Волонтери на всі руки. Як активісти допомагають лікарням

"Колишніх волонтерів не буває" – цю фразу часто повторюють активісти, які "латають діри" у роботі медицини, армії, ЖЕКів. Після закінчення Майдану волонтери не лише не розбіглися по своїх справах, а й розширили поле діяльності й самоорганізувались у чіткі структури.

Герої цієї статті – дуже скромні. Вони не люблять витрачати час на журналістів і просять навіть не вказувати їхні прізвища. Не тому, що бояться за своє життя – свою щоденну працю не вважають героїзмом і навіть чимось надзвичайним, а тому не хочуть бути названими. Вони – "краплина" океану великого і потужного волонтерського руху, описані нижче історії – одні з багатьох, якими можна пишатися.

"Ескадрони добра"

"Якби в нас була така координація 18 та 20 лютого, рятувати поранених майданівців було б значно легше", – розповідає Олена. У мирному житті вона – маркетолог, але вже останні кілька місяців Олена абсолютно нічого не заробляє, лише витрачає – час і сили на допомогу пораненим у зоні АТО й під час Майдану.

Разом з іншими волонтерами дівчина щодня збирає й відправляє ліки, конектить пацієнтів та фахівців, відповідає на десятки дзвінків, і робить це не з дому – а із цілком реального штабу, яким став невеличкий підвал у 17-й лікарні Києва.

У це приміщення під час розстрілів на Інститутській кияни цілодобово приносили медикаменти, волонтери сортували й підписували одним словом – "Майдан". Про всяк випадок, аби при потраплянні на полиці аптек, можна було зрозуміти, що препарат насправді вже був куплений за гроші благодійників.

"У лютому часто траплялось, що доводилось шукати по аптеках якісь ліки, необхідні пораненому, а їх не було. Водночас, в іншій лікарні цих препаратів могло бути 10 штук. Тепер ми знаємо, де й у кого шукати в разі потреби", – пояснює дівчина особливості нинішньої координації.

При всіх лікарнях, де раніше було багато поранених, а відтак і своєрідні склади ліків, нині існують такі координаційні штаби: у Лікарні швидкої допомоги, у 18-й та 3-й лікарнях, опіковому центрі та інших.

"Ось усі контакти волонтерів-координаторів, якщо хтось забуде", – показує на роздруківку на стіні біля столу ще один волонтер Ірина.

Її син із важкими пораненнями взимку потрапив із Майдану на операційний стіл. Після Києва його везли на лікування до Вроцлава, а Ірина стала волонтером і увесь вільний час витрачає на допомогу іншим, хоча й суміщає її зі своєю юридичною практикою.

"Я не можу не працювати. Ось щойно виграла суд і прийшла в наш штаб", – каже Ірина.

Волонтер Ірина показує ліки, що залишилсь після Майдану

Ліки, які кияни несли в лікарні, позначені маркерами

Через сторінку "Волонтерської сотні" активісти за допомогою громадських організацій збирають необхідні кошти на ліки, знаходять самі препарати, відправляють поранених на лікування закордон, координують закупівлю дорогого обладнання та постачання їжі – "Ескадрони добра" доставляють у лікарні поживні та смачні гарячі обіди та забезпечують продуктами харчування всі точки компактного поселення вимушених переселенців. Хоча не лише харчами – "ексадрони" привозять і ліки, якщо є у цьому потреба.

Коловорот машин із медикаментами сягає точок, де допомога виявляється найбільш потрібною – військові госпіталі та лікарні, на які падає найбільше навантаження під час АТО.

Так, з Києва до Ізюму 1-2 рази на тиждень виїжджає авто, завантажене медикаментами та обладнанням, зібраними столичними волонтерами.

"Тут були волонтери"

З кінця квітня в Ізюмській районній лікарні життя стало незвично динамічним. Саме сюди доставляли поранених з-під Слов'янська й найближчих до нього міст. Першу допомогу надавали у військовому госпіталі, далі доправляли в Ізюм. За весь час через руки тутешніх лікарів пройшло 150 поранених та більше 200 хворих солдатів (і в зоні АТО трапляються пневмонії й апендицити).

Завідувач хірургічним відділенням Анатолій Коваленко віджартовується, що лікарі вже скучають за спокійним ритмом роботи, щось на кшталт "вирізати апендицит чи грижу". Поки ми з ним спілкуємось, до лікаря постійно заходять відвідувачі: "Я можу дізнатись про свого солдата, як його стан і де він знаходиться?", "Можемо когось відправити на Харків?"

Анатолій Коваленко в операційній

Хоча зараз темп його роботи не порівняти з аналогічним місяць тому: 5 травня тут одночасно лікували 18 спецпризначенців, які потрапили в засідку. Пізніше поранені регулярно потрапляли сюди із зони АТО, хоча не такою великою кількістю за раз.

"Нам дзвонив військовий і казав: протягом двадцяти хвилин до вас доставлять потерпілого із проникаючим пораненням, "вантаж 300", двоє важких, потрібен нейрохірург", – розповідає Анатолій механізм роботи з військовим начальством.

Його хірургічне відділення нині виглядає навіть більш укомплектованим і кращим, аніж столична лікарня – чиста блискуча нова плитка, сучасна апаратура.

Нове обладнання. Коли в операційній пусто, якого накривають - аби апарат довше служив

Ще одна операційна. Перед нашим приходом тут складали поламану кисть руки, на знімку ще висить знімок

У лікарню почали вкладати кошти після загибелі Кушнарьова – тоді довелось боролись за його життя саме тут, а політики всерйоз задумались над тим, що в районних лікарнях у разі чого може не виявитись потрібного обладнання; дещо залишиться тут від допомоги волонтерів.

"Ой, я вже хочу у вас працювати", – сміється столичний хірург Олександр Лінчевський з 17-ї лікарні Києва.

Він в Ізюмі не вперше. Спершу як помічник, адже потрібні руки для проведення операцій, і як консультант – у його лікарні від зими є досвід, як діяти в умовах, коли поранених привозили що дві хвилини, а оперували їх навіть у коридорах.

Після появи поранених в Ізюмі Олександр повіз туди першу гуманітарну допомогу, зібрану волонтерами. Далі "київська група" займалась постачанням ліків регулярно: поява в районній Ізюмській лікарні електричного апарату зварювання живих тканин виробництва інституту Патона, який надав його безкоштовно, дихальні апарати, кардіомонітор, каталки, апарати зовнішньої фіксації при переломах трубчастих кісток – це все результат їхньої активності.

На передньому плані - апарат зварювання живих тканин. Олександр Лінчевський на шматку м'яса, яке якраз тримає в руках, покаже лікарям, як діє апарат

Окрім "київської групи", при Ізюмській лікарні працював ще волонтер із Донецька, який анонімно надсилав необхідне "Новою поштою", та "харківська група" – потужне об'єднання волонтерів області, яке покриває в регіоні всі основні напрямки роботи – біженці, поранені, військові.

Help Army і не тільки

"Я ще досі тішусь заторам, коли їх у місті нема – мені моторошно. 2 травня без проблем можна було дістатись в будь-який кінець міста", – розповідає Вікторія Мілютіна з харківської волонтерської спільноти Help Army.

Переважна більшість її учасників – активні дівчата, які обрали собі певну спеціалізацію: біженці, медзабезпечення, військові, і загалом надали допомогу на суму 3 мільйони гривень.

"Траплялося таке, що після нападу на блокпост на ньому не залишалося нічого – ополченці забирали навіть ложки. До настання темряви треба було на цей блокпост знайти все необхідне – і нашим дівчатам це вдавалось. До Help Army дзвонять навіть тоді, коли БТРу в полі потрібно терміново замінити колесо", – пригадує Вікторія.

Сама вона медик за освітою й директор діагностичного центру, а відтак займається в спільноті медициною. Вікторія постійно переривається в розповіді – телефон не дає спокою.

"Вибачте, незнайомий номер", – каже жінка й чітко інструктує людину на другому кінці дроту.

Медичний досвід Вікторії й особисте знайомство з компаніями, лікарями дуже допомогли у налагодженні роботи спільноти. А ще – репутація. Загалом їй удалось залучити понад 40 тисяч гривень коштів.

Свою активну діяльність Вікторія із друзями почали з Харківського військово-клінічного центру північного регіону – сюди завезли апарати Ілізарова, одноразовий одяг, ліки; далі – Ізюм. У планах ще понад 20 районних лікарень області, до яких не дотягнулись руки волонтерів, а держава в ще дальшій "зоні доступу".

Водночас поки що волонтерська допомога, по суті, спрямована на поранених, яких доправляють до Харкова, хоч підтримка потрібна й на районах.

Це чітко видно по лікарні в Старобільську. Коли поблизу Щастя йшли бої, у лікарню доставляли поранених. Загалом – до 30 військових. Волонтерська допомога обмежувалась медикаментами якраз на той час, поки постраждалі з АТО були в лікарні.

"У нас нема рентген-апарату – зламався. Мабуть, старіший, ніж я. Ремонту й не підлягає. Зараз ми працюємо дентальним, тим, що для зубів", – розповідає головний хірург відділення Віктор Вергунов.

Тут катастрофічно не вистачає інструментарію, хірургічних наборів, навіть медичного спирту. Просто уявіть звичайну районну лікарню на не дуже жвавій магістралі – саме такою є ця районна лікарня. І потреби її такі ж, як і всіх інших.

Старобільська лікарня

Зараз у лікарні – стаціонарні хворі, ліків від волонтерів вони не отримують. Тепер цю лікарню хоче взяти під свою опіку Вікторія: "Державі треба допомогти, вона не витягне. Слона краще їсти по частинах. Тож спершу ми допомагали Ізюму, потім хочемо взятись за Старобільськ. Потім візьмемось за наступну".

Системна помилка

Волонтер Олена з Києва при розмові про участь держави в допомозі хворим одразу сердиться – вона її не бачить ніде. Волонтер Ірина юридичною мовою пояснює, що це можна назвати "подвійним оподаткуванням".

"Зі своєї заробітної плати платимо податки, якими утримуємо армію нікому не потрібних чинуш, яких треба звільнити. А потім другий раз ми платимо податки зі своєї кишені, забезпечуючи армію повністю всім", – каже її колега Ірина. – Хворі ще можуть піти в аптеку по шприц чи бинт, але кардіомонітор вони собі не куплять".

"У нас був поранений із двома вистрілами в живіт. Йому потрібно було робити промивання внутрішніх органів. Хлопця відвезли в Німеччину тільки через те, що там є апарат, який робить це стаціонарно. Тобто тут йому зробили 5 операцій, майже вилікували. І якби в нас був цей апарат, пораненого не довелося б відправляти закордон", – розповідає Олена.

Хай там як, дівчина теж радить самоорганізовуватись. Адже пацієнт – читай: держава – таки потребує допомоги. Через наглядові ради незацікавлених у прибутках людей можна закуповувати обладнання для лікарень і стежити за наявністю в них ліків.

А те, що волонтери можуть усе, доведено десятки разів. На відміну від державних структур ефективність їхньої роботи видима, звітність прозора і публічна. Державним структурам після війни доведеться переймати цей досвід. Волонтери готові допомогти.