Стріт-арт митець Єжи Коноп’є: "Мішені" на Майдані були провокаційною роботою

141
6 лютого 2014

З Єжи я зафрендився після першого його резонансного проекту – проривної, радикально новаторської подачі вірша Івана Франка як сукупності об’яв на дошці оголошень.

Нічого подібного ніхто досі не робив і саме укоріненість роботи і в українську культуру, і в наш побут роблять її невідтворюваною, себто – унікальною.

А з першої ще розмови з автором стало зрозуміло, що успіх – не разовий.

Хоча Єжи не новачок у графічному дизайні, переосмислюванням міського простору він займається близько року. Для стрітарту це чималий термін, і тільки природня скромність Єжи та зосередженість на українських проектах утримують його від перетворення на світову зірку.

- Перший вибух уваги до тебе прийшов минулого року, після "Чого являєшся мені у сні".  Чому ти не перетворив цю роботу на серію? Адже рецепт твій, культових віршів у нас тьма, можна було б і на виставку наробити.

- Серію на той момент не хотілося робити з багатьох причин. В основному через те, що було (і є) багато інших не менш цікавих ідей. Присвячувати одному проекту, одній формі вираження забагато часу мені здалося неправильним.

"Чого являєшся мені у сні?"
 

Хоча зараз я вже думаю про серію до дня народження Тараса Григоровича.

Проґавити таку нагоду не можу, і як художник, і як українець. Крім того, якщо траплятиметься привід скористатися подібною формою мистецтва іншим разом, можливо, через певний час, з іншої нагоди або у іншому місті — залюбки цим скористаюсь.

Але занадто зациклюватись на одному не буду, не в моєму стилі.

- Я дотримуюся думки, що лупати скалу треба в одну точку, вибираєш і довбеш, тоді ефект буде.

- Питання лише в тому, які цілі ставити перед собою, якого ефекту очікувати. Мене більше цікавить реалізувати різні цікаві ідеї, саме як стріт-арт митця.

Звичайно, у митців є певний стиль, який формується з часом. Але ставати митцем одного проекту я не хочу.

Крім того, є певна загроза, що всі будуть знати Франка, а інші оголошення будуть на кшталт "а, ну це типу як чого являєшся мені...". Словом, маю нагоду найближчим часом проекспериментувати що до цього.

- Все вдається реалізовувати?

- Насправді, багато чого не робиться вчасно. З багатьох причин. Готовність проекту, натхнення, погода, політична ситуація тощо. Однак, ці ж причини можуть вплинути і на спонтанність втілення будь-якого проекту.

Ракети вигадав давно, а намалював навіть особливо не готуючись. Пізнього вечора згадав, що зараз (тоді, коли малював) якраз буде вчасно, зробив трафарет, фарба була, сів на машину та й го! Словом, є зараз декілька проектів, які майже готові, але іще не на часі. Це такий, знаєш, процес, що не підгадаєш.

"Ракети"

Христа от теж звечора терміново довелось робити, бо запізно отямився, що наступного дня було оте "свято" з цифрою 1025. Хоча ідея була за місяць-два до втілення.

- Як виглядає твій творчий процес?

- Зазвичай, спочатку з'являється якась ідея, а потім іде пошук ідеальних засобів, інструментів, місця, часу тощо. Однак буває, що якась конкретна локація наштовхує на цікаву ідею, тоді працюю вже під цю локацію. Так було, наприклад, з "Розп’яттям" і "Ракетами". Але все ж частіше спочатку ідея, а потім усе інше.

"Розп'яття"
 

Раніше була думка робити багато чого у вигляді трафаретів, але якось воно не завжди цікаво. Класно робити щось "живе", об'ємне. А ще краще таке, де людина може торкатися роботи і у фізичному плані, і в плані певної інтерактивності.

Показовим тут є моє "Місце для поцілунків". Своєю інсталяцією я запропонував людям зробити певну дію, ритуал. І, знаєш, це подіяло: люди ставали на "сліди" та цілувалися. Це так романтично...

- А розкажи про логотип. Чому знак, а не підпис?

- Основна форма — це літера "Є", бо "Єжи". Це восьма літера у алфавіті, а цифра "8" дуже знакова, безкінечність і все таке.

Контрформа — гайковий ключ. Це як символ винахідливості. Власне, не все я публікую і оприлюднюю, але є певні речі, які я вигадую. Чисто технічні речі. Пізніше, може, буду робити якісь фото-  чи відео-розповіді про ці винаходи, чи то пак, художні лайф-хаки.

Я ж не художник в класичному розумінні: більше людина, яка змінює простір. Тому ключ, на мою думку, цілком доречний. Минулого року робив інсталяцію на фестивалі "Трипільське коло".

Там власне було трохи тої винахідливості. Крім того, мене дуже надихають усілякі технічні речі поєднані з мистецтвом.

"Місце для поцілунків"

- Як ти ставишся до питання заробітку творчістю? Які твої ідеї потребують потужнішого фінансування?

- Круто, коли ти щось робиш прикольне, а потім люди можуть отримати собі шматочок того щастя за невеличку винагороду для автора. Автору ж від того – лише натхнення та побутовий спокій.

Словом, я б хотів отримувати певні дивіденди зі своєї творчості чи навколотворчої діяльності, але іще не вигадав як. Може з часом воно саме виллється у щось таке, що мене задовольнятиме.

Я принаймні в це вірю, бо завжди так і виходить: прагнеш чогось реального і воно з часом приходить. Не те щоб саме, але приходить. Варто працювати, щось робити в потрібному напрямку, тоді все складеться так, як треба. Як ти казав, лупати і лупати в одну точку.

Періодично виникають більш комерційні ідеї, ніж стріт-арт. Але іще, мабуть, не на часі. Тобто я вже працюю над певними з них, але коли щось одне все ж вдасться, буде "почин", тоді вже може легше буде і зрозуміліше, як то все робити.

Творчі ідеї прагну фінансувати самостійно. Це якась внутрішня потреба ні від кого не залежати. Тоді творчість приносить набагато більше задоволення.

"Вагітна з цигаркою"

І, крім того, стріт-арт має бути вільним та безкоштовним. Тут варто зазначити, що я розрізняю продаж робіт, зокрема, виготовлення робіт для продажу і подяку за роботу.

Мені більше імпонує друге. Перше — це якраз дизайн, зокрема графічний, яким я займався близько десяти років. Зараз мені це все трохи набридло, шукаю себе в іншому.

- А чому набридло? Втома?

- Так, певною мірою через виснаження. А враховуючи те, що зараз багато часу приділяю вільній творчості, то графічний дизайн відійшов навіть не на другий – на третій план.

Але вбачаю в тому лише позитив – зараз переді мною відкриті шляхи, де я можу втілити щось нове, інакше, цікавіше.

- Що ти любиш найменше в процесі втілення своїх ідей?

- Найменше мені подобається, що від творчості доводиться відволікатись. Робота, побут, якісь сімейні справи. Це звичайно все потрібно, але інколи хочеться зануритись у творчість і жити лише тим. Думаю, ти мене як творча людина розумієш.

- Тобто ти трудоголік? Якби не ці обмеження – креативив би без упину? 

- Не скажу, що саме трудоголік, але як захоплений чимось, то і сплю мало, і їсти забуваю. А коли вже втілю в життя — день-два мозок перепочине і знову думає про нове. 

"Досить клеїти ярлики!"

- Як творча людина, що ти слухаєш? Що дивишся?

- Дуже люблю електронну музику: техно, хаус, джанґл. Люблю хіп-хоп і реггі – це те, що "качає". Інколи мінімал-техно чи ембіент допомагають розслабитись чи налаштуватись на "робочу хвилю", увійти в транс. Панк-рок часто вмикаю, коли кудись поспішаю – автівка реально швидше починає їхати. Словом, всякому настрою своя мелодія.

Виріс я під звуки Кемікал Бразерз і Продіджи, зараз часто вмикаю щось з того, аби зарядитися енергією і покращити настрій.

З аудіо-візуального, мабуть найперше, що спадає на думку – Анімузика (Animusic). Насправді, є багато речей з подібною ретельністю підходу, але це як еталон. І тут варто зазначити, що поєднання цікавого відеоряду з не менш цікавою музичною роботою – дуже гармонійне. Такими речами хочеться насолоджуватись, переглядати їх знову і знову, надихатись.

З візуального не готовий виокремлювати щось конкретне. Є звичайно певна категорія, яка мене цікавить більше, ніж інше: стріт-арт, партизанінг, різні урбаністичні штуки, сучасно-мистецькі візуальні події, але не хочеться зациклюватись.

Останнім часом, коли і сам почав працювати на вулиці, почав відкривати для себе багато цікавого з цієї області. З моєю поганою пам'яттю на імена навряд чи зможу бути об'єктивним у переліку тих, хто мені подобається. Зазначу лише, що будь-яка творча зміна середовища – це класно. Навіть, якщо це не сподобається дев'ятьом з десяти людей.

Ті, кому не подобається завжди мають право і можливість змінити простір так, як вони це бачать. Але та людина, яка провадить свою діяльність просто так, від душі – заслуговує принаймні на увагу. Місто без таких людей може померти, стати сіро-бетонним цвинтарем.

Ще я палкий прихильник концептуальності як у творчості так і у житті. Люблю, коли один і той самий об'єкт чи подія має не лише явне, а і якісь додаткові приховані значення. Мова йде саме про контрольовані процеси, коли творець об'єкту чи події (це може бути не лише художник, а й звичайна людина) чітко усвідомлює, що всі додаткові змісти і трактування - лише на користь основному, доповнюють головне послання.

"Декриміналізація" 

- А книжки читаєш? 

- Книжки читаю мало, це моя біда. Останнім часом більше слухаю, ніж читаю. В основному українську класику. Хоча дуже люблю фантастику. І в книжках, і в кіно. Знаєш, хороша книжка для мене як якийсь наркотик-галюциноген — не хочу захопитися, тому приймаю дуже рідко. 

- Ти думав колись про творчу співпрацю? Чи все сам?

- Співпрацювати з кимось було б цікаво. Є звичайно щось таке, що я завжди робитиму лише сам, але є достатньо ідей для проектів, куди можна було б залучити інших непересічних особистостей.

Та й власне, спілкування з творчими і незаангажованими людьми часто може надихнути на створення чогось нового і цікавого. Не обов'язково стріт-арту, це може бути що завгодно.

Зараз я не шукаю активно якихось знайомств чи співпраць: це саме з часом прийде і відбудеться. Головне, що я до цього готовий.

- В твоїй роботі "Мішені" на майданівських барикадах преса, медики, люди з символікою подані як цілі – і порівняно з твоїми попередніми роботами тут уже є не стільки позитив і дотеп, скільки виклик. Майдан спонукає до радикальності?  Твоє бачення того, що відбувається останні два місяці якось еволюціонувало? 

- "Мішені" — це з ряду провокаційних робіт. Я не цураюсь робити щось таке, що знищать за годину чи за добу. З "Мішенями" так і сталося: до ранку вони не дожили. Не всім була зрозуміла моя думка, хоча 90% людей трактували все у вірному руслі. Я вивчив цей досвід і за тиждень відновив інсталяцію в меншому масштабі та трішки в іншому місці, поруч прикріпив супроводжуючий текст. 

"Мішені" 

Майдан, звичайно, спонукає мислити і діяти радикально. Коли люди виходять на вулицю через те, що вже дістало, то тут можна бути лише радикальним. Сам вихід на вулицю вже є достатньо радикальним кроком.

Просто у всіх різна міра радикальності: для когось достатньо прийти на майдан з великим плакатом, для інших — мало навіть вступити в жорсткий бій з "беркутами". Художники, на мою думку, мають спрямовувати свою радикальність у творчі дії. Воїни — воюють, художники — творять. 

Спочатку, звичайно, все було навіть занадто ідеально: мирний протест, вибух дизайнерсько-художньої творчості і все таке.

Навіть пересічні люди фонтанували творчими цікавинками — малювали плакати, вигадували різні влучні жарти. Було суцільне піднесення, що масово надихало нас всіх. Але згодом трапилось те, що трапилось. Люди почали розуміти, що влада їх нагинає все нижче і нижче. У масовій творчості все частіше почала з’являтися злоба і радикалізм.

Знаєш, було б цікаво зібрати усі ці мотиватори-демотиватори, меми, фотожаби, вірші з анекдотами, малюнки тощо, а потім відсортувати їх за датою. Думаю, можна було б і без інформаційних повідомлень у ЗМІ прослідкувати хід цих всіх подій. Історія ж бо карбується у мистецтві і народній творчості. 

- Ну і наостанок – захотіла людина зайнятися партизанінгом, з чого їй почати? 

- З ідеї. Це просто. Потім варто поставити собі три питання: чи хочу я це зробити, чи можу я це зробити і чи варто це робити? Якщо маємо три "так", все добре: переходимо до підготовки та\або реалізації. 

"Новорічні вітання" (Троєщина—Борщагівка, друга серія)

У кожному конкретному випадку може виникнути більше питань. До прикладу, я проти пошкодження архітектури (зокрема, старовинної) чи якихось елементів облаштування міста, тому намагаюсь ретельно підходити до питання вибору локації.

Чи от сміття: для мене принципово залишити місце творчості чистим. Інколи буває, що прибрати треба іще до початку роботи.

Словом, не все так просто, але і не все так складно. Головне мати натхнення.

 

Усі фото jerzykonopie.livejournal.com та надані Українській правді. Життя

powered by lun.ua