Виявляється, внутрішні органи теж можуть відчувати запахи, хоча і по-своєму. Такого висновку дійшли Петер Шіберле (Peter Schieberle) і його колеги з Німецького дослідницького центру харчової хімії Інституту Лейбніца, пишуть Вести.ru.
Так, вчені вважають, що ніс - не єдиний орган, в якому містяться нюхові рецептори. Крім того, німці встановили, що в їжі та напоях міститься безліч компонентів запаху, і ніс може вловити тільки деякі з них.
"Людський ніс і язик здатні відчути лише дуже маленьку частку всіх тих смаків і запахів, що нас оточують. Велика частина молекул запаху проходить в шлунок, а потім через кров досягає і інших внутрішніх органів", - пояснює Шіберле.
Протягом чотирьох років він і його колеги дотримувалися думки, що компоненти запахів і смаків можуть мати додаткові функції.
Нарешті, дослідники зосередили свою увагу на біогенних амінах - речовинах з різким запахом, що містяться в напоях та їжі. Вони є свого роду хімічними переносниками інформації, що входять до складу таких продуктів, як шоколад, м'ясо, молоко і сир.
У ході експерименту вчені виділили первинні кров'яні клітини із зразків крові, щоб подивитися, як вони будуть реагувати на сильний запах від їжі і напоїв. Дивно, але подібно до того, як ми тягнемося у бік джерела аромату (свіжої кави, наприклад), поводяться і клітини крові. Команда Шіберле встановила, що у клітин крові теж є нюхові рецептори.
Провівши ряд експериментів, дослідники знайшли підтвердження свого початкового припущення про те, що серце і легені також можуть відчувати запахи.
"Чи означає це, що серце може" понюхати "стейк, який ви щойно з'їли? Ми поки точно не знаємо", - говорить професор Шіберле. Нюх внутрішніх органів є частиною загального процесу роботи організму, він запускається, коли ми бачимо смачну їжу і збираємося її з'їсти. Цей процес дослідники називають молекулярною сенсорикою або "сенсомікой".
Зазвичай, коли ми їмо, сукупність запахів перетвориться в один сигнал, що передає мозку загальне враження від їжі. Ніс працює незалежно, дозволяючи мозку скласти картину про вживані продукти, грунтуючись лише на ароматі.
Як тільки ми ковтаємо шматок, до "гри" вступають інші рецептори, що визначають хімічну структуру і біологічно активні компоненти продукту і посилають цю інформацію безпосередньо в мозок.
Зазначимо, що раніше Естер Фельдмессер (Ester Feldmesser) з Наукового інституту Вейцмана проводила подібне дослідження. Вона з'ясувала, що нюхові рецептори знаходяться не тільки в носі, але і в деяких інших органах і тканинах.
Наприклад, вони містяться в чоловічих статевих органах і спермі. А значить, підсвідоме вдихання запахів може відбуватися і під час сексу.
Дослідження Шіберле більше сфокусовано на запахах їжі та напоїв. Воно допомагає зрозуміти, як ми сприймаємо їжу, чому їжа здається нам смачною або несмачною.
Вчені відзначають, що, наприклад, в каві міститься тисяча потенційних компонентів запаху, з яких лише 25 ми можемо відчути через рецептори, розташовані в носі.
Значить, повноцінно ми насолоджуємося цим напоєм, лише коли він опиняється всередині нашого організму. Мозок посилає нам сигнал: "Так, це те, що я очікував отримати, коли ніс відчув цей продукт. Мені подобається, давай ще".
