Страх поневолення. Альтернативна освіта в Україні

49
23 квітня 2012

На спортивному майданчику київської школи сидять дівчата і хлопці, класу дев’ятого, п’ють пиво і балакають. "Так вы это пиво с третьего класса пьете, а я раньше не любила"  - виправдовується одна. "А наша географичка –  совсем как Гитлер" - каже інший. "Зря ты так на Гитлера", - і всі регочуть. Повз них проходить мама, тягнучи за руку дитину садкового віку. Дитина ниє, мама її виховує: "Вот подрастешь, пойдешь в эту школу – там из тебя сделают человека".

Буває, у батьків просто понти: "Це моя дитина буде вчитися з ким попало? Нє, вона піде в елітарну школу!" Буває інакше: "Як згадаю свою хімічку – зуби боліти починають, пошукаю щось краще для дитини". А бува ще й отак: "Школа зламає мою дитину і вб’є в ній творчу особистість".

І батьки починають цікавитися альтернативною освітою.

Справді, ніяка державна школа і не думає розвивати гармонійну творчу особистість, творче мислення, розкривати таланти дитини. Це не її завдання. Державна школа з її класно-урочною системою вже чотири століття успішно готує до життя в соціумі мільйони людей щороку, вчить їх читати-писати-рахувати та загальним основам усіх предметів. Але ж за ці сотні років багато чого змінилося. Змінився погляд на виховання дітей, з них уже хочуть виростити не просто "гвинтик суспільства", а творчу особистість. Для цього класична модель освіти не дуже пристосована.

 

А в українських шкіл є ще одна проблема. Всі вони – нащадки радянських, у них у часи СРСР агресивно вбивали в голови, що Ленін придумав "лампочку Ілліча" та решту міфів. Школа була щільно пов’язана з жовтенятами, піонерами і комсомольцями і готувала громадян, потрібних державі.

Вдома, з мамою

Навчити дитину писати-читати-рахувати, а крім того, основам природознавства і англійської мови, може всяка мама, яка хоче цим займатись і має на це час. Щоправда, в Україні законодавчо це не дозволено. Але в Законі про шкільну освіту, який зобов’язує всіх батьків віддавати дітей до шкіл, є віконечко. А саме – стаття 3, пункт 8: "Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном".

Мають на це право, наприклад, особливо обдаровані діти та діти-інваліди. Але ж якщо мама захоче добитись екстернату – то доб’ється. Формальною причиною, наприклад, може стати відсутність щеплень.

Найкраще – домовитися з якоюсь школою, аби там постійно, щороку оцінювали дитинку, вона писала контрольні, тести, відповідала усно. Не в першій і не в найближчій, але знайдеться директор, який поставиться до вас з розумінням. Найпростіше знайти такого у маленькому селі: там дуже потрібні учні, хоч "на папері", аби їх не закрили зовсім.

Однак вчити дитину самій мамі все-таки дуже важко. "В школу? Та нізащо!!!", - вперто повторювали деякі жінки на форумах, а нині уже повідправляли дітей у державні школи і виправдовуються: "А що я зроблю? В мене другий народився, в мене часу нема!"

Потім діти підростають, їм уже треба вчити хімію, фізику, біологію. Деякі батьки намагаються і цього навчити самі, деякі – наймають репетиторів. "Але навчання у старших класах вимагає серйозного технічного забезпечення. А зараз навіть школи і університети не можуть собі реактивів толком купити, або оновити парк амперметрів, - каже вчителька з київської СЗШ №78, мама двох діток Юлія Куманська. - Те саме стосується фізики. Ну добре, я вірю, що електричне коло вдома можна скласти. А вакуумний насос? А динамо-машину? А ви впевнені, що репетитор з біології носитиме з собою мікроскоп, штативи, чашки Петрі, ну і ще, зрозуміло, муляжі скелетів, зразки організмів у формаліні?"

Однак батьків, котрі вирішили вчити дітей вдома, це не зупиняє. Є ж Інтернет, там купа інформації, можна підучитися, вважають вони. А багато шкільних знань, на їх думку – повністю зайві. Школа ж робить дитино непристосованою, безвольною, тож чи варті трошки кращі знання з фізики повної безпорадності дитини в житті?

Домашні школи однодумців

Однак школа – це не лише уроки, це іще й спілкування з однолітками. Тому виникають малесенькі школи, що працюють за нетрадиційними методиками: без уроків, без байдужих учителів, без зубріння і оцінок. Їх створюють для своїх діток батьки з декількох сімей.

У "класах" всього 5-6 учнів, заняття не щодня, а, наприклад, двічі на тиждень, їх проводять самі батьки. Іноді наймають репетиторів з деяких предметів – наприклад, з англійської мови. У таких школах дуже домашня атмосфера. Єдина проблема – вони, звичайно, не мають ніяких офіційних документів, і дітки, які туди ходять, також мають бути оформлені на екстернат у різних школах.

Редактор Олеся Мамчич, мама двох діток, розповідає, що її дочка Іванка двічі на тиждень ходить до альтернативної школи на Берківцях, а також багато вчиться вдома. В альтернативній школі можна, по-перше, якісніше і цікавіше організувати сам процес навчання.

"У нашій "Беркошколі" ми намагаємося зробити все, щоб дослідницький інстинкт дитини не згас під тягарем зайвих вимог: відступити стільки-то клітинок, написати стільки-то рядків у прописі. Якщо дитина чомусь навчається, вона повинна знати, навіщо їй ці нові навички. Наприклад, писати не для того, щоб нескінченно строчити прописи, а щоб компонувати свої історії, слати рідним листи тощо", - каже Олеся.

 Фото zoomi.com.ua

По-друге, Іванка навчається тому, що цікаво, а обов’язкові рамки шкільної програми проходить для екзамену в школі, в пришвидшеному режимі. "Якби ми ходили до державної школи, сил відвідувати музичну і спортивну школи в нас би не було", - говорить Олеся.

І щодо цього є лише одне застереження. "Альтернативна освіта часто є експериментальною, і ніхто не може прогнозувати, який буде отримано результат" - вважає психолог центру дитячої творчості, викладач кафедри психології Інституту слов’янознавства Юрій Паскар.

Великі приватні школи

Приватні школи, ліцеї та гімназії – ще одна альтернатива державним. Тут є широченний вибір: і школи для дівчаток "Леді", і школи для хлопчиків "Кадети", і школи за методикою Вальдорф чи Монтессорі, і Британська міжнародна школа, і десятки маленьких шкіл в орендованих приміщеннях під назвами "Престиж" або "Еліт", для тих, хто цінує понти.

Всі вони платні, але видають по закінченні атестат державного зразка. Всі вони різні, але кожна декларує якщо не відхід від класно-урочної схеми, то хоч зменшення класів, індивідуальну роботу з учнями, відсутність "зрівнялівки".

Однак тут є деякий ризик. Юрій Паскар застерігає, що чимало приватних шкіл є просто бізнес-проектами, які викачують кошти в батьків. У них часто немає вчителів з деяких предметів. Буває, що в Києві там фактично викладають російською мовою при декларованій українській, бо "так хочуть батьки". Тому, віддаючи дитину в таку школу, треба не просто читати рекламу, а добре розуміти, які там уроки і які результати навчання.

Ірина, архітектор зі Львова, віддала свого сина до приватної школи Святої Софії після того, як майже рік розпитувала знайомих, спостерігала, як ведуть себе діти, коли гуляють. Тепер вона школу дуже хвалить, бо там "вчать добру, дуже хороші діти, дуже хороший режим, хороше навчання, дитина сама щоранку біжить туди бігом". І їй важко згадувати свою школу, у якій всіх учнів намагалися переробити під один стандарт.

"Я згадую ті нудні твори про "образ Миколи Джері", ті дати якихось повстань і революцій, які нас примушували зазубрювати. Ні української літератури, ні історії я так і не знаю. Я не вірю, що зараз щось змінилось, і не хочу свою дитину примушувати зубрити заради оцінки", каже Ірина.

 

Соціалізація, паніка бабусі, атестат і університет

Однак спробуйте розказати про альтернативну освіту бабусі. "Та як можна, дитина мусить ходити, як всі!" - "А це ніякі не штунди ту школу роблять?" - "Не можна забирати в дитини шкільне дитинство!" - і так далі.

І ці побоювання не зовсім даремні, каже Юрій Паскар. "Якщо дитина навчається сама - вона не має навичок роботи в команді. Це не погано, просто далі в житті вона має вибирати такі професії, де не треба цього – художника, наприклад".

В державній школі, звісно, приминається бажання вчитись, дитина вже робить це не тому, що цікаво, а заради оцінки. Але ж дорослі люди ходять на роботу, переважно, лише заради грошей, репутації, статусу. Тобто, школа – модель цілої соціальної системи, вважає психолог. "Тим більше, що є ще ж позашкільна освіта. Художня, хореографічна, музична, технічна. І вся вона зорієнтована якраз навпаки – на те, щоб розвинути в кожній дитині творче мислення, індивідуальність. Навчання і творчість можна розумно комбінувати", - додає він.

Так і виходить, що в Україні альтернативна освіта – велика морока і турбота батькам. Щоб вона стала легшою – треба, щоб більше батьків нею цікавилося. Коли в "саморобних" школах стане більше дітей – то більше буде і впевненості, що їхні батьки навчаться вправніше викладати. Інакше лишається тільки чекати – може, буде колись, нарешті, Велика Реформа Освіти! А не буде – то й так якось… всі ж ми в державних вчилися, правда? І вивчились…

powered by lun.ua