Музей на Чернечій. Постсвяткове

90
14 вересня 2010

Після відкриття відреставрованого музею Шевченка на Чернечій горі в Каневі, зацікавленість цієї темою в Інтернет-середовищі знизилась. 23-24 серпня з'явилися репортажі про відкриття. Трохи пізніше різні автори написали власні враження про відвідини музею, переважно різко критичні. Але на цьому розмови припинилися. Ніби після урочистостей музей зник. Що зовсім не відповідає дійсності.

Адже робота над музеєм триває й досі, а дискусія про його вигляд перемістилася з Інтернет-сторінок на сторінки книг відгуків, місцевої канівської преси та розмови між відвідувачами і працівниками заповідника.

Під час підготовки до прямої трансляції відкриття канівського музею головна редакція Першого Національного налагодила дуже добрі стосунки зі співробітниками заповідника. Завдяки цьому, маємо змогу повідати про те, яка нині триває дискусія щодо музею, а також про оновлення, які там зараз готують.

Перше, чим діляться працівники музею, - радість з приводу того, що нарешті в музеї побільшало гостей. Завідувач сектору виставки Надія Василівна Долгич розповідає: "Після відкриття музею, кожного дня водимо екскурсії. А нещодавно, вперше за півтора року, до щойно відновленої під Чернечою горою пристані прийшов пароплав. На ньому прибули туристи зі Скандинавії, Іспанії, Росії. У групі зі Львова були українці з діаспори.

Першого вересня і кілька днів опісля було дуже багато учнів з Канева й довколишніх районів. Тоді ж на Тарасовій горі проходила посвята в студенти Київського інституту туризму. Наших працівників запрошували на День знань до канівських шкіл, але ніхто не зміг піти - всі були зайняті на екскурсіях".

Відреставрований музей відвідало вже 15 тисяч людей. Розпочата після відкриття нова книга відгуків заповнена більш ніж наполовину. От лишень враження там переважно негативні. Люди нарікають, що музей втратив теплоту й душевність, пишуть, що нове приміщення нагадує ЗАГС чи станцію метро.

 Оновлений музей нагадує станцію метр, вважають деякі відвідувачі

Найбільше невдоволених серед самих жителів Канева. Ці люди найчастіше бували в старому музеї, найбільше до нього звикли, і саме їм найважче сприйняти нову концепцію. Навіть зробили в книзі відгуків окремий розділ, де цілими родинами підписуються проти теперішнього вигляду приміщення.

Про наріжний камінь, на котрому лежить китайка, що вкривала шевченкову домовину по дорозі до Канева, кажуть, що то "камінь, покладений на душу народу". В приватних розмовах розповідають: "Раніше прийду в музей і плачу від розчулення, а тепер від того, як тут пусто й мертво стало".

Коментуючи подібні відгуки, працівники музею пояснюють це стресом від оновлення. Директор музею Ігор Ренькас розповідає, що критика від канівчан була очікуваною - вони виростали на давньому музеї, його образ для них просто закарбувався в мозку, а тут концепцію експозиції повністю змінюють з навчальної на меморіальну. В таких умовах критика не дивує. Подібну ситуацію, кажуть, спостерігали на початку вісімдесятих. Але навіть тоді експозиція не змінювалась настільки кардинально, тому зараз і негативу набагато більше.

Самі ж співробітники Шевченківського заповідника, котрі раніше досить опозиційно ставились до проекту реконструкції, зараз говорять дещо по-іншому. Кажуть, що сучасний музейний комплекс не може просто розповідати, - він має ставити питання до відвідувача.

Величезна кількість відгуків є яскравим доказом того, що це завдання оновлений музей виконує на "відмінно". На підтвердження своїх думок наводять відгуки закордонних гостей, котрі написали, що відновлене приміщення зараз на рівні кращих музеїв світу.

Додатковий аргумент на користь нової експозиції - ставлення до неї дітей. Ті одразу ж обліплюють мультимедійні стенди, якщо ті ввімкнуті, захоплюються величезними панно з репродукціями та проекцією віршів, написаних Шевченковою рукою на стелі вестибюлю.

Іншою можливою причиною негативних вражень називають незавершеність експозиції. У день відкриття музею головний редактор Першого Національного Христина Стебельська разом із завідуючою наукового сектору заповідника Світланою Брижицькою оглядали його зали. Зустріли художника Івана Марчука та колишнього директора заповідника й екс-посла України в Білорусі Ігоря Ліхового. І перший і другий зазначили, що зараз музей більше схожий на картинну галерею.

Монумент на могилі Шевченка. Фото зроблене режисером Олесем Саніним

Саме цю проблему нині активно вирішують. Уже найближчим часом встановлять чотирнадцять нових вітрин з експонатами, виготовляють скульптури на шевченківські теми. До весни мультимедійні стенди мають остаточно заповнити інформацією. Там буде можливість побачити всі Шевченкові твори й картини, послухати пісні на його вірші, подивитись документальні фільми, ознайомитись з усіма експонатами музею, котрих в колекції понад 60 тисяч.

Наступного року, до 150-ї річниці смерті Кобзаря, музей чекає на передачу експонатів, котрі зараз зберігаються в Росії та Казахстані. Тоді ж має збільшитися окрема колекція творів та особистих речей лауреатів Шевченківської премії. Тепер цю престижну нагороду вручатимуть саме на Чернечій горі.

Тут же нібито має збиратися Громадська гуманітарна рада. Спеціально для цього в приміщенні музею обладнали модерновий конференц-зал. Працівники пишаються: "Тепер тут навіть бізнес-форуми можна буде проводити".

Доопрацьовуючи виставку, співробітники потроху починають готуватися до другої черги відновлювальних робіт у заповіднику. Почнеться вона з дослідження могили й монумента Шевченка. Останнім часом експертам здається, що монумент трохи нахилився. Тому треба провести всі необхідні виміри. Потім оновлять верхній та нижній парки, проведуть роботи, що мають захистити Чернечу гору від зсувів та розмивання.

Додатковим "головним болем" працівників заповідника є боротьба зі спробами забудувати лівий берег, вигляд на котрий відкривається з Тарасової гори. Колись там хотіли робити машинобудівний завод, потім алюмінієвий, а зараз планують збудувати величезний зерновідвантажувальний термінал.

Заступник директора заповідника Олександра Солубченко розповідає, що мешканці Канева цієї весни активно протестували проти цього, міська рада теж не дала дозволу на будівництво, але остаточне рішення, як і попередні рази, має прийматися на урядовому рівні. А там це питання поки "зависло". Водночас у місцевій пресі знову почали з'являтися статті про те, "як усім нам потрібен зерновий термінал".

 "Камінь, покладений на душу народу"

Сумнівне твердження. Збільшення доходу кількох людей буде забезпечене зіпсутими враженнями десятків тисяч. Але щоб це стало зрозуміло і уряду, і навіть самим бізнесменам-забудовникам, до музею має приходити якомога більше відвідувачів.

Тому працівники Шевченківського заповідника, й головна редакція Першого Національного разом з ними, запрошують на Чернечу гору всіх. Аби разом долати стан "забронзовілого" й "книжного" Тараса Григоровича, відкривати Кобзаря для себе. І навіть якщо після своїх відвідин ви залишите критику на адресу музею й тих, хто його творить, усе одно Шевченко стане вам ближчий, а для країни актуальніший.

 
Олег Бардяк

powered by lun.ua