Життя альбіносів: від захоплення до відчуження

1986
16 лютого 2011

Автори стрічки "Код да Вінчі" представили альбіноса як жорстокого садиста-вбивцю, чимось схожого на безкровного вампіра. Але в реальному житті неприємностей вистачає самим альбіносам: у них поганий зір, їхнього товариства часто уникають, від сонця вони можуть одержати рак шкіри.

У Європі зустрічається один альбінос на 20 тисяч осіб, у Нігерії - один на 3 тисячі. Їхнє число завжди приблизно однакове - адже альбінізм (відсутність пігменту в шкірі, волоссі, оболонці очей) передається лише генетично і тільки через 10 поколінь.

До речі, очі в альбіносів, усупереч стереотипам, не червоні, а світлі, а дивний відтінок просто дає відбивання променів світла.

Європейці вперше довідалися про таких людей з розповідей іспанського конкістадора Ернана Кортеса в XV сторіччі. У Північній Америці, у палаці імператора Монтесуми, він бачив кімнату для "абсолютно білих" людей, яких приносили в жертву богам під час сонячних затемнень.

Усього сто років тому людей-альбіносів як дивину возив із собою пересувний цирк. Дике ставлення збереглося навіть сьогодні. У Південній Африці є повір'я, що альбінос після смерті тане в повітрі. І завжди знаходяться охочі це перевірити, вбивши "безбарвного".

У Танзанії, де сильні вірування в шаманів і прокльони, високо цінуються амулети з частин тіла альбіносів, що нібито відганяють злих духів і допомагають знаходити золото. А як живеться альбіносам в Україні?

 

Лєра Рахманько, дизайнер зовнішньої реклами з Києва, 30 років учиться любити себе, розслабляється, граючи в театрі, і мріє всиновити маленького альбіноса.

"Я зможу зрозуміти його, як ніхто інший, - розмірковує дівчина. - Мені ж ніхто не міг пояснити, чому в дитячому садочку деякі діти не хотіли зі мною гратися".

"У школі однокласники дозволяли собі злі жарти з приводу моєї несхожості з батьками. Пізніше я стала комплексувати, що не можу, як інші дівчата, відповідати якимсь зовнішнім стандартам: подружки, гортаючи модні журнали, експериментували з образами, а на мені звичайний тональний крем тілесного кольору виглядав, як воскова маска".

Лєра поки незаміжня, тому вихід любові дає на сцені - вісім років грає в невеликому аматорському театрі: "Там моя незвичайна зовнішність на вагу золота. Адже краще за мене з роллю світлого Янгола нікому не справитися".

Табу в житті киянки нині є, як і в дитинстві: "Я не їжджу на море, тому що на сонці одразу ж згорю. Для прогулянок вибираю тінисті алеї і навіть в найбільшу спеку "парюся" у щільних штанях і блузках з довгими рукавами".

"Складніше за все було навчитися любити себе. Дотепер соромлюся дивитися свої фото і фотографуватися, особливо позувати перед незнайомими людьми. Тому що відчуваю нездоровий інтерес до своєї зовнішності. Ще я уникаю яскравого світла, що робить альбіносів майже сліпими", - пояснює дівчина.

Через поганий зір Лєри її родина ледь не загинула: "Мені було років 11, ми поверталися з пікніка на своєму "Запорожці". Пішов дим, але я не відразу зрозуміла це, хоча і дивилася в заднє скло. А батьки фізично не могли побачити його - у цього авто, як ви пам'ятаєте, двигун був позаду. Нарешті, тата зупинив якийсь водій. Як потім виявилося - ще хвилина перегріву - і авто б вибухнуло".

 

Ігор Дешко (8 років) з міста Ромни (Сумська область) народився не просто абсолютно білим, але й... з червоними очима!

"Люди захоплюються сином, просять доторкнутися до волоссячка, запитують, чим я його вибілила, - розповідає мама Людмила. - Дівчатка в класі вважають його надзвичайно красивим. Син пишається собою, тому що я змалку пояснювала йому, що Бог поцілував його при народженні, тому він і особливий, що альбіноси - це рідкість".

Правда, через поганий зір хлопчик не завжди ходить на позашкільні заходи:

"Світ він бачить по-іншому: ми спостерігаємо предмет цілісним, а перед ним вимальовується картинка величезного простору, заповненого цим предметом. Потрібен час, щоб сфокусуватися. Тож у цирку, театрі він буває нечасто".

Але поганий зір компенсує надзвичайно розвинений нюх: "Догодити в їжі синові непросто: він може унюхати те, чого не відчуваємо ми. Тому з Ігорьком добре робити покупки: він у мене - детектор якості та свіжості".

 

22-річному Антону Андрієвському з Кемерово через альбінізм довелося змінити зовнішність, професію та місто. Тепер він живе в Підмосков'ї й об'єднав альбіносів, ставши одним із творців їхнього першого російського сайту - за два роки на ньому зареєструвалося кілька сотень його "колег".

"У школі мене називали не інакше як Білий, - розповідає хлопець. - Приємного було мало, тому роки три тому я навіть став волосся, брови та вії в чорний колір фарбувати. Але потім від нового іміджу довелося відмовитися: вугільне волосся на тлі білого обличчя виглядало страшнувато".

"На роботу, де потрібно було спілкуватися з клієнтами, мене не брали. Тому я вирішив загубитися у великому місті й переїхав до Підмосков'я. Вступив тут до технічного вузу, але вчився менше року - даремно ходити на лекції, якщо ти не бачиш, що написано на дошці".

"Пішов і став вивчати предмети сам: по інтернету і книжках. Цих знань вистачило, щоб влаштуватися на завод мікроелектроніки майстром з налагодження техніки".

А от в особистому житті альбінізм Антону зненацька допоміг: "Дівчатам не подобалося, що на мене всі дивляться, і ми розлучалися. А два роки тому я зустрів мою кохану, якій, навпаки, до душі, що я завжди у центрі уваги".

За матеріалами "Сегодня"

powered by lun.ua