"Джипінг": спортивне хобі заможних українців на піку популярності

Україна, 2010 рік: на Тарханкуті проводиться змагання з джипінгу, після якого Міністерство екології та природних ресурсів видає наказ про заборону джипінгу на заповідних територіях.

Україна 2011 рік: на Тарханкуті проводиться змагання з джипінгу... це не дежавю. Ігноруючи законодавство, змагання проводилось у квітні 2011 року і планується в кінці вересня.

Загалом по Україні змагань з джипінгу як піску морського, однак все таки найбільшого розголосу набувають ті раллі-рейди, учасниками яких стають відомі українці.

Серпень 2011 ознаменувався ще одним випадком раллі на природно-заповідних територіях. Цього разу маршрут проходив через 17 заповідних об'єктів Тернопільщини. Не встигли тут пройти змагання, організатори якого обіцяли не порушувати законодавства чого, звісно, не дотрималися, як вже готується наступний джипінг - на Одещині, тут маршрут має проходити заповідною зоною Національного природного парку "Тузлівські лимани".

Чому ж джипінгу не місце в розвинутій країні? Що в цьому хобі не так?

Насамперед, факт джипінгу на територіях природно-заповідного фонду порушує законодавство України та міжнародні зобов'язання. Окрім порушення природної рівноваги не лякає учасників та організаторів й порушення українського законодавства. Зокрема, Закону України "Про природно-заповідний фонд" та Кримінального кодексу України, який передбачає для цього спеціальну 252-гу статтю.

І, здається, факт порушення закону мвб би бути серйозною перешкодою для джиперів. Та навіть законодавство не лякає наших учасників, адже організатори отримують від обласних державних адміністрацій та лісгоспів погодження на проведення рейдів на їх територіях.

Однак, по-перше, такі погодження є абсурдними, тому що не підкріплені жодними законодавчими актами та розпорядженнями, на яких мають базуватися; а по-друге, навіть вони, як показує практика, не виконуються. Це все не кажучи вже про те, що районні адміністрації фактично видають погодження на порушення законів!

Проїжджаючи, джипи ламають та викорчовують дерева та кущі, псують дороги, винищують флору та фауну, що охороняються українським законодавством та міжнародними конвенціями. Проїжджаючи степом, джипи руйнують рослинний покрив, спричиняючи ерозію і лишаючи понівечені ландшафти.

Це видно на фотографіях з попередніх рейдів. Шум від машин під час змагань перериває сезон розмноження тварин. Щоб запобігти такому впливу в європейських країнах у періоди розмноження, навіть запроваджують "місячники тиші".

Було б непогано, якби Україна теж виконувала ці зобов'язання, адже вона ратифікувала Конвенцію про дикі види флори і фауни та середовище існування у Європі, згідно з якою суворо заборонено розлякувати рідкісні види у сезон їхнього розмноження.

Люди в Україні чомусь вже надто тягнуться до розкоші. Розкоші, яку має "зацінити" кожен. Так виходить і зі "спортивним хобі". Кожен заможній українець вважає за необхідне покоряти недоторканні простори нашої країни на джипі. Замість думки - "Цього не можна робити", панує думка - "Зможу собі це дозволити".

Скоро до трьох головних речей, які має зробити справжній чоловік за все своє життя: посадити дерево, збудувати дім та виростити сина - додасться ще й прокотитися на джипі по заповіднику. Бо цей вид спортивного захоплення в Україні стає вже настільки популярним, що його можна порівняти з поїздкою до моря влітку.

Українці розважаються по-своєму. Хоча в цей самий час Європа йде у іншому напрямку: у Німеччині модними стають велосипедні екскурсії по містах та парках; у Амстердамі (Нідерланди) - жителі пересаджуються з машин на велосипеди - з 750 тисяч жителів 600 тисяч вже мають велосипеди; не втрачає топових позицій і благодійність.

А поки українці орієнтуються на європейський стиль життя та сподіваються на вступ до Євросоюзу, природоохоронцям залишається радіти лише тому, що цей вид спорту не доступний широкому загалу. Тому що, все ж таки, не кожен собі може дозволити позашляховик, бензин, коштовний ремонт пошкодженої техніки та немалий організаційний внесок за участь у раллі.

Зрештою, чого можна чекати від країни, де "статусність" все ще є показником інтелігентної людини.