Лікарняні клоуни: Головний ворог пацієнта – стрес. З ним ми й боремося

112
20 вересня 2014

"Коли ви змушуєте когось усміхатися, ви відправляєте його в маленьку відпустку", – повторює за Вінстоном Черчіллем ізраїльський лікарняний клоун Лімор, проводячи майстер-клас для українських клоунів-волонтерів.

Лімор Амір та Ракель Ротшейн приїхали до України із проектом "Усмішки в лікарнях" на запрошення організаторів "Гогольфесту" і за підтримки Посольства Ізраїлю в Україні. У рамках проекту було заплановано кілька майстер-класів для волонтерів, а також виступи в таборі переселенців із Донбасу та в дитячому відділенні київського Інституту раку.

Завданням ізраїльських гостей було передати українським колегам свій досвід терапевтичної клоунади – одного з видів арт-терапії, який практикується вже близько 30 років.

Уперше веселі розмальовані чоловічки прийшли в лікарні Нью-Йорка 1986 року. Найвідомішим представником цієї професії є Хантер "Петч" Адамс – лікар, письменник і громадський діяч. За його біографією 1998 року в Голівуді зняли фільм "Цілитель Адамс", головну роль у якому зіграв нещодавно померлий Робін Вільямс.

Сьогодні клоуни входять до штату лікарень Австралії, Нової Зеландії, США, Канади, Ізраїлю та Європи.

Лікарняні клоуни Лімор Амір і Ракель Ротшейн

Після майстер-класу для волонтерів ловлю Лімор і Ракель, аби поставити їм кілька питань.

– Як давно в Ізраїлі існує посада лікарняного клоуна?

– (Лімор): Ми працюємо в цій галузі вже сім років, а загалом програма роботи лікарняних клоунів в Ізраїлі існує близько 15 років.

– Які особливі навички повинен мати клоун, який працює із хворими?

– (Лімор): Перш за вас, він повинен мати добре серце й бути чутливим до емоцій людей. Це найважливіше, тому що клоун – це не актор, а людина, яка теж займається лікуванням, як і лікарі, психологи, медсестри тощо. При цьому ми запозичуємо прийоми з театру, магії, мови тіла, використовуємо ляльки.

І ми можемо, застосувавши уяву й гумор, перетворити будь-який предмет на щось несподіване, розсмішивши таким чином хворого.

– З якими саме пацієнтами ви працюєте?

– (Лімор): Ми приходимо до хворих будь-якого віку й із різними хворобами, проте намагаємося уникати інфекційних відділень і людей із небезпечними для інших хворобами.

– (Ракель): Дітей дуже легко розсмішити, а робота з дорослими – це завжди виклик. Саме тому ми більше любимо працювати з літніми людьми.

– (Лімор): Насправді ми працюємо однаково незалежно від віку пацієнта. Адже майже кожен дорослий має всередині себе дитину, і кожна людина хоче, щоб її розсмішили й покращили таким чином самопочуття. І коли людина почувається щасливішою, прискорюється процес одужання.

– Чи буває так, що "дитина в дорослому" не хоче проявлятися?

– (Ракель): Інколи так буває, але практично кожна людина хоче посміятися й забути, що вона зараз перебуває на лікарняному ліжку.

– (Лімор): Важливо пам'ятати: клоун ніколи не повинен змушувати пацієнта до взаємодії. Якщо людина не хоче сміятися – ми залишаємо кульки, наліпки, якісь маленькі подарунки і йдемо.

 

– Ви перетинаєтеся потім у житті з пацієнтами, з якими працювали?

– (Лімор): Насправді пацієнти постійно змінюються. Якщо ви приходите до одного й того ж хворого багато тижнів поспіль, це не дуже добре. Ми стараємося не встановлювати глибокого контакту з пацієнтами, тому що вони знають нас тільки як клоунів, а не як реальних людей. Крім того, на жаль, хтось із пацієнтів помирає в лікарні.

– Які ваші враження від роботи з біженцями й із дітьми в Інституті раку в Україні?

– (Ракель): Різниця між цими дітьми величезна. Робота в онковідділенні – це те, чим ми займаємося й в Ізраїлі. Діти можуть по багато місяців перебувати в Інституті раку, і тому вони часом сумні й втомлені. Однак саме тому вони були дуже щасливі нас побачити й активно з нами взаємодіяли.

– (Лімор): Діти переселенців були милими й прекрасними, але це було щось на зразок величезної вечірки на честь Дня народження. Це не було лікування, а лише розвага. Ми зробили їх щасливими, але це було легко. Ці діти хоч і постраждали від війни, але вони здорові й із ними поруч їхні сім'ї.

 
 

В Україні також уже працюють свої клоуни-терапевти. У реальному житті вони – переважно молоді актори й режисери театрів, і арт-терапія для них – щось на зразок хобі.

Поки що винятково на волонтерських засадах і у вільний від основної роботи час, київські лікарняні артисти щотижня відвідують дитяче відділення Інституту раку. Цього тижня вони охоче розважали дітей разом зі своїми ізраїльськими колегами.

Діти моментально впізнають знайомі розмальовані обличчя й охоче йдуть на контакт. Клоуни кажуть, що не можна переймати на себе страждання пацієнта – це надто виснажливо, однак емоції дітей відчувають моментально: і ось уже дівчинку, якій усе ніяк не вдається забути про сумне, втягують у гру, де хочеш, не хочеш – а всміхнешся на всі зуби.

 

...Веселий карнавал у холі відділення дитячої онкології триває трохи більше години.

Потому діти й дорослі розходяться, залишаючи на підлозі один із головних інструментів клоунади – повітряні кульки. Хлопчик з ампутованою ногою, тримаючись за штатив для крапельниці, кілька разів енергійно буцає одну з кульок ногою, ідучи кудись у своїх справах...

 
 

Усі фото – автора

Олександр Хоменко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua