Обличчя Євромайдану: Я даю своїй країні останній шанс. Фото

11
6 грудня 2013

Десятки тисяч людей щодня прибувають до Києва, щоб підтримати Євромайдан.

Хтось привозить теплі речі , хтось готує їжу , хтось бігає і роздає печиво, а хтось ночує в холодних наметах, впевнений, що якщо сьогодні він не відстоїть своє майбутнє, то щасливого завтра може вже й не бути.

"Ночувати хотіла пару разів, але чоловік не пускає" - прості герої Єврореволюції.

І євроінтеграція - не найважливіша причина другого тижня барикад на Євромайдані. Люди вийшли висловити все невдоволення нинішньою ситуацією в країні. Вони виступають проти цинізму і брехні влади, яка цілий рік переконувала українців, що єдиий вірний шлях для України - це шлях до Європи, а потім несподівано розвернула політику в бік Росії.

 Тут і далі фото Максим Хлібець, БП

Видання "Білоруський партизан" поспілкувалося з людьми різного віку та професій, які не залишилися осторонь від революції. Подивіться на цих сміливих людей. Подумайте про їхні мотиви.

Уляна. 25 років. Львів

Я даю своїй країні останній шанс.

Сама я - підприємець, але поки тривають такі події, призупинила свій бізнес і ось, я тут . Годую бажаючих, готуємо командою недалеко, приносимо і роздаємо . З ранку до ночі.

Я даю своїй країні останній шанс. Або щось міняється, або я сама їду з країни. Я була на Помаранчевій революції, коли мені було 16 років. Тиждень тому, коли ми приїхали сюди - це була ностальгія за тією революцією, а зараз всі політтехнології вже не такі важливі. Бо коли все починає змінюватися - змінюється все.

 

І зараз видно, що ми не росіяни, і ми не будемо мовчати! Ми дуже темпераментні. Білоруси теж повинні піднятися, нехай частіше приїжджають до нас. Нещодавно ми розвішували листівки в селі поруч з Києвом, так бачили цілі колони автомобілів , які їдуть на Майдан.

Я сподіваюся, що ми зустрінемо найщасливіше Різдво - Різдво без Януковича, Азарова та інших. Хто буде після? Чесно - це не так важливо. Я наприклад, не бачу гідних кандидатів.


Рома. 17 років. Київ

 

Сам навчаюся в коледжі. Викладачі нейтрально ставляться до "Евромайдану". Ще пару днів тому думав, а навіщо туди йти, адже немає сенсу. Але після "чорної суботи", коли я почув, що приїжджають люди зі Львова та з інших міст, патріотизм виріс в рази! Вони їдуть, а я що гірше? Іноді замість пар приходжу, частіше після пар. Щоб все було не дарма. І мені тепер прикро, що кияни не приходять, хоча тут і живуть.

Алла. 50 років. Івано -Франківськ.

Працюю підприємцем. Сюди приїхала тому що я вже ж в Європі - 10 років у Греції. Я розумію, що це таке. Навіть коли в Греції була криза, для простих громадян це означало ходити в бар 2 рази на тиждень замість 5 разів. Якщо їм щось не подобалося, то там інші протести: вибиті шибки, перевернуті машини. І найголовніше, що влада неодмінно йшла на поступки.

 

Зараз схожа ситуація в Україні і якщо ми не відстоїмо, то потім не зможемо вже нічого. Влада і далі буде вирішувати все без народу. Українці повинні зрозуміти, що в голові теж повинна бути Європа. У нас 90 відсотків населення з вищою освітою, а працюють невідомо де.

Зараз вже другу добу не сплю. Розумію, що треба підтримувати. Завтра поїду додому, але обов'язково повернуся.

Ірина. 34 роки. Чернігів.

Не повірите, та я займаюся благодійністю. Тут теж чимось подібним. Готуємо їжу і годуємо на Майдані українців. Не можу сказати, що я в захваті від того, що відбувається з боку влади.

 

Звичайно, у мене величезне бажання бути частиною Євросоюзу, коли немає кордонів і можна виїхати на роботу в іншу країну. Я розумію, що відразу у нас не буде рай, але хто бореться - той отримує своє.

Андрій. 25 років. Калуш.

 

Працюю в торгівлі. Шеф закрив магазин і рвонули сюди. Привезли їжі, теплих речей. У нас зараз в західній частині загальний страйк. Хто сюди не приїхав – страйкує вдома. Та й як можна працювати? Я не хочу жити як у Росії та в Білорусі. Я хочу змін.

Василь. 46 років. Чернігівська область.

 

Працюю простим робітником на фірмі. Працюю позмінно. Зараз у мене вихідні - я тут. Післязавтра знову на роботу. Я сюди приїхав не через політику. Я далекий від неї. Я приїхав допомогти людям, які тут. Мені не все одно. Тут люди мерзнуть. Зараз збираю теплі речі. Приймаю - роздаю. Людей багато звертається.

Отець Леонід. 40 років. Ковель.

 

Я думаю, що кожен українець, який має хоробрість і свободу в серці повинен приїхати сюди. До мене постійно підходять люди причаститися і поговорити. Ми молимося за кожного українця, який тут.

Людмила. 61 рік. Бровари.

Я пенсіонерка, але ще працюю. На роботі прямо кажу, що їду на Майдан. І мені все одно, що про мене подумають.

Відпускають з роботи. Приїжджаємо з подругами кожен день. Привозимо каву, чай. Вчора 8 літрів картоплі роздали, 3 кг сосисок і огірків, пироги печемо. Соромно порожніми приїхати! Приходжу сюди, тому що я проти цієї влади. Я хочу тільки в Європу.

 

Хочу, щоб Україна була незалежна, незалежна від Росії. Я не хочу, щоб мої діти і онуки навчалися за великі гроші в вузах, чиї папірці нікому не потрібні. В принципі, ми тут всі самодостатні і найнеобхідніше у нас є. Але заради дітей я готова тут стояти. І якщо люди самоорганізувалися, то опозиційні політики до цього Евромайдану мають мінімальне відношення. Основна маса тут, тому що просто стривожені ситуацією, особливо після побиття студентів.

Станіслав. 35 років. Чернігів.

Організовую рок-концерти і мене нічого не тримало, коли їхав сюди. Спочатку ми спробували організувати свій майдан у Чернігові, але там швидко нас розігнали і забрали апаратуру. Тут тільки другий день.

 

Мета - Євросоюз, звичайно. Я знаю, що там якщо працюєш, то отримуєш гроші. В Україні немає такого. Ось, кияни - не особливо виходять на Майдан. Вони отримують свою зарплату, яка вища, ніж у регіонах, навіщо їм ЄС? Але насправді, нас тут багато. Думаю, повинні простояти і протриматися. Янукович повинен піти.

Сестри Олена і Джесіка. 25 і 19 років. Київ.

Олена

Мене дратує бардак, який відбувається в країні. Моя робота пов'язана безпосередньо з тими людьми, які при владі, я особисто бачу, як крадуть гроші.

Працюю в торгівлі. Приходжу кожен свій вихідний, і після роботи на пару годин. Ночувати хотіла пару раз, але чоловік не пускає. Люди, які прийшли сюди вірять, а це найголовніше. З вірою ми досягнемоя, чого захочемо.

 

Джесссіка

Нині я навчаюся і працюю. Важко без роботи. Наші студенти навіть з 2-ма вищими освітами працюють двірниками. Якщо ми будемо в ЄС, то і студенти прагнутимуть стати хорошим фахівцями. Можна буде виїхати і попрацювати там, де будуть платити хоч і невеликі гроші, але за твою роботу, за спеціальність, де ти отримував знання.

Приходжу сюди майже кожен день. Підтримуємо, скандуюємо, кричимо... правда, я не буду говорити, що саме ми кричимо. Я хочу до Євросоюзу!

Кожен із співрозмовників упевнений, що краще майбутнє залежить від кожного українця. Саме тому в Київ зараз з'їжджається люди з різних куточків країни.



powered by lun.ua