Українські солдати масово потребують допомоги психологів

6
7 жовтня 2014

Лікарі б’ють на сполох: військові надто довго перебувають у зоні бойових дій, пише Німецька хвиля.

28-річний боєць зі Львова Олег Кундис нині проходить лікування в Інституті травматології і ортопедії Києва. У нього важке поранення обох ніг. Олег пішов на фронт добровольцем, у серпні разом з товаришами потрапив у засідку під Савур-Могилою, коли викликався забирати вбитих і поранених товаришів.

"Про події цього дня син не надто розповідає, - каже мати хлопця Наталія Кундис. - Але точно знаю, що у цей період він втратив багато побратимів, тому це не легко".

Хлопець не зможе ходити ще довго, але оптимізму не втрачає, запевняє мати. "Розумієте, він ішов на війну свідомо, був готовий психологічно до таких наслідків. Дзвонив і щоразу говорив: "Живий, здоровий!", а після поранення - "Я живий!".

Його гнітить тільки те, що він не може повернутись на Схід України, каже Наталія.

"Знаєте, мені розповідали хлопці, коли його везли з перебитими ногами, а поряд було ще багато поранених і неживих, син співав "Реве та стогне Дніпр широкий". Мабуть, це підсилювало його", - розповідає мати бійця. І додає, що підтримка абсолютно чужих людей сина стимулює, додає позитивних емоцій, не дає впасти духом.

Утім, значно важче справляється з пережитим жахіттям війни поранений 20-річний механік Петро. Хлопця мобілізували з Кам'янко-Буського району Львівщини. Місяць тому він втратив руку, і тепер усі його думки про те, що разом з рукою війна забрала сенс його життя. Боєць не називає свого прізвища і навідріз відмовляється, щоб його фотографували, аби знайомі не бачили у такому вигляді.

У розмові юнак зізнається, що спілкується з психологами віднедавна, коли уперше в його голові виникла думка про самогубство.

"Я реально місяць не спав, мені сниться або земля, або сусід, який помирав від втрати крові біля мене. Це не можна передати словами. Я розумів, що мені погано, щось не те, але справитися з головою хотів сам. Тепер працюю з лікарем, якщо буду жити - це його заслуга", - кинув наостанок юнак.

Від початку бойових дій на Сході України психологічні розлади запідозрили у дев'яти сотень поранених військовослужбовців, що прибували на лікування до військового клінічного госпіталю Західного регіону, наводить статистику керівник клінічного центру Іван Гайда.

"Розлади психіки фахівці підтвердили у сотні випадках. Шістдесят бійців мають серйозні психічні захворювання і перебувають на лікуванні у Львівському обласному психіатричному центрі. Решті допомагають наші лікарі і волонтери", - каже Гайда і наголошує, що це дані лише з одного військового госпіталю країни.

За останні два місяці зафіксовано й три випадки самогубств серед військовослужбовців: на Волині, Кіровоградщині та Закарпатті. Ця статистика є наслідком того, що хлопців відправляють на війну психологічно не підготовленими до її умов, каже психолог-соціонік Марта Пивоваренко.

"На полігонах треба займатись моральною і психологічною підготовкою бійців. Вони не отримують базових знань, що треба робити, коли ти входиш у ступор, коли у сусіда паніка. Вони не розуміють, як діяти у стресі, а мають бути готові до реакції свого організму на страшні картини війни. У більшості невироблена психологічна гнучкість, звідси і наслідки - у 90 відсотках психологічні травми", - пояснює Пивоваренко.

Експертка переконана, що робота на полігонах має бути систематичною, а не такою як зараз, коли тренінги з дозволу керівництва зрідка проводять волонтери.

На жаль, самогубства є наслідком будь-яких воєн, - констатує Пивоваренко. - А якщо йдеться про масштабні і тривалі бойові дії .... це ще трагічніше".

Відтак, каже фахівець, кількість випадків самогубств тільки зростатиме. Посттравматичні стреси проявляються упродовж півроку, а наслідки як такі - набагато довше, каже співрозмовниця.

За її словами, аби травм з психікою було менше, хлопців слід частіше змінювати: "Ротації тільки на користь, солдати повинні емоційно переключитись, відпочити від стресу, вони не можуть по півроку бачити смерті і рани".

Разом з тим психолог-соціонік зауважує, що психологічні травми на війні отримує не лише солдат:

"Це процес, в який втягується вся родина. Особливо тонко це відчувають діти бійців. Приміром, у моїй практиці є випадок, коли боєць зник безвісти, дружина не може його знайти, страждає від цього, а восьмирічний син уже вчинив три спроби самогубства. Також доводилось працювати з військовим, який втратив ногу і був поранений у щелепу, від чого не міг говорити: доводилось спілкуватись фактично перепискою. І у такому стані він не підпускав до себе дітей, які не розуміли чому, а дружила не знала що робити", - розповідає Пивоваренко.

При цьому експертка зауважує, що спершу 90 відсотків поранених відмовляються спілкуватись з психологами, особливо у палатах, де складно забезпечити конфіденційність. Однак, у процесі налагодження діалогу більшість солдат таки змінює свою думку і вже самі шукають контакту з фахівцем.

powered by lun.ua