Один у полі: індивідуальні протести у Смілі, Керчі, Запоріжжі й Луганську

Кожен Майдан, кожен Марш мільйонів починається з однієї людини. Ось четверо людей, що не побоялись вийти на протест самі – за і проти Євромайдану.

Євромайдан у Києві 21 листопада розпочався з заклику журналіста Мустафи Найєма у соціальних мережах вийти на Майдан Незалежності та висловити незгоду з призупиненням підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Відтоді вже майже місяць українці не розходяться з центральних площ своїх міст, сподіваючись бути почутими владою. За різними даними великі акції на столичному Майдані збирали від 500 тисяч до мільйона людей. Але кожна навіть найвелелюдніша акція починається з особистого рішення однієї людини.

Ми поспілкувались із одинаками, які наважились вийти та висловити свій протест.

Сміливець зі Сміли

Одна площа. Одна людина. Четвертий день на морозі з табличкою: "Майдан – я с тобой. Я – Смела!" стоїть чоловік.

Говорить, що люди достатньо активні, але перебороти страх вийти на площу на підтримку євроінтеграції все ж не наважуються. Багато й тих, хто не злякався: вони самоорганізовуються і від’їжджають в Київ, а він залишився тут один.

Усі фото надані автором

Радіє з того, що люди його підтримують: пропонують каву та гроші, просто сигналять із машини, підходять поговорити. Натякає, що й недоброзичливих та агресивно налаштованих багато: декілька представників провладної політичної сили навіть намагалися спровокувати бійку.

На запитання про те, чи важко стояти на морозі, переказує привіт донецькому Євромайдану: "От їм важко, а нам…нам нічого…".

Студент із Запоріжжя

Наступного дня після силового розгону Майдану на тридцятихвилинну мовчазну одиночну акцію протесту вийшов студент Запорізького національного технічного університету Дмитро Стеценко.

Свій зовнішній вигляд хлопець пояснює тим, що свідомо хотів спровокувати студентів замислитися: на знак того, що влада закриває народу очі на правду, зав’язав їх синьо-білою стрічкою. Сам він був одягнений у камуфляжну форму з написом "Беркут", а в руках тримав плакат "KEEP CALM AND OBEY", що з англійської перекладається як "Мовчи та підкоряйся".

Дмитро каже, що хотів привернути увагу пасивної молоді свого міста до подій, які відбуваються в країні: "Ще зі школи мене вчили, що найстрашніші злочини відбуваються не там, де люди "за" чи "проти", а там, де людям все одно. Я просто хочу, щоби студенти думали про щось більше, ніж те, що у них зараз в головах. Хай краще мене 100 людей обізве дурним, але хоч один задумається".

"Було дуже страшно, коли переодягнений пішов до входу в університет, але розумів, що назад дороги немає. Зав’язавши очі, я відчув себе абсолютно сліпою людиною. Багато хто зі мною фотографувався, як із дурником. Звісно, боявся, що якісь проблеми в університеті виникнуть, і того, що хтось мене може штовхнути зі сходів. Хтось казав, що я дебіл, радив зняти пов’язку з очей та не ганьбитися, хтось підтримував. Найприємнішим був той момент, коли я почув, як хтось почав розмовляти про Європу і Росію", - ділиться враженнями студент.

Незважаючи на те, що для свого мовчазного протесту хлопець обрав максимально аполітичні атрибути, керівництво університету такі старання не оцінило: охорона закладу попросила припинити акцію, посилаючись на вимогу керівництва вишу. Саме тоді за Дмитра вступилися його друзі та небайдужа молодь, а це, за словами хлопця, засвідчило, що його акція пройшла вдало.

Дмитро вважає, що краще для України було б обрати свій шлях розвитку без Євросоюзу чи Митного Союзу, але оскільки це неможливо, то його вибір - Європа. Каже, що як для Європи, так і для Росії ми будемо сировинною базою, але сподівається, що Європа ставитиметься до України краще, принаймні, поважатиме права людей.

За словами Дмитра, зараз у Запоріжжі рух за Європу потрохи вщухає, але все ж продовжує збиратися щоденно на двогодинні акції. Хлопець допускає варіант проведення референдуму для врахування думок всього українського населення, але окрім відповідей "за" чи "проти" пропонує додати ще й "самостійно": "Є вірогідність того, що багато хто підтримає самостійний вектор розвитку України".

На останок зазначає: "Навіть якщо людина проти Європейського Союзу, то чому вона не виходить і не заявляє про це? Я знаю один випадок. Цьому хлопцю треба потиснути руку за те, що він не боїться!"

Керчанин проти "революції"

Анатолій Біленко з Керчі вийшов на одиночний протест із плакатом: "Куда идти, должен решать народ Украины на референдуме, а не кучка людей в Верховной Раде или на "евромайданах"!".

Спочатку він стояв біля виконавчого комітету міської ради, а потім перемістився на автовокзал. Хлопець каже, що свідомо обрав і за "всіма законами жанру" провів одиночний мітинг, бо не хотів мати проблем із законом; також наголосив на тому, що зробив це не для самопіару. Анатолій задоволений підтримкою мешканців Керчі, які схвалювали його вимогу. Він виступає проти підписання будь-якої угоди, вважаючи за потрібне врахувати думки всього народу, хоча шанс на проведення референдуму вважає мінімальним.

Анатолія обурює те, що його і ще багатьох людей не чують: "Особисто я проти підписання асоціації, і що тепер? На мою думку можна начхати? Або ви думаєте, що я такий один? Я що, не частина народу України? У Криму багато хто вважає, що Крим не Україна. Чому цей натовп повинен вирішувати за всіх? Таких, як я, багато, але на вулиці їх немає тому, що вони з півдня, сходу та північного-сходу – це промислові зони, люди працюють. Думаєте, та економіка, яка залишилася, існує сама? Або на заводах у нас одні роботи працюють?".

Також не подобається йому і двояке трактування подій зі сторони опозиції: "Вони казали, що українці хочуть в ЄС, але тоді на Майданах по всій Україні стояло не більше 200 тисяч людей, в основному з Заходу. Так чому тоді вони – народ України, а всі інші – москалі і таке інше? Також обурює ситуація з хлопцями із органів. Протестуючі кричать: "Міліція з народом!", але самі ж їх б’ють. Чому ж вони повинні йти на їх сторону? У цій країні кожен заробляє собі на життя як може: хто на Майдані, хто на роботі. Тим паче, що вони присягали на вірність народу."

Те, що відбувається на майданах, Анатолій вважає спробою державного перевороту або просто "революцією" - для нього це слово має негативний відтінок.

Луганський юрист

Олександр Фомберг, начальник юридичного управління Луганської обласної ради, спочатку брав участь у судових засіданнях щодо заборони мирних зборів у Луганську.

На одиночний протест у масці Ґая Фокса під пам’ятник Тарасу Шевченку він вийшов одразу, щойно дізнався про розгін мирного мітингу на Майдані Незалежності "Беркутом".

Ніхто, крім рідних, ідею вийти на протест не підтримав. Простояв там із пів на першу ночі до десятої ранку 1 грудня, тобто до того часу, коли зберуться учасники луганського Євромайдану.

Чоловік застелив стіл прапором України, до підніжжя пам’ятника прикріпив чотири плакати: "Мы поддерживаем киевский Майдан", "Луганчане, проснитесь!", "Украинцы, держитесь! В Киев съехались титушки со всей Украины", "Мы устали ждать, что кто-то сделает для нас лучшую жизнь".

Олександр каже, що його акція не мала політичного характеру, він лише прагнув висловити свою громадянську позицію. Вийшов ще й заради своєї маленької доньки, яка гідна того, щоб жити в європейській країні, де міліція не дозволить собі так поводитися з людьми.

"Я дуже радий, що Україна – не Росія і наше суспільство встигло відновитися після того розчарування, яке приніс Ющенко, коли йому повірили. Адже пройшло менше десяти років, хоча теперішнє масове незадоволення Янукович спровокував сам – свавіллям, а особливо пролиттям крові. Зараз багато хто вважає, що цього терпіти не можна. Тому як мінімум потрібно відправити у відставку Кабмін та притягти до кримінальної відповідальності Азарова і Захарченка, а Азарова – ще й за його розпорядження, в якому він перевищив службові повноваження", - в інтерв’ю луганському порталу "Топ" говорить Фомберг.

У ніч на друге грудня Олександр протестував лише до третьої години ночі, бо зранку поїхав підтримати столичний Євромайдан, узявши відпустку на два тижні.

Усі фото надані автором