Деніз Епштайн: Молоді інтелектуали жорстокі, бо живуть у жорстокому світі

65
5 жовтня 2010

Близько двох років тому Деніз Епштайн приїжджала в Україну, щоб розповісти українцям про творчість своєї матері Ірен Неміровскі. Неміровскі - корінна киянка, що стала видатною французькою письменницею.

Її тексти мали неабиякий успіх у Франції 30-х років минулого століття. Навколо її романів точилися дискусії, її експерименти з формою хвалили чи ні, у неї брали інтерв'ю, за її життям пильно стежили.

У 1943 письменницю разом із чоловіком вивезли в Аушвіц, де вона й загинула. Повоєнна французька література не знайшла місця для творчості Ірен Неміровскі. Українська література про неї взагалі ніколи не чула.

Та в 2004 році Деніз Епштайн, донька письменниці, знайшла рукопис раніше невідомого недописаного роману "Французька сюїта". Невідомий текст оживив творчість Неміровскі - роман став бестселером і зібрав урожай нагород у всьому світі. Водночас почали перечитувати решту її творчого доробку .

Цієї осені Деніз Епштайн повернулася в Україну. Привід був радісним - у вересні вийшов перший переклад Ірен Неміровскі українською мовою. Першою ластівкою став роман "Вино самотності".

"Українська правда. Життя" перед початком презентації українського перекладу поспілкувалася з Деніз Епштайн. Розмова торкнулася сучасної України, проблем ідентичності, розвитку культури та літературного процесу.

На початку розмови Деніз Епштайн роззирається та зауважує:

 

- Бачите, я зовсім не кокетка - ні макіяжу, нічого, як і моя мама. Це видно з її фотографій. Хоча в молодості вона була ще та штучка!

- Так, варто згадати її грайливі оповідання про нічне життя парижанок Нонош і Лулуш...

- І не кажіть! От зараз працюють над створенням повного зібрання творів Ірен Неміровскі - як би я хотіла, щоб там не було цих оповідань. Але це її історії про молодих дівчат. Такі ж історії можна прочитати в її дівочих листах - навіть там, де вона розповідає, як познайомилась із батьком. Мовляв, "він нічогенький, він мені подобається".

- Ви вже вдруге в Україні. Колись ви говорили, що не відчуваєте, що тут уперше...

- Мені справді так здалося - коли я вперше вийшла з терміналу в Борисполі, то подумала, що все це вже бачила, що точно знаю ці місця, цих людей, цю країну. Я ніби віднайшла коріння.

Я побачила дерева та куточки міста, про які писала мама. Побачила будинок на вулиці Пушкінській, де росла мама, уявила, як вона гуляла містом, як вона страждала від астми через пилок лип у центрі міста... Я ніби не звичайна туристка, а як у себе вдома.

- Чи Україна в текстах Ірен Неміровскі нагадує Україну сьогодення?

- Усе змінилося - і це нормально. Ірен Неміровскі описувала свої дитячі враження - красиві будиночки, Дніпро, Поділ... Для неї це було справді важливим. Сьогодні не можна понюхати те ж повітря.

Водночас є речі, що так і не змінилися. Це спосіб життя. Думаю, якби Ірен Неміровскі сьогодні повернулася в Україну, вона віднайшла б свої дитячі спогади про вулицю, квартал і про місто.

Я особисто мала дуже романтичне бачення України - самовар, млинці, пироги, відвертість людей один із одним. У нашій родині було багато дядечків і тітоньок - не рідних братів і сестер моїх батьків, а їхніх друзів. Ми називали їх "дядечко" та "тітонька", як в Україні. У Франції так ніколи ніхто не робив.

- У вас є улюблений куточок у Києві?

- Ні - не було часу. Та кожен куточок пробуджує мою уяву, змушує подорожувати в часі, згадувати про моє коріння.

- Оскільки творчість Неміровскі наново відкрили, чи йдеться про відкриття музею Ірен Неміровскі у Франції чи, може, в Україні?

- 14 листопада в Парижі відкриється виставка. Протягом минулого року цю ж експозицію виставляли в Нью-Йорку - успіх був грандіозний. Це справді прекрасна виставка.

Я би дуже хотіла привезти цю виставку в Київ, але я знаю, що фінансові можливості України не дозволяють цього зробити. Це дуже дорого коштує.

- Але Ірен Неміровскі була майже невідомою в Україні аж до 2009 року, коли ви приїхали розповісти про її творчість.

- Так, Ірен Неміровскі справді була невідомою, та й у Франції про неї надовго забули.

Вона ж так і не стала француженкою - вона не отримала громадянства. Щоправда зовсім недавно я дізналася з її архівів, що Ірен Неміровскі свідомо зупинила процес отримання громадянства.

 Ірен Неміровскі

У 1929 році її перший роман міг отримати премію Гонкур - найбільшу французьку літературну премію. Для її отримання необхідно було мати французьке громадянство. Мама скасувала всі потрібні процедури - все для того, щоб ніхто не подумав, що вона хоче отримати громадянство заради премії Гонкур. Вона пише про це в одному зі своїх прекрасних листів.

- Тобто Ірен Неміровскі - це письменник без батьківщини, без коріння?

- Хіба що за документами - в душі вона була родом з Києва, з Російської імперії, зі Східної Європи. Але водночас вона хотіла стати французьким письменником, що пише французькою мовою.

Її єврейське походження ніколи не викликало в неї тривог. Як і в мене. Наша родина не релігійна, ми винятково світські. Та це досі стає причиною численних суперечок...

- Справді, трапляється навіть чути про антисемітизм Ірен Неміровскі.

- Раз і назавжди скажу: я добре знала матір. Вона не антисемітка. Вона ніколи не говорила, що не єврейка. Водночас вона не перетворювала це на свою "фішку". У 1939 вся наша родина перейшла в католицтво - мама вважала, що це нас захистить. Але не захистило.

Всі звинувачення в антисемітизмі - це не моя проблема. Це проблема тих, хто звинувачує.

- Часто називають антисемітським її перший роман "Давід Гольдер" та образ Давіда Гольдера. Та хіба Бернар Мадофф - це не Давід Гольдер?

- Моя мама не приймала жодної дискримінації. Вона багато про це пише в своїх листах і записах. Вона ніколи не робила судження про людину, відштовхуючись від її кольору шкіри чи національності.

- Тобто Ірен Неміровскі - космополіт?

- Можливо. Великий письменник не повинен думати, що про нього скажуть потім. Він має право на суворі судження про свою епоху.

Зараз ми бачимо епоху Ірен Неміровскі крізь призму Голокосту - і це все міняє. Та протягом 30-х років антисемітизм був цілком загальноприйнятим світським явищем. Причому євреї перші сміялися з анекдотів про євреїв.

- Як би ви окреслили роль Ірен Неміровскі в літературі Франції? України? Світу?

- Це постать світового масштабу. 35 країн купили права на переклад її текстів. Звісно, не всі тексти Ірен Неміровскі однаково гарні. Водночас її стиль - неповторний.

- Чому Ірен Неміровскі читають?

- Її успіх - не випадковий. Кожен може мати свої причини для захоплення її текстами. Для мене секретом є те, що Ірен Неміровскі справді наново проживає те, про що пише.

Скажімо, коли я працювала з рукописом "Французької сюїти", то спочатку не хотіла публікувати її останній роман, адже він був незавершеним.

Потім я зрозуміла, що просто не можу оцінити величі тексту. Річ у тім, що я забагато знаю про описані події та описаних персонажів - скажімо, родина Мішо списана з нашої родини.

Навіть говорячи про сумні події Другої світової, мама зберегла своє почуття гумору. Всім прошаркам суспільства дісталося!

Ірен Неміровскі з сім'єю (ліворуч Деніз Епштайн)

У Франції сказали б, що у неї гострі зуби, тобто що вона гостра на язик. Іноді мені важко усвідомити, що моя мама, жінка з ніжним обличчям, могла писати такі речі. Хоча всі жінки в нашій родині мають оцю зброю абсолютно вбивчої іронії

- Ірен Неміровскі, крім жартів, писала й критику - статті про вистави, виставки, нові книжки. Вона є визначною фігурою французької критики?

- Вона дуже цікавилася культурним життям. Вона працювала з журналом "Revue de deux mondes". Взагалі вона була пайщиком журналу - кожен пайщик міг якогось допомогти чи то грошима, чи то статтями. І моя мама писала критичні статті на нові тексти французької літератури.

Взагалі, тепер я не пам'ятаю, кого з митців вона любила, ким захоплювалася... Єдине, що я знаю точно - Ірен Неміровскі обожнювала кіно. Її книжки - це майже готові сценарії.

І це впливає на життя її романів. Скажімо, скоро мають екранізувати її роман "Єзавель", а в 2011 році - "Французьку сюїту", фільм вийде в прокат у 2012 .

У жовтні я отримаю повний сценарій на затвердження - тоді й вирішу, чи погоджуватися на екранізацію. Просто я наполягаю на повній відповідності тексту.

Взагалі цей роман уже намагались екранізувати та не змогли - текст складається з надто різних двох частин. Цього разу, здається, придумали, як ці частини між собою зв'язати.

- Режисери, перекладачі чи сценаристи радяться з вами?

- Зазвичай радяться перекладачі. Скажімо, часто зверталися перекладачі з Китаю - вони не могли зрозуміти деяких понять і подій. Є французькі слова, що вони не можуть перекласти. Є незрозумілі реалії.

- А український перекладач?

- Ні, думаю, тут все було не надто складно.

- Українська література виглядає не надто важливою у французькому контексті. Яке взагалі значення, чи перекладені романи Ірен Неміровскі українською мовою, чи не перекладені?

- Особисто я думаю, що український переклад текстів Неміровскі - це найкраще, що взагалі могло трапитися з материними книжками.

Скажімо, "Вино самотності" - це книжка її найкращих спогадів про Київ. Переклад цієї книжки - це справжній подарунок для мене та для мами.

Спочатку вона була просто дивовижно успішною письменницею, та потім про неї забули. Я думаю, що поява українського перекладу їй сподобалася би більше за весь шум навколо її останнього роману "Французька сюїта". Думаю, це пробудило б у ній болісні спогади, ностальгію... Це найкращий подарунок.

- Чи ви взагалі стежите за українською літературою?

- Якщо чесно, я залишилася на рівні класики тогочасної літератури - Гоголь, Чехов... Не так давно я відкрила для себе декілька молодих авторів. Їхня література - жорстока та важка.

Тут я трохи розгубилася, бо від романтизму довелося перейти до жорстокої сучасності. Молоді інтелектуали жорстокі - і це нормально, бо вони живуть у жорстокому світі.

Останнім часом я дуже багато читаю Набокова - він теж непростий і не надто веселий. В ньому я відчуваю ностальгію, як і в маминих текстах. Але Неміровскі таки намагалася дивитися на речі позитивно, щоб не плакати.

Щиро дякуємо Французькому культурному центру та Валентині Стукаловій за допомогу в організації інтерв'ю

Фото з сайтів lacoctelera.net, smh.com.au, wordpress.com

powered by lun.ua