Режіс Варньє: Кіно для мене – втеча від реальності

52
2 грудня 2011

У п'ятницю ввечері буде презентовано новий фільм французького режисера Режіса Враньє - "Фінішна пряма". Українським кіноманам він відомий за кінострічкою "Схід-Захід", де головну роль зіграв Олег Меншиков та Катрін Деньов.

Про особистісні якості, що роблять людину сильною, про освіту та виховання, а також про свій новий проект-екранізацію він розказав кореспондентові УП Життя.

- Ви привезли до Києва свою останню роботу "Фінішна пряма". Розкажіть про що вона. Який сенс ви до нього вклали?

- Коли ти пишеш історію, для того щоб створити фільм, твоє основне бажання – це не показати якусь тему, не розмірковувати над якимись загальними речами. Ти все ж таки починаєш з емоції, з конкретної історії, якогось образу. І вже коли ти прописуєш це в сценарії та знімаєш фільм – глобальні та серйозні теми народжуються самі.

Якщо говорити про той фільм, який я зняв останнім, там показано цінності і особливості людської поведінки, які мене завжди цікавили. Мова йде про другий шанс, сміливість, витрачена для досягнення якоїсь мети енергія, перевершення самого себе і т.д.

Я думаю, що це певна суперечність із самим собою, і, знову ж таки, в житті часто трапляються ситуації, коли відбувається злам. Коли щось рветься і звідки людина знаходить сили, щоб усе почати знову.

 

- Звідки з'явилося бажання показувати та говорити про ці емоції та сильні сторони особистості? Це власний досвід чи просто бажання скерувати суспільство?

- Я думаю, що і те, і те. Це своєрідна суміш, тим більше, що коли ми говоримо про наші бажання, наміри, то не завжди з очевидністю можна сказати, що насправді його причина така. Тобто, що саме це нас штовхає на певні рішення. Можуть бути підспудні, приховані причини того, чи іншого вибору.

Але якщо говорити про останній фільм, то одна із причин, яку я можу чітко окреслити – це захоплення, яке я особисто маю перед спортсменами. Їхня воля, бажання перевершити себе, їх велика зосередженість на досягненні мети… все це можна взяти зі стадіонів та перенести до повсякденного життя для будь-якої людини.

Утім, хочу зазначити, що я не мав на меті надавати якісь уроки. Коли я створюю, то я прагну просто показати це відчуття, це враження. Якісь інші матерії. І якщо мій глядач про щось замислиться, переглядаючи моє кіно - я буду задоволений. Але моя перша мета – це достукатися спочатку до серця глядача, а потім уже до його голови, розуму. Спочатку серце – потім розум.

- Кіно – один із інструментів впливу. А що ще ми маємо робити для того, аби якомога більше бачити ці якості, пропагувати їх,?

- На це запитання у мене може бути тільки одна відповідь: цим має перейматися освіта та виховання.

Якщо ми говоримо про цю сферу, то я можу сказати, що у Франції спортивна освіта надто обмежена. Я знаю, що, наприклад, у Великобританії та США багато часу приділяється фізичному вихованню. По-суті, вся друга половина дня учня присвячена спорту. Мені шкода, що у Франції такого немає.

В будь-якому разі, якщо йдеться про сферу виховання, то вона, певним чином, віддзеркалює еволюцію світу. Наприклад 20 років тому у школах не вивчали того, що вивчають зараз. Коли я навчався, у нас не було а ні основ права, а ні економіки. Ми вивчали латину, географію, природничі науки.

Відповідно, мені здається, що сфера освіти не завжди встигає за технологічним поступом. Це питання насправді дуже серйозне. Тим більше, коли ми говоримо про індустріальну революцію 19-го століття. Є ще більш важливі речі. Наприклад інтернет. Коли з'являється доступ до культури та обміну найрізноманітнішими речами.

Думка людини не завжди встигає за всіма новими інструментами. Зокрема, коли вона перестає говорити, коли головним стають скорочені слова та СМС-повідомлення, люди перестають спілкуватися. Я думаю, що серед усього цього розвитку, особлива функція кінематографу, адже він може передавати ідею, філософію. Так, дійсно є книжки, але зараз люди читають набагато менше. Вони читають смс-ки…

- А що робити із масовою культурою вживання комерційного, поп-корнового кіно? Як знайти для себе правильне, справжнє кіно, як правильно скерувати молодь?

 

- Можливо, це досить умовна відповідь, але я думаю, що найголовніше в цьому питанні - роль батьків, родини, старших батьків і сестер, когось більш дорослого. Взагалі все повертається до питання виховання. Воно може бути родинне і інститутизоване. Але я думаю, що це серйозні питання саме для системи освіти, виховання.

Наприклад я, коли був маленький, велику частину мого виховання займало кіно. Так склалося за родинними обставинами. Я мав багато вільного часу, ніхто майже не займався мною. Двічі на тиждень я сідав на метро та їхав до центру міста дивитися фільми. Для мене – це було моє навчання, мрії, втеча від реальності. Це, певною мірою, особлива історія. Але ж кожна людина має свою особливу історію.

Повертаючись в даному контексті до виховання, хочу зазначити, що коли я був молодим, в нас не було професійного кінематографічного навчання. На мою думку, історія кінематографу – дуже важлива тема. Не тільки для професіоналів, а для всіх. Її можна викладати як право та економіку. А зараз кіно викладається у нас в університетах.

- А що стосується телебачення…

- Вони постійно показують зображення, картинки. Їх безліч. І для молодих людей, для дітей (8-ми, 12-ти, 15-ти років) важко зорієнтуватися в цьому морі інформації. Виокремити те, що корисно, що добре, а що погано. Загальна тенденція веде до спрощення, доступності. У будь-якому разі, якщо говорити про якісь наукові дослідження, цікаву роботу, то у цих програм далеко не найвищі рейтинги.

Тут виходить ціле замкнене коло, а відповідь виходу з нього лежить у площині освіти та виховання.

- Що дивиться сам режисер Режіс Варньє?

- Все. Мені пощастило, що я живу в Парижі, адже тут можна знайти все що завгодно на DVD. Крім того, щотижня тут з'являється 300 нових фільмів. Тобто якщо ти зацікавлений, тобі у будь-якому випадку буде що подивитися. Є спеціалізовані кінотеатри, де показують винятково авторське кіно, ретроспективи. В сучасних мультиплексах також показують не лише комерційне, а й авторське кіно. В Парижі є 22-23 таких кінотеатри.

Утім це залежить від періоду. Якщо я працюю, то мій робочий день складає вісім годин і я просто не маю часу ходити до кінотеатру. Але між фільмами, я залюбки відвідую кінотеатри, коли вони не дуже забиті людьми.

- Над чим Ви працюєте наразі?

- Я не буду говорити багато, адже про фільм треба говорити, коли він уже є. Зараз я працюю над екранізацією книги, що розповідає про історію, яка відбулася насправді. Вона трапилася з французьким етнографом, якого в 70-ті роки захопили в полон червоні кхмери. Дія відбувається в Камбоджі. Плануються доволі великі і важкі зйомки, адже все відбуватиметься в Азії.

Зараз працюю над книгою. Я намагаюся осягнути все те, що відбулося. Я хочу зробити її простішою, трошки інакше розставити акценти.

powered by lun.ua