Гуртом добре й на гору йти. Гірськолижне диво України 2011

Ця хвиля за приблизними оцінками експертів майже чи не в двічі перевищує показники минулого року, та в десятки разів перекриває цифри трьох-чотирьох річної давнини. Вік початківців, що обрали екстремальний спосіб відпочинку становить від 2 до 60 років. І старіше.

Кирило Чаплигін, володар одного з популярних приватних схилів "Харківська Швейцарія" пояснює вражаючий феномен зими, яка щойно минула, більш-менш покращеним матеріальним становищем середніх українців, незважаючи на відчуту більшістю населення кризу.

"Люди навчились заробляти, і постало питання, щоб витратити гроші на щось справді цікаве та яскраве. Людині притаманно мріяти, а гірськолижний спорт - це завжди престижно, емоційно, хвилююче, і коли економічний фактор дозволяє, то людина втілює свою мрію", - зауважив він.

Картина 1

Їхні відчайдушні перекиди на схилі з ногами, прикутими до вочевидь ще "нєоб'єзженого" сноуборду, викликали стійку думку: "Убйються. Ілі покалєчатся". Двоє хлопців на бордах, та дівчина з камерою. Я теж на борді, але в порівнянні з цими "камікадзе" виглядаю майже профі, під'їжджаю.

"Вчимося?" - питаю.

"Типу того. Вперше бачимо цю.. цей борд. Нєпонятно, як на йому їхати", - відповідає хлопець невисокий на зріст, вочевидь найризикованіший з усіх, тричі перекрутився через голову, перед тим як неслухняний снаряд загальмував.

Другий відстебнув одне кріплення, вид в нього суто філософський, мовляв, і нащо він мені, цей ваш адреналін? Дівчина не встигла скористуватись камерою Nikon, вочевидь, їй зараз не до зйомок - катання виявилось небезпечніше, ніж очікувалось.

"Ви що, справді перший раз на борді? І без інструктора спускаєтесь?" - перепитую, не вірячи в таку екстремальну сміливість.

"Ага. Борди в прокаті є, а інструктори скінчилися", - жартують.

Ну, хай без інструктора. Але ж зазвичай новачки приходять з якимось "гуру", який хоча б показує правильні рухи, допомагає подолати початкові труднощі. А щоб так, без найменшого уявлення заходитись підкорювати складний екстремальний снаряд? Не дарма швидка майже чергує на схилі.

"Так. Я не інструктор, але може ви хочете про щось мене спитати, та не знаєте як?" - не витримую я, бачачи, що перший, таки уперто збирається продовжити свій досвід виживання на швидкості.

"Хочемо. Навчите нас? Доречи, я - Маша. Ми студенти. Давно хотіли спробувати, тільки в фільмах бачили цю красу", - с готовністю посміхається дівчина.

Через пару годин вони вже з'їжджають досить вправно, хоча й не як "в фільмах", але без зайвих каскадерських ефектів. Завзяті виявилися.

Більшість з починаючих прихильників екстремальних зимових розваг студентського віку обирають саме сноуборд, що завдяки привабливому іміджу давно став частиною урбаністичної субкультури, а дякуючи справжній небезпечності потребує немало сил та фізичної вправності. Це пояснює, чому діти можуть вчитися на борді лише після 12-14 років, і чому не часто стають на борд ті, кому "за тридцять", коли перспектива провести кілька місяців в гіпсі втрачає свою романтичну привабливість. Такі верстви екстремалів-початківців масово освоюють гірські лижі.

В керівництві гірськолижного центру України номер один - Буковелі вказують, що в сезоні 2010-2011 кількість тих, хто вперше "приручає" зимові снаряди, наочно зросла, мов сніговий ком.

"Особливо вражає велика кількість дітей, яких ставлять на лижі водночас з тим, як вони вчаться ходити, - стверджує фахівець з гірськолижного туризму, знавець більшості найцікавіших екстремальних місць Карпат та Закарпаття Олекса Зеленюк, що робить сайт для зимових екстремалі.

"Часто можна бачити смішне - привезли дитину років двох ще в колисці, а вона вже взута в лижі, і на схилі відчуває себе, як риба у воді. Такі діти становляться справжніми асами. Нещодавно бачив купку хлопців, що самі катались на небезпечній чорній трасі, де з дорослих їздять тільки професійні спортсмени", - додав він.

Серед можливих причин "буму" Олекса Зеленюк називає, як не дивно, саму економічну кризу. Звучить нелогічно, бо лижі це розвага не сама доступна, як для виснаженого матеріальними труднощами населення. Але є зворотній аспект кризи, пояснює туристичний знавець:

"Люди, що раніше їздили взимку до теплих країн, зараз переорієнтувалися на внутрішній туризм. А в нас де відпочивати взимку? В Карпатах, звичайно. От і вчаться кататись цілими родинами, великими компаніями".

Щодо української "родинної" ментальності - це теж, доречи, не останній аргумент. Ми, українці, багато чого можемо робити гуртом. От, як бачимо, цією зимою українці гуртом зайнялись небезпечним та недешевим спортом, що був колись елітним привілеєм. А тепер вже майже звичний, мов дворовий футбол.

Якщо хтось з родини став кататись, "протоптав" стежку нагору, то його подружжя, діти, брати, сестри, тітки, дядьки, кум з кумою та безліч друзів досить швидко приєднуються до першопрохідця - спершу їдуть "за компанію" подивитись, а потім і скотитись, а там і само піде. Бо, якщо кум Петро став на лижі - невже я слабкіший? Чи боягузливіший? Чи бідніший? А теща моя?

Гуртом добре й на гору йти.

Картина 2

Мій давній товариш Олександр, військовий, вийшов нещодавно у відставку в неповні 50, і, як він бідкався, не знав, куди подіти свій час та сили. Часу та сил виявилося досить, щоб стати на гірські лижі, які до того здавались недосяжними, бо, пам'ятаємо - дорого, небезпечно, і всі такі подібні залізні аргументи для самозаспокоєння. Він вирішив хоча б спробувати.

Для спроби не знадобилась навіть велика купа грошей. Схема була проста: комбінезон та рукавиці з секонд-хенду, прокатні лижі-чоботи, інструктор, перші кроки, перший спуск. За три години він вже спускався сам, повний гарячого захоплення, "сам себе побачив іншими очима", казав.

Я зустріла його на схилі десь через тиждень, він досить впевнено літав по крутому схилу. І вже не один - з ним трохи кострубато але відважно носився чоловік років сімдесяти, не менше.

"Познайомся, - він вказав рукою на свого напарника. - Це мій дядько Микола, вчора тільки ці лижі "в очі побачив", а вже лихаче. (Дядько Микола дивився навкруги з гідністю та якимось дитячим запалом в очах). А завтра до нас приєднається ще купа друзів. Всі тепер хочуть справжнього екстриму, веселощів та краси, бухати набридло. А як наберемо досвіду можна в справжні гори махнути. До Кавказу, Європи, світ побачити через гірськолижні окуляри", - міркував він, і мрійливо примружувався в бік заходячого сонця.

Він виглядав дійсно щасливим. Як буває щаслива людина, коли здійсняється її заповітне бажання, що жило в ній з дитинства.

Коментар психолога, гештальт-терапевта Ірина Войни:

"В нашій країні відчутний масовий тиск на психіку. Гірськолижними видами спорту частіше захоплюються люди не бідні, які мають власний бізнес та відчувають цей тиск з боку влади, тривогу. З часом ці негативні речі накопичуються і створюють неусвідомлювану депресивну складову емоційного фону. Саме цю складову можна очистити зарядом адреналіну, долаючи складні фізичні перешкоди і свій страх. Екстремальний спорт це свого роду "звільняюча терапія", що допомагає позбутися неприємних відчуттів.

До того ж зараз в нашому соціумі молодих, активних, працездатних людей менше, ніж старих та немічних. А на схилі - зовсім інша картина, там нема немічних, атмосфера позитивніша. Нестабільність, депресивність, безпорадність, немічність більшої частини населення - ці фактори сприяють тому, що фізично активна частина населення масово захоплюється екстремальними видами спорту, які дають відчуття свободи та іншої кращої реальності. Гроші, сім'я, статут не дають такого відчуття свободи, як спуск з гори.

Додамо той факт, що, коли людина щось долає, в неї виростають крила за спиною, їй здається, що все попереду, що вона перемогла".

Усі фото автора