Креативне мамство: письменниці про вагітність і дітей. Фото

252
21 червня 2011

Чи є життя після вагітності та народження дитини? Існують всілякі "страшилки" про зниження інтелектуальних і креативних здібностей. А ще про побут, який розбиває човен любові та творчості.

Чи так це насправді? "Українська правда. Життя" попросила українських письменниць-мам поділитися особистим досвідом.

Ірена Карпа

Ні для кого не секрет, що наша надія-майбутнє-квіти життя, окрім купи радостей, спричиняють дивну річ - дефіцит часу. Його, часу, що зазвичай спокійно собі ліз і поділявся на нас коханих, на улюблену (неулюблену) роботу, на попоїсти і поваландатися в кіно-кафе-клуб на концерт, лишається вкрай мало. Того доводиться дуже чітко визначатись із пріоритетністю.

В моєму випадку треба було кров-з-носа здати таки нову книгу в роботу, бо непристойно людині, яку називають письменником, так довго лише перевидавати старе і давати нескінченні інтерв'ю на тему "ваше чергове весілля-розлучення-дітонародження". Треба ж і предметно про щось...

Вагітна Ірена Карпа записала новий альбом і дописала новий роман 

Нова вагітність в комплекті з подорожжю до Гімалаїв врятувала, до речі, від пост-пологової депресії після вагітності старої. Організм і мозок починає акумулювати нову енергію на розробку нового життя. І тут головне відчути, що цієї енергії легко може стати і на народження дитини духовної - так о бігом ліпіть-малюйте-пишіть-співайте, поки сили є.

От я в Гімалаях з переляку й написала левову долю книженції. А повернувшись до Києва і з'ясувавши що вагітна (ха, думала, мене просто так, забезплатно поперло?), кинулася дозаписувати недозаписане - альбом QARPA "And I Made a Man" був на стадії квазі-готовності. І тут вже теж совість громадянську треба мати - так довго годувати слухача "старимі пєснямі о главном".

І типова така картина - захекана Карпа з Кармою на поводку, Корою на пузі в рюкзаку і повною торбою всіляких дитячих гаджетів біжить на студію співати... Дитина пищить, собака гавкає, а ми творимо іскуство...

Але ж - осанна - таки дотворили! І презентуватимемо ледь трохи пізніше за народження дитини і виходу книги "Піца "Гімалаї" - 23 вересня. А потім у тур, якщо дасть Бог і діти. якшо шо - потягну всіх трьох з собою.

Наразі, Кора (моя старша, 10-місячна донька) вже знялася в нашому відео. Такий собі лайт-хорор момент. Сидить немовля у чорній кімнаті і рве на шматки білих метеликів. Бррр!!!

Олена Захарченко

Вагітності дуже гарно вплинули. Оту першу повість, "Вишивані гарбузи", я якраз і написала, гуляючи з першим сином Марком - він був страшно неспокійною, дуже крикливою дитиною, щоб його приспати, в хаті треба було люляти його і читати вголос якусь книжку.

Я читала Нечуя-Левицького про народні звичаї, і ті всі русалки і дівчата-хмари так мені сподобались, що я стала писати - писала, коли він засинав надворі, в колясочці, там він міг проспати аж цілих дві години (для нього - страшно багато часу). Ну потім він підріс і перестав спати так багато, але я вже все дописала.

Коли була вагітна другим і третім - то вагітність, вона завжди додає сил і хочеться щось робити, пропадає всяка депресія і дурні думки, що я бідненька-нещасненька. Я рвалась помагати Артему, придумували купу всього, "Русалку" придумала, наприклад, тобто, шукати ці давні жіночі обряди і розбиратись, нащо вони були потрібні.

Олена Захарченко все веселе та життєрадісне пише під час вагітностей 

І все веселе, і життєрадісне - написала як була вагітна, а що сумне і депресивне - то коли дітям минав  рік: тоді з ними найважче, вони всюди лізуть, крім того тут, напевне, якість гормональні приколи, і хочеться між люди вийти, бо вже мами і мамські теми дістають, а в мене ж баби поруч нема, щоб дитину могла поглядіти, поки я десь дінусь, а няньки - то окрема тема, хоча і серед них дуже хороші трапляються.

Але зате діти, як їм мине два роки, просто заново світ мені відкривали - їм все так цікаво, і я вже навіть як без них йду лісом і бачу білку - то тішусь, бо вони навчили, я ж уже була доросла, черства і забула як воно радіти, коли літака побачиш чи коли качки прилетіли і вже плавають.

Ну воно то звичайно поки ти вагітна чи годуєш, то как-би не можеш випивати з митцями, і з тебе всякий хіхікає, що ти тільки для дітей годна, але мені чось здається, що тема для хіхікання завжди знайдеться, а випивання з митцями - хоч безумовно важлива складова, але не те щоб дуже обов'язкова.

Софія Андрухович

Вагітність, поява Варвари і подальше життя із нею - це особлива подорож. Подорож, коли складно, страшно, не маєш сили - а від дивовижних, несподіваних краєвидів, які відкриваються з гірських вершин, перехоплює дух. Коли адреналін у крові і збиті до крові ноги, і пісок в легенях, і найсолодший сон. Несподіванки на кожному кроці, тому дух перехоплює часто - і намагаєшся надто різко не видихати, щоб не нашкодити.

Для Софії Андрухович вагітність, поява доньки Варвари і подальше життя із нею - це особлива подорож. Фото Олени Ведмідь

Так вдається навчатися глибшого спокою, зосередженості, уваги до дрібниць, отримувати усвідомлення, що важливо по-справжньому. Зберігати рівновагу під час польоту - отримуючи можливість бути опорою. Відчувати задоволення - а отже, його давати. І ще невідомо, що там далі, за тим перевалом.

Ірина Цілик

На мою думку, дітонародження має дуже творче начало апріорі, і хоча це стосується обох батьків, але саме жінка якнайглибше пізнає процес власного переінакшення - на психофізичному, гормональному, навіть метафізичному рівнях. Усе змінюється і змінюється назавжди.

"Рожая, женщина обретает новую себя - бесконечную и окончательную", - писала дуже непроста й неоднозначна мама Марина Цвєтаєва. Я би ще додала, в контексті цвєтаєвської термінології знову ж таки, що народження дитини надзвичайно загострює і без того тонку межу між "побутом" і "буттям". А з цього, як правило, й починає пульсувати підсвідоме бажання вийти за межі ролі мами-і-тільки-мами...

Ірині Цілик чоловік Артем Чех допоміг повернутися до письменницького життя. Фото Мирослави Хорошун 

В моєму випадку це почалось десь за місяць після народження Андрія. До того, ще під час вагітності, я сама ніби знаходилась в безсловесному сонному теплому вакуумі; нічого не писалось, не думалось навіть; певно, на цьому етапі треба було "збирати каміння", а не "розкидати" його.

А потім раптом, щойно минула запаленіла ейфорія перших днів знайомства з сином, захотілось хоч щось робити, при чому аж до млосної трясучки в руках та животі. І тоді мій чоловік, дай Бог йому здоров'я, вигадав схему... Ми поділили день навпіл. Першу половина дня, скажімо, я писала, а він "чергував" з Андрієм, другу ж - навпаки. Й саме так протягом першого року життя нашої дитини мені вдалося дописати прозову збірку, створити різні пісні в якості поета-пісенника, зробити купку веселеньких сережок (одне з моїх захоплень) і, загалом, стати досить організованою особою, чого раніше за мною не спостерігалось...

Хоча, авжеж, тут, у режимі коментаря "УП", я розповідаю лише про мій райдужний досвід і замовчую якісь об'єктивно важкі нюанси, та все одно мені дуже пощастило і з тим, що ми з чоловіком є взаємозамінними батьками, і з тим, що ми живем уже кілька років у селі на Чернігівщині, в нашому ефемерному різнотрав'ї, де вся ця виразна побутово-буттєва атмосфера вже підштовхує до пошуків себе у світі і світу в собі... Що вже говорити про те, як творчо почувається тут сам Андрій.



powered by lun.ua