Місто-госпіталь, або Лікування в підпіллі

6
11 лютого 2014

"Львівські лікарні готові приймати в себе потерпілих із київського Майдану". Така заява міського голови Львова Андрія Садового, яку він зробив 20 січня, спочатку здалася дещо дивною. Адже ніхто не очікував якось нереальної кількості потерпілих, з якою не справляться столичні лікарні, і доведеться везти людей аж за 500 кілометрів.

Коли Садовий пояснив мотив своєї заяви безпечністю львівських медзакладів на фоні київських, лише наступного дня стало зрозуміло, чому це так актуально й важливо.

21 січня вночі саме зі столичної лікарні невідомі викрали активіста Ігоря Луценка разом із постраждалим львів'янином Юрієм Вербицьким. Згодом стали масовими повідомлення про "Беркут" та невідомих осіб у цивільному, які чатують біля медустанов, "полюючи" за хворими з "типовими" травмами.

Пацієнти-привиди

"Пуля мені протаранила око й застрягла в переніссі. Саму пулю дістали в нашому польовому госпіталі на Грушевського, а от чистити й шити очне яблуко повезли в Олександрівську лікарню. Опівночі мене привезли, а вже у восьмій ранку ми з побратимом зі схожою травмою звідти втекли. На щастя, мене встигли прооперувати", – розповідає автору активіст із Грушевського Руслан, який отримав поранення ввечері 22 січня.

Каже, що фактично їх врятував лікар. Він відповів міліціонерам, які прийшли за "одноокими" пацієнтами, що не пам'ятає, у якій ми палаті. "Поки він із ним говорив, ми встигли втекти. З лікарні нас забрали активісти Автомайдану й вернули на Майдан, куди вже пізніше нам привезли виписки з лікарні", – додає Руслан.

В обід 22 січня з'явилася заява Андрія Садового, що Львів уже почав приймати поранених зі столиці.

Однак, у прес-службі міської ради відмовляються будь-що говорити із цього приводу. Кажуть – усе задля безпеки постраждалих. Та й лікарі після не хочуть мати зайвий клопіт із візитами силових органів.

Руслан, активіст із Грушевського, теж приїхав до Львова підлікуватися. У нього виникли додаткові проблеми зі здоров'ям, не пов'язані із травмою ока. Польові стаціонари Євромайдану не володіють технікою, яка б дозволила провести повну діагностику. А виходити за межі Майдану з пов'язкою на оці – фактично стати живою мішенню для силовиків.

Попередньо Руслану пообіцяли посприяти в лікуванні за кордоном. Однак у його квартиру, де хлопець не був уже два місяці, завітала міліція й забрала всі документи, у тому числі закордонний паспорт.

Поїхати до Львова спонукала не заява міського голови, а пропозиція одного із сотників Євромайдану – той порадив свого знайомого лікаря.

Добирався до місця призначення Руслан утаємничено. Львів'яни, що зустрічали хлопця на вокзалі, не знали ні номера потяга, ні точного часу прибуття. Після львівського нетривалого "лікарняного", Руслан повернувся на Майдан. Каже, що тільки там відчуває себе в цілковитій безпеці.

На майбутнє Руслан планує також вставити собі якісний очний протез.

Офіційно зареєстровані, але не менш налякані

Офіційно зареєстровані потерпілі зі столичного Євромайдану у Львові з'явилися після вибуху в Будинку профспілок. Оскільки справа набула розголосу, анонімно лікувати двох важко поранених львів'ян – 15-річного Назара та 20-річного Романа – стало неможливим.

На перший погляд, будь-які переслідування їм не загрожували. Адже хлопці проходять у справі не як підозрювані, а як потерпілі, тобто боятися можливого ув'язнення не мали би.

Однак родини Назара й Романа вирішили перестрахуватися. І перевізши хлопців із Києва до Львова, вирішили обмежили контакт зі світом по мінімуму. На контакт із журналістами йшли неохоче. І просили небайдужих, щоб ті оберігали лікарню від можливого візиту силовиків. Боялися, що юнаків зі статусу потерпілих переведуть у статус підозрюваних.

Адже з боку міліції вже звучала версія, що винуватцями вибуху можуть бути самі активісти, які, ймовірно, виготовляли і зберігали в будинку Профспілок вибухівку. Кримінальна справа порушена саме за статтею про недбале зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів.

Відтак територія умовного львівського Євромайдану розширилася. Крім постійного блокування частин внутрішніх військ та "Беркуту", а також патрулювання біля головної сцени Євромайдану та біля заблокованої облдержадміністрації, активісти почали з п'ятниці 7 січня патрулювання біля двох лікарень у різних районах, де розмістили Назара й Романа.

У п'ятницю до Назара спробували навідатися два міліціонера, однак активісти їх не пропустили під приводом, що стан хлопця не дозволяє ні з ким зустрічатися.

"Наша мета – щоб не повторилися київські події, коли міліція приходить і забирає людей із лікарняних ліжок", – пояснював автору координатор народної самооборони Львова Валерій Варемчук. За його словами, за охорону кожної лікарні відповідає по кілька десятків осіб, які готові оперативно відреагувати у випадку будь-якої загрози. Основне завдання втримати перші півгодини, а далі, на переконання Веремчука, на захист потерпілих підтягнуться вже тисячі львів'ян.

Хоча координатор і сумнівається, що у Львові міліція спробує відкрито діяти проти активістів Майдану. "З нашою місцевою міліцією не було якихось великих казусів, конфліктів, загострень. Вони чудово розуміють, які настрої серед людей у місті, і якщо щось таке станеться, то цим лише нароблять великої шкоди самій міліції", – переконаний Веремчук.

Більше того, народна самооборона, яка розпочала процес юридичної реєстрації, навіть частково координує свої дії з міліцією.

Також Веремчук сумнівається, що сюди приїде міліція з інших регіонів, щоб затримувати "майданівців". "Рудяк (керівник обласного УМВСУ – ред.) не раз повторював, що на Львівщині достатньо особового складу для дотримання правопорядку. І в мене немає підстав сумніватися в цих словах", – каже Веремчук.

Пропри показовий спокій, львівські координатори Євромайдану вирішили перестрахуватися – 15-річного Назара вже перевезли на лікування в Польщу. Сподіваються відправити на лікування й Романа. Хоча львівські медики запевняють – у них є всі умови для лікування хлопців.

За кодоном постраждалі, вочевидь, затримаються надовго. Адже Роману відірвало ліву кисть та частину пальців на правій руці, він має закриту черепно-мозкову травму, опіки очей, осколкові поранення тіла, шиї й стегон. Лікарі прописали йому як мінімум місяць стаціонару, а далі амбулаторне лікування, реабілітація, протезування.

Назар із відкрито черепно-мозковою травмою та переламаною виличною кісткою ще й втратив одне око, і йде мова про порятунок другого. То ж підлітка також чекає кілька операцій у Польщі.

Незримий блокпост

"Тут три виїзди й п'ять виходів", – доповідає активіст львівської самооборони керівнику Валерію Веремчуку. У неділю ввечері 9 січня активісти взяли новий об'єкт під охорону – уже третю львівську лікарню, де госпіталізований побитий "Беркутом" мешканець містечка Комарно на Львівщині Андрій Ленець.

Андрій Ленець

23 січня, почувши про вбивства на Грушевського, 41-річний Андрій, зубний технік, взявши відпустку, разом з 32-річним племінником Нестором, іноземним філологом, поїхали на Майдан. Приїхали глибокої ночі, де пробули на Майдані лише годину. Уже вийшовши за межі барикад у напрямку ночівлі, до них звернулися інші активісти із проханням про допомогу – витягти із заметів якусь машину.

Це виявилися активісти Автомайдану. Чоловіки сіли до тих у мікроавтобус, проїхали кілька десятків метрів, як дорогу підрізав автобус з "Беркутом".

"Беркута витягували людей і просто били, я затуляв руками голову, по якій разів десь п'ять ударили. Але я довго не падав, тому дістав ще удар у лице – вибили чотири чи п'ять зубів. Коли нас завантажили в машину, то на мене виліз беркутівець і сказав, що втопить у Дніпрі", – розповідав уже в залі суду Андрій.

З восьмої до одинадцятої ранку чоловіка допитували в Оболонському райвідділку. З голови постійно текла кров, але міліціонери відмовлялися лікарів викликати, мовляв, треба завершити допит.

Зрештою, медики госпіталізували чоловіка в столичну лікарню швидкої допомоги в спецбокс для затриманих. Десять днів до Андрія не пускали стоматолога, попри сильний біль через вибиті зуби.

6 лютого Андрія відпустили під домашній арешт в рідне Комарне на Львівщині. Однак чоловіку вдома стало зле – місцева швидка доправила його в району лікарню, але тамтешніх лікарів налякав стан чоловіка, і його перевезли до Львова в спеціалізоване відділення.

Родина Андрія не бачила потреби в додатковій охороні, аж поки наступного дня ввечері не стало відомо про перекваліфікацію кримінальної справи з "хуліганства" на "участь у масових заворушеннях". А ця стаття вже передбачає інший запобіжний захід – утримання під вартою.

"Для нас кожен, хто проходить повз, – потенційно підозріла особа. Чергуємо й на поверсі, і біля палати, і біля корпусу", – кажуть молоді хлопці з Комарно, що приїхали охороняти земляка. Вони побоюються, що за Андрієм можуть приїхати будь-якої миті, щоб перевести в СІЗО.

Хоча законних підстав на це немає. По-перше, спочатку має бути відповідне рішення суду про зміну запобіжного заходу. По-друге, лікарі мають дати висновок, що стан хворого дозволяє його переведення в СІЗО.

Наразі лікарі наполегливо рекомендують Андрію Ленцю лежачий режим та спокій. До нього, крім найближчих людей, нікого не пускають. У тому числі, лікарі відмовили у візиті двом міліціонерам, ціль візиту яких за добу після госпіталізації підсудного так і залишилася невідомою.

Мар'яна П'єцух, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua