Народжувала в наручниках, або СІЗО-санаторій

Вікторія Корнейкова народжувала сина, перебуваючи в Харківському СІЗО. Навіть під час пологів з неї не зняли наручники. Нині її скарга – в Європейському суді з прав людини. Правдивість свідчень молодої мами ще перевірятимуть. Однак беззаперечним є те, що для місць несвободи в Україні жорстоке поводження стало вже нормою.

У минулому році влада взялася за поліпшення ситуації з умовами тримання в місцях несвободи і подолання ганебної практики тортур. Зокрема, було прийнято новий КПК і запроваджено національний превентивний механізм. Та чи стане це панацею від задавнених хвороб?

Немовля за гратами

Вікторія Корнейкова потрапила до Харківського слідчого ізолятору рік тому. Жінка була на п’ятому місяці вагітності. За словами Вікторії, спочатку її помістили в переповнену камеру, де їй довелося ділити ліжко удвох ще з однією жінкою. Там вона перебувала до восьми місяців вагітності, а вже потім її перевели в іншу камеру. "Там я утримувалась не в кімнаті для матусь, а в камері для неповнолітніх", – розповідає Вікторія.

У камері для мам вона пробула всього 4-5 днів після пологів і знову повернулася "додому".

"Там були ВІЛ-інфіковані мами та їхні діти, вони купали діток у нашій ванночці, їли з нашого посуду, ходили в наш душ… – продовжує Корнейкова. – Мікрохвильової печі ми не мали, а наша електрична "била" струмом… Гарячої води майже не було. Ми кип’ятильником гріли воду в пластмасовому відрі з-під морозива, і тоді купали дітей".

Втім, як зазначає Ігор Медвідь, координатор HealthProtection.LGBT, був би посуд одноразовим чи ні, на поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) це жодним чином не впливає. "В яких би то не було тісних умовах з ВІЛ-інфікованими людьми вона не перебувала, ВІЛ не передається при використовуванні засобами загальних предметів гігієни", - каже експерт.

Пологи у Вікторії тривали понад вісім годин. Жінка народжувала в наручниках, їх зняли лише згодом на прохання породіллі.

Корнейкова розповідає, що педіатр прийшов оглянути її сина лише на третій день після його народження. Лікар сказав, що в немовляти запалення кишечника.

"Я там молила-просила лікаря, щоб зателефонував мамі, і мама привезла мені ліки, - каже Вікторія. – І лише коли мої батьки подали на опікунство, тоді з’явився і перший запис у медичній картці, аж у вересні… Дитина постійно хворіла. У неї був кон’юнктивіт, і мені доводилось молоком закапувати очі, або чаєм, і ніхто мені не допомагав. Якби мені не возила мама передачі, у мене й молока не було б. З їжею були постійні проблеми – годували необпатраним м’ясом, синього кольору… Бувало зупиняли рознос з їжею, бо в ній знаходили жучків. Казали, що в борошні таке буває…".

Вікторія Корнейкова

Представник харківської прокуратури, старший радник юстиції Ігор Краснолобов демонструє фотографії камери для мам із Харківського СІЗО. Світлини швидше нагадують санаторій, аніж місце несвободи.

Вікторія проживала там лише кілька днів після пологів, та й то після того, коли "інформація вийшла нагору", стверджує Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.

"Вона перебувала в наручниках, коли народжувала. Фактично не отримувала допомоги. Три жінки-конвоїрки за цим уважно спостерігали, – розповідає Захаров. – Коли її повели в сьомий пологовий будинок лікарні № 11 на флюорографію через двір, вона також була в наручниках. Їй треба було нести дитину, йти самій, що спричиняло різкий біль…".

Євген Захаров каже, що тільки завдяки втручанню Європейського суду з прав людини змінилося ставлення до Вікторії з боку представників СІЗО. Так, було застосовано правило 39 Регламенту суду, що зобов’язувало перевести матір з дитиною до цивільної лікарні й оглянути малюка, вдруге після його народження. Та й то Європейський суд застосував це правило лише на 43-ій день, оскільки вимагав доказів. Докази ж у слідчому ізоляторі або іншому місці позбавлення волі здобути доволі важко.

"Ця ситуація є абсолютно аномальною. Це є брутальне порушення наказу МОЗ України, що жінка не отримувала належного медичного огляду. Це пов’язано з відсутністю нормативного регулювання таких ситуацій взагалі. Слід чітко розуміти, що пенітенціарна система вкрай недофінансована. Навіть та бюджетна сума, яку виділили, менша, ніж мало би бути. А насправді фінансується лише 48 %..", – коментує правозахисник.

Корнейкову обвинувачують у здійсненні нападу з метою пограбування. Однак жінка не вважає себе винною: "На п’ятому місяці вагітності двох чоловіків побити? Я їх не зачіпала…".

Натомість стверджує, що це її побили, коли забрали до відділку міліції. Її мати звернулась до прокуратури, і майже одразу звідти приїхали до Вікторії "зняти побої". Однак це не було взято до уваги під час досудового слідства.

Молода матір під час судового процесу просила не садити її з дитиною в клітку. Однак суддя не задовольнив прохання обвинуваченої. Наразі Корнейкова перебуває дома на підписці про невиїзд. Правозахисники переконані, що такі "пільги" жінка отримала лише після "клопотання" Європейського суду з прав людини.

До слова, Корнейкова вже вигравала раніше справу в Європейському суді через події 2005 року. Тоді дівчина скаржилась на незаконне та довільне затримання і позбавлення волі, а також на те, що вона не мала реальної можливості звернутися до суду, щоб оскаржити своє затримання чи отримати компенсацію на незаконне позбавлення волі.

"СІЗО – це клітка, хоч і золота…"

Представники пенітенціарної служби та прокуратури Харківської області стверджують, що свідчення Корнейкової неправдиві. Її захисникам закидають те, що ніхто з них не приїхав перевірити умови проживання, а одразу почали складати скаргу в Європейський суд.

"Умови, які б не були створені в слідчому ізоляторі – це все одно клітка, хоч і золота, – розповідає Валерій Пісклов, начальник Харківського слідчого ізолятору. – Я запевняю вас, що наші умови утримування таких категорій, як жінки та діти, можуть відповідати європейським стандартам. Навіть при тому мінімальному фінансуванні... Звісно, що не місце дитині в слідчому ізоляторі. Але ви розгляньте й іншу точку зору – потерпілого. Якщо був скоєний грабіж, а потім злочин повторюється, чи може вагітність бути підставою для судді, щоб не позбавляти людину волі? Скільки повинно бути злочинів, щоб зрозуміти, що на цьому варто поставити крапку?".

Ігор Краснолобов додає, що про переповнення в Харківському слідчому ізоляторі не може бути й мови: "У 2011 році в СІЗО перебувало 3800 людей, і справді це було проблемою. Але з березня 2012 року перебуває тільки 2030 осіб. І це на 90 осіб менше, ніж уміщує ізолятор…".

Він також продемонстрував відповідь Головного управління охорони здоров'я в Харківській області на запит прокуратури про стан здоров’я сина Корнейкової. В листі, зокрема, стверджується, що огляди малюка були регулярними і відхилень у стані здоров’я виявлено не було. А від огляду дитини у віці шести місяців мати категорично відмовилась.

Григорій Мар'яновський, заступник голови Харківської обласної спостережної комісії Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ), каже, що із 130 жінок, які перебували в СІЗО, близько 100 звертались до нього з різними проханнями. Звернень Корнейкової серед них не було.

"Наше судочинство дозволяє, щоб вагітна жінка перебувала в тюрмі. І новий КПК це передбачає. У будь-якому разі це не справа СІЗО чи пенітенціарної системи, – заявив Мар’ярновський. – А в Харківському СІЗО тортур немає. Я це стверджував і стверджуватиму де завгодно. Тому що в міліції є підстави для цього… А в пенітенціарній системі – які підстави? Навіщо? Завдання у пенітенціарній службі нагодувати, напоїти, знайти постіль, у колоніях забезпечити роботою – і все… У них інших завдань немає. Окрім основного – відбування покарання…".

Також Мар’ярновський зазначив, що через Харківське СІЗО тільки за 2012 рік пройшло майже 105 тисяч осіб.

Як подолати тортури і незаконне насилля

Про проблеми з катуванням та жорстоким поводженням у місцях несвободи свідчить доповідь, представлена Раді з прав людини ООН під час проходження Україною другого циклу Універсального періодичного огляду (УПО) наприкінці 2012 року. Зокрема, країни-учасниці ООН надали Україні 16 рекомендацій щодо протидії тортурам.

На стійку тенденцію до росту кількості фактів катувань вказують і результати моніторингу, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень.

Денис Кобзін, директор Харківського інституту соціальних досліджень, зауважив, що в повсякденній практиці в міліції не дотримуються такі три головні запобіжники, як можливість своєчасного повідомлення про факт затримання, можливість отримати доступ до адвоката та медичного працівника.

"Це в нас швидше виняток… І це породжує велику кількість зловживань, – стверджує Кобзін. – Я не кажу про те, що в нашій країні мільйон тортур – ні. У нас тортури менш поширені, аніж незаконне насильство. Однак людині, якій два чи три рази дали по нирках чи не дозволили вийти в туалет, від того не легше".

Серед інших проблем Денис Кобзін також називає тіньові затримання, неефективне розслідування у випадках незаконного насилля, відсутність доступу до незалежної медичної експертизи чи до медичної допомоги, особливо для вразливих груп.

Велика частина рекомендацій, наданих в рамках УПО, мають виконуватися, коли запрацює на повну силу новий Кримінальний процесуальний кодекс, переконаний Євген Захаров. Правозахисник стверджує, що кодекс містить багато гарантій проти застосування катувань, насамперед у міліції.

З огляду на нововведення, у небуття мають піти тіньові затримання та повернення справи на додаткове розслідування. Уже з’явився новий запобіжний засіб – домашній арешт, а також нова норма щодо утримування під вартою в СІЗО тих, хто вперше вчинив злочин. В ізолятор вони потрапляють лише в тому випадку, коли це тяжкий або дуже тяжкий злочин, що передбачає щонайменше 5 років позбавлення волі.

"Головне, щоб ці норми застосовувалися, і щоб кодекс виконувався. Багато що також залежить від пильності суддів. Адже жодний кодекс не допоможе в тому, що можуть підкинути докази...", – переконаний Захаров.

Багато залежить і від зміни підходів до оцінки діяльності міліції. Так, минулого року Харківський інститут соціальних досліджень вперше в Україні провів масштабне опитування, як громадяни оцінюють роботу правоохоронних органів і наскільки їм безпечно живеться в Україні. Денис Кобзін переконаний, що саме оцінка громадян має поступово витісняти "показники" розкриття злочинів, що "провокували" правоохоронців до тортур та незаконного насилля.