Валерій Тодоровський: Про свої фільми не думаю і забуваю одразу після виходу

Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в липні вдруге, всіяний каскадом цікавих подій: сценарна майстерня для гіпотетичних українських сценаристів кіно, літня кіно-школа, де в режимі майстер-класів, а іноді просто "питань-відповідей" відомі персоналії кінематографу ділилися досвідом: Джон Малкович, Отар Іоселіані, Валерій Перельман, Олександр Міта та ін.

Кількість показаних фільмів (їх було більше 70-ти) потішила ретроспективою британського інтелектуального балагану "Монті Пайтон", новим фільмом Мішеля Хазанавічуса "Артист" в зворушливій естетиці німого кіно, і "Меланхолією", потужним фільмом-катастрофою Ларса фон Трієра. І хоч сам фестиваль для України пройшов на дуже високому рівні, але все ж лишив післясмак "недоКан". Його зовнішня претензія, звернена в екрани кінокамер, невиправдана і вторинна.

Як правильно висловився в інтерв'ю Валерій Тодоровський, фестивальний рух - це лише десерт існуючого кіно-процесу. Цьогорічний фестиваль з естетичної точки зору виглядав не обкраденим та обділеним, а повноцінним і дорогим.

Але власне Україні, нічого виставити на свій же фестиваль, а умови для вітчизняного кіновиробництва так і лишаються безмежно вбогими і до істерики смішними. З такими успіхами і такою політикою, в Одесі може відбутися хороший, до блиску начищений кіно-фестиваль всього того, що не повезли на більш престижні фестивалі.

Відомий російський династійний кінорежисер, сценарист та продюсер Валерій Тодоровський був вихоплений з прес-потоку, різноманітних інтерв'ю на ОМКФ. Минулого року фільм, що він продюсував ("Дітям до 16"), отримав головний приз фестивалю - найкращий фільм та приз глядацьких симпатій.

Цього року Валерій вже був у журі і продивлявся разом з Адою Роговцевою, Єжи Штуром, Клаусом Едер та Марією де Медейра (склад журі міжнародної конкурсної програми) 14 фільмів-учасників. Сам Валерій зняв в 90-ті легендарну "Країну Глухих" за розповіддю Ренати Літвінової, "Мій зведений брат Франкенштейн" та "Стиляги".

- Як вам здається, кіно зараз в розквіті?

- Не зовсім. Це величезна кількість дуже талановитих захоплюючих фільмів. А такої ситуації, коли кожен день виходить шедевр, не буває ніколи. Якщо говорити про кіно, одночасно як про мистецтво розваг, про шоу-бізнес, про все це разом, як про єдиний потік, то це величезна міць - я не встигаю подивитися всі фільми, які мені хочеться. Хочеться, тому що я знаю, що буде цікаво, а значить кіно не в занепаді.

Сходіть сьогодні на "Меланхолію" фон Трієра - і ви будете вважати, що кіно в Ренесансі, а потім ви подивитеся, щось менш симпатичне - і ваша думка зміниться. Протягом дня, таким чином, можна переходити з занепаду в розквіт, в залежності від того, що ви сьогодні подивилися.

- Коли так багато фільмів "шедеври" можуть загубитися?

- Шедеври не губляться. Насправді, коли дійсно любиш кіно, то більш-менш орієнтуєшся у цьому потоці. Знаєш, що це варто подивитися, але необов'язково, тому що хтось вже щось сказав, і ти знаєш цього режисера, бачив його попередні роботи. Шедеври не губляться ніколи. Серед цього потоку, я знаю, на що не піду ніколи, на що піду, але в останню чергу, а що я мушу подивитися терміново, бо мене розбирає від цікавості.

При тому, якщо раптом щось в цьому році загубили, так воно вирине наступного і стане зовсім сенсаційним. Тисячі людей в світі зайняті в цій індустрії пошуком всього талановитого і незвичайного, включно з Камбоджею та Монголією. Люди спеціально їздять туди в пошуках нового. А шедеври, великі геніальні фільми - їх мало завжди, вкрай мало.

- А яке кіно ви підете дивитися прямо зараз?

- Наприклад, я люблю американського режисера Девіда Фінчера, і я знаю, що він зараз щось знімає. Мене починає з'їдати цікавість. Далі він зможе мене розчарувати чи навпаки дико втішити. Просто є фільми, на які я чекаю.

- Що ви думаєте про власні фільми після завершення зйомок?

- Я про свої фільми не думаю і забуваю одразу після виходу. Але якщо мене питають про моє оцінкове ставлення до своєї творчості, то я її або засуджую, або задоволений собою.

Є дуже стандартна схема стосунків з власним твором. З ким із моїх колег, режисерів, продюсерів я не говорив, вони всі її підтверджують. Спершу, це стан істеричної закоханості. Потім сорому. Це як стосунки з жінкою - її можна обожнювати, вмирати за нею, а потім раптом побачити що вона бридка, дурна, і як я взагалі міг її покохати. Але проходить час, і ти розумієш, що не така вона вже і погана.

Це складні і непрості стосунки. Якщо говорити про фільм, який був знятий давно, ти можеш раптом побачити його на екрані телевізора і майже завжди першим відчуттям буде, що це все не так, це катастрофа. Це перший акт, а потім проходить деякий час і ти розумієш, що все там на своєму місці, що все так і мало бути.

- Ви і режисер, і сценарист, і продюсер. Ви розділяєте ці професії для себе?

- Це все дуже велика умовність. Якщо ти активно займаєшся кіно, це значить, що тобі доводиться так чи інакше писати, якщо ти сценарист, знімати, якщо ти режисер, і продюсувати. У мене так сталося, що я займаюся всім. Нічого особливо в цьому нема. В Америці кожен успішний режисер, він і продюсер, і майже завжди трішки сценарист. Так змушує життя. Але в першу чергу я - кінорежисер. Все інше мені допомагає.

- А кінорежесурі можна навчити з нуля в інституті?

- Ні, це талант. Конкретний, дуже специфічний талант і навчити цьому не можна. Можна дати таланту розвинутися, дати йому інструменти. Це зовсім загадкова професія, тому що неможливо по людині визначити талановитий він режисер чи ні. Я бачив блискучих особистостей, освічених, гострих, яскравих, вони думали парадоксально.

Я думав, що ця людина має бути неймовірним режисером, а він йшов і знімав повну фігню. Він все знав, все міг пояснити. Та коли він знімав - це була повна катастрофа. Та бачив я і людей, які не були схожими на режисера: в'ялих, не надто освічених. Але коли вони знімали, раптом відбувалося диво. У них в очах народжувався цілий світ.

Режисер - це безумовно дар, великий або маленький, як будь-який дар. Проблема не в тому, щоб втілити те, що у тебе в голові, а у тому, щоб те, що у тебе в голові, виявилося цікавим ще кому-небудь окрім тебе.

- В Росії зараз відбувається серйозне оживлення кінопроцесу. Це пов'язано з фестивальним рухом, чи з фінансовими вливаннями?

- Ні, фестивальний рух - це як десерт, який подається раз на рік на святковому обіді. Фестивальний рух має значення як прикраса існуючого процесу. А в Росії реально відбувається пожвавлення, тому що у нас, як виявилося, є дуже талановиті люди, які прийшли в цю індустрію. Дуже різні, з жадібним бажанням щось робити в цій сфері, реалізовуватися, виживати, заробляти гроші, добиватися слави, успіху, перемог на кінофестивалях.

Утім, для Росії цей потік професіоналів є дрібним. Щоб його було достатньо, існуючі цифри треба помножити на сто, тоді буде те, що називається "один зі ста пробивається. Тоді буде нормальна конкуренція, як в Америці - там тисячі на місце. Але все ж таки в Росії цей потік виник, і виявилося, що до цього потоку є ще й гроші. Не величезні, не для всіх, їх ніхто не роздає просто так, але вони є. І в цей момент почалася движуха.

Якщо завтра виявиться, що в Києві є десять молодих режисерів, які хоч чим-небудь цікаві, не важливо чим, один - геніальний художник, другий - скажений експериментатор, третій вміє знімати комедії і т.д. І якщо поряд з ними виникнуть такі самі шалені продюсери, які зможуть забезпечити їх хоч яким-небудь фінансуванням, з цього і почнеться українське нове кіно.

Фото з spletnik.ru, Ok, proficinema.ru.