Представниця об’єднання Наталія Точиленкова нагадала в інтерв’ю Deutsche Welle , що ще 2006 року уряд затвердив програму з амбіційною метою – «утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей», якої хотіли досягти через низку завдань. Йшлося про створення інституційної бази, зміни до законів, інтегрування гендерних підходів у роботу органів влади.
Ще тоді експерти назвали програму декларативною, але тішились - це перший документ, що визначив державну політику у цій сфері. Попередні документи фокусувалися лише на покращенні становища жінок та захисті їхніх прав, що часом хибно сприймають як гендерну політику.
Автори моніторингу зауважують, що у втіленні держпрограми майже не задіяне міністерство економіки. У цьому вбачають серйозну проблему, адже саме на це міністерство покладено відповідальність за відстежування гендерного компоненту в програмах міжнародної технічної допомоги, які діють в Україні.
У програмі не визначені й конкретні виконавці. Вживається загальне формулювання "центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування", що, як засвідчив моніторинг, потребує конкретизації.
Експерти роблять також висновок, що програма не стала ефективним інструментом впровадження гендерної політики, не забезпечила включення гендерних підходів у роботі органів влади, а також до держпрограм, дотичних до життєдіяльності жінок і чоловіків, як-от програми соціально-економічного розвитку.
Низьку пріоритетність гендерної політики в Україні засвідчив, зокрема, брак фінансування державної та обласних програм. Експерти зауважують, що програма фінансується за залишковим принципом. За словами Точиленкової, в документі не врахували цілої низки питань, зокрема й охорону здоров’я. Так, фахівці радять на майбутнє звернути увагу на давно відому проблему низького рівня очікуваної тривалості життя чоловіків.
