Маріо Варгас Льоса про Україну, літературу, диктатуру і гумор

124
11 листопада 2014

Нобелівський лауреат, знаменитий письменник Маріо Варгас Льоса зустрівся в Києві зі студентами і читачами.

Під час понад двогодинного спілкування в Національному університеті Шевченка, перуанський письменник, який останні роки живе в Іспанії, зізнався, що хотів приїхати в Україну, бо побачив тут "рух громадянського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарними традиціями".

"Вони не хочуть більше російських інтервенцій, корупції, коли політика є лише засобом збагачення для кількох осіб. Ми побачили зблизька, як люди мобілізуються для досягнення свободи", – сказав Льоса.

Відвідувачів на цю зустріч прийшло дуже багато; у приміщенні було задушливо, навушників з перекладом не вистачало. Тож деякі відвідувачі, які не могли зрозуміти іспанської, покинули зустріч сердитими і незадоволеними.

"Українська правда. Життя" зробила конспект виступу. Розмова була дуже тривалою, тож подаємо лише деякі витяги. Повний виступ дивіться на відеозаписі прямої трансляції.

ПРО УКРАЇНУ І РОСІЮ

Впродовж останніх місяців я бачив, що країна перетворилась в центр, до якого притягуються погляди всього світу. Зараз Україна переживає дуже важкі часи – але це час боротьби за свободу, і я підтримую всіх чоловіків і жінок, які виборюють демократію і законність.

Західна Європа ще ніколи не жила так довго в мирі, як останні півсторіччя – завдяки існуванню Європейського Союзу. Для того, аби побачити, що позитивного приносить нам ЄС, треба подивитись на периферійні райони – на те, що відбувається в країнах, які вийшли з Радянського Союзу та отримали незалежність. Завдяки ЄС, вони не тільки відновили свою свободу, а й процвітають. Наприклад, Польща, країни Балтії.

Україна прожила героїчне минуле, і я думаю, що більшість українців хоче стати членами цієї Європи, яка будується на основі свободи і культури. Цей проект, незважаючи на важкі часи з економічної точки зору, дуже важливий для Європи та свободи в всьому світі. Тому про те, що трапилося в Україні, знають в усьому світі.

Інтелектуали нашого часу стали циніками, вони втратили ентузіазм, впевненість у майбутньому. Але те, що сталось в Україні, створило винятковий прецедент.

Я не знаю чи ви розумієте, як мобілізувалися інтелектуали Європи, Сполучених Штатів, Латинської Америки. Вони стали солідарними з Україною.

Вони і досі солідарні у своєму дуже критичному ставленні до путінської Росії, до насилля, яке там панує.

Ці інтелектуали раніше абсолютно не цікавились політикою, але вони раптом подивились на Україну – і захотіли брати участь у суспільних процесах, вони стали солідарними з Україною, українцями.

Думаю, що дуже важливо, аби рух, який зараз є в Україні, мав успіх. Щоб він не провалився, незважаючи на штучну Новоросію, на Росію, яка зараз втілює в собі найгірші якості як колонізатор.

Декілька років тому в ЄС розпочався спротив інтеграції та з’явився націоналізм. Це сила, яка провокує найгірше насильство в історії. Так само, як і релігія. Вона була джерелом таких страшних війн…

Націоналізм також відповідальний за велику кількість насильства та війн.

Ми думали, що націоналізм вже зник, що його поховано. Але він знову виник. В багатьох європейських країнах з’явилися серйозні націоналістичні сили. Я думаю, вони не матимуть успіху, ці сили дуже ретроградні.

Наш світ зараз думає про співіснування, а не про виключення, яке буде результатом націоналізму.

В усіх європейських країнах, в Іспанії також, є націоналістичні рухи, які бачать дерево, але не бачать лісу. Для того, аби побачити ліс, потрібно зрозуміти, що якщо світ хоче розвиватися і поширювати свободу, він повинен стирати кордони, покінчити з колоніалізмом та імперіалізмом.

Те, що сталось в Україні… Всі побачили, що є країна, яка хоче бути в Європі. Цей ідеал мобілізує найкращий авангард, політиків, і на це дивляться з захопленням в Європі.

Це дуже добрий приклад, як можна створювати мир у світі. Дуже важливо, аби не було двох супердержав, біполярності світу, наприклад, Китай і США.

Найкращий спосіб Європі вижити – жити у спільноті. І ця ідея, яка стала основою у побудові Європи, принесла багато позитивного. Я живу в Іспанії більшу частину свого життя. Я дуже радий, що Іспанія в Європі. У нас є проблеми, але це суспільство, яке перейшло від диктатури до демократії без крові, завдяки домовленостям, консенсусу.

Іспанія за декілька десятиліть стала країною з дуже динамічною економікою. Це країна, яка позбавилась ізольованості, яка інтегрувалась і відкрилась світу і перетворилась з точки зору літератури, творчості – в країну, яка активно розвивається. І це було б неможливо без активного входження у Європу. Це можна сказати і про багатьох інших країн Європи.

Тому важливо, аби Україна інтегрувалась остаточно у Європу, аби вона жила у мирі – бо дуже багато людей сумніваються у можливості цього.

Є дух критики, він не має зникнути. Є право критикувати і бути незгодними з інституціями, реформами, вимагати змін. Це і є свобода, це має існувати. Однак одна справа – критикувати, і зовсім інша – намагатись все розвалити.

Для диктатур, які ще є у світі, існування такого великого суспільства, такої спільноти, заснованої на дусі свободи, є дуже страшним. Важливо, аби Європа майбутнього підтримувала свободу від тоталітарних режимів, аби політика Путіна і Росії, яка, на жаль, має підтримку російського суспільства – вони ще не звільнились від авторитарної російської традиції – не знаходила схвалення.

Одна з причин, чого я приїхав у Україну – я так хотів сюди приїхати! – це той рух громадського суспільства, яке хоче покінчити з авторитарними традиціями.

Ми побачили зблизька, як люди мобілізуються для досягнення свободи. Українці не хочуть більше російських інтервенцій, корупції, коли політика є лише засобом збагатитись для кількох осіб.

Автор фото - Назар Перебендя, для УП.Життя

ЛІТЕРАТУРА

Ми маємо фантазії, завдяки яким ми хочемо більше, ніж маємо. Література існує, бо вона наповнює пустоту, яка є у всіх людей. Завдяки літературі ми можемо жити іншим життям, пересуватись у часі, мати якесь незвичне життя, переживати якісь пригоди, переживати любов, закоханість, незвичайні почуття.

Можемо бачити дуже секретні інтимні речі людей – і таким чином наш досвід дуже сильно збагачується. Література відкриває нам очі, показує, що цей світ складніший, дає інше життя. І тому вона є вічною, трансцендентною.

Хороші книжки роблять нас критичними, виробляють критичний погляд на життя, ми знаємо, як можна змінити життя, аби воно було легшим.

І тому література з дуже далеких часів була тінню цивілізації, вона йшла поруч з людиною протягом всієї історії людства і давала перспективу цього критичного бачення. І це – велика рушійна сила для реформ, які переживало людство.

ПРО ЛІТЕРАТУРУ І ДИКТАТУРУ

У багатьох випадках виникає протиріччя між громадським життям автора і тими ідеями, якими наповнені його твори. Наприклад, Бальзак. Він був романістом, який описував світ з дуже критичної точки зору. Дуже прямо змальовував беззаконня, установи, які погано працювали у тому світі, в якому він жив. Велику нерівність, корупцію, соціальне життя.

А з іншого боку, був Бальзак, який був громадянином, який дуже добре себе почував у системі, у деякі моменти свого життя він був навіть антисемітом з багатьма забобонами.

Всі диктатури без винятку – релігійні, ідеологічні, військові – завжди дивились на літературу з великою недовірою. Вони намагались її контролювати, бо вважали її небезпечною для свого існування.

Тому вводилась система цензури, контролю – для того щоб маніпулювати літературою, в якій вони бачили загрозу для своїх тоталітарних систем.

Диктатори розуміли, що література – це завжди форма для заперечення такого життя в суспільстві. Вона показує, що правда є дуже відносною, вона показує, як влада маніпулює людьми – і це найбільший ворог свободи, законності.

Дуже важливо, аби література не зникла, аби доходила до найбільшої кількості читачів. Це постійна критична активність щодо влади, і вона абсолютно необхідна, коли є насильство, експлуатація, несправедливість.

Суспільство, яке має гарну літературу, більше підготовлене до того, аби ним не маніпулювали, аби йому не брехали.

У будь-якому разі це більш видно на прикладі Латинській Америці, Перу, Мехіко, де вона завжди була інструментом для боротьби проти диктатури.

І тому латиноамериканські диктатури всі без винятків були великими цензорами літератури і завжди переслідували свободу написання, творчості, вони завжди бачили небезпеку для своєї влади.

Я думаю, що можуть бути письменники, які будуть разом з диктатурою – але добрі письменники ніколи не будуть разом з диктатурою. 

ГУМОР

Коли я почав писати, мені подобався гумор у реальному житті. Але при створенні книжки я думав, що гумор дуже віддаляє читача від реального життя.

Ця моя недовіра до гумору в літературі походить від того, що на мене мав великий вплив Жан Поль Сартр. Він був дуже розумною людиною, але він геть не мав почуття гумору. У всіх його книжках немає жодної посмішки. Це дуже серйозна творчість, як похоронна.

Однак коли я писав роман "Панталеон і відвідувачки" – про армію, в якій організовують службу дівчат, які приходять до вояків – то почав розказувати цю історію дуже серйозно. І відчув, так її розказувати неможливо! Тоді я зрозумів, що гумор був абсолютно необхідний, аби надати реалізм людині.

Деякі персонажі вимагають гумору, аби бути більш реалістичними.

"Панталеон і відвідувачки" започаткував гумор у всіх моїх творах. У цій книзі це був головний елемент, в інших романах це був лише інгредієнт з багатьох інших.

 

ПОРАДИ МОЛОДІ

Я думаю, що молоді не потрібні поради. Але я б дав одну рекомендацію – читати хорошу літературу. Це дуже сильно збагатить їхнє життя, допоможе обрати своє покликання, дасть їм глибший погляд на світ.

Ніщо не приносить такого задоволення як читання великих творів. Людина може зруйнувати тюрму, яка є довкола, читаючи книжку. І пізнавати світ почуттів, емоцій, нові досвіди, про які навіть могла не знати.

Думаю, моє життя було б зовсім іншим, якби я не читав Сервантеса, та інших письменників, які показали мені все різноманіття світу.   

ПОЕЗІЯ і ПРОЗА

Я можу помилятись, але мені здається, що спочатку всі письменники є поетами. Думаю, що саме так починається шлях. Я теж писав поезію, лише в ній можна побачити красу і довершеність, але в поезії немає середнього.

Роман може бути поганим, дещо поганим, хорошим, але поезія або дуже хороша, або дуже погана.

Я ніколи не писав віршів, які були б бездоганними, тому я перестав писати поезію і присвятив себе написанню романів, це більш доступний для мене жанр. Думаю, що у будь-якому письменнику-романісту є трошки поета.

5 КНИГ, ЯКІ ВПЛИНУЛИ НА МАРІО ВАРГАС ЛЬОСУ

Це дуже важке питання, але я спробую відповісти.

"Війна та мир" Толстого. Коли я прочитав цю книжку у мене було абсолютне просвітлення. Мені здається, Толстой зробив щось героїчне, розповівши  абсолютно неймовірну велику історію і маленьку.

"Мадам Боварі" Флобера. Я прочитав її у 58-му році і цей роман мене вразив. Він виховав і навчив мене, бути таким, як я є. Я вирішив, що хочу бути письменником, який пише такі реальні історії.

Ще одна книжка, яка була дуже важлива "Тирант Белый" Жуанота Мартуреля – її не дуже часто читають, вона була написана валенсійською мовою у 15 сторіччі. Вона є досить схематичною, належить до лицарського роману, там є війни, там можна прочитати про життя того часу, про виклики. Її можна також назвати і комедією, там описується життя пар, досить вільні сексуальні сцени. Я читав цю книгу, коли був студентом.

Оповідання Борхеса, він був найкращим оповідачем свого часу. Я думаю, що ці оповідання – ще щось прекрасне, вони переживуть екзамен часом. Ця чистота побудови тексту, це – прекрасні, фантастичні історії. Він – один з найкращих прозаїків нашої мови.

Іспанська мова використовує дуже багато слів. Борхес використовує дуже точну мову, використовує саме те слово, яке точно передає потрібне. Це просто винятково в іспанській традиції.

Томас Манн, його великі романи "Буденброкии", "Доктор Фаустус", "Зачарована гора". Він був здатен у свій час розказати історію не лише про своє суспільство, він описував всю епоху, всі контексти.

Мені дуже важко зробити такий вибір книг  – я так багато читаю книг і так багато авторів. Завтра коли мене спитають про 5 улюблених книг, я назву щось інше.

 

ПРО ЧЕСНІСТЬ АВТОРА

Я намагаюсь писати і виражати речі, які я відчуваю, я б хотів

Письменник не може передбачити, що станеться з тим, що він написав і як відреагує публіка і його читачі. Дуже часто він описує внутрішніх демонів, і він не знає, як вплине це на його читачів. Коли це негативний вплив, то я дуже шкодую про це, а б дуже хотів, аби вплив був позитивний.

Коли ми пишемо про це, ми не думаємо про те, як воно вплине. Якщо у тебе є покликання – ти пишеш.

Людина повинна писати те, що вона має всередині і дуже точно. І вона не знає, як це вплине на публіку. А це наш ризик, який ми маємо у нашій роботі. А ще це залежиться від особистості, яка читає наші твори.

Ми маємо вимагати чесності від автора. Якщо він робить це так, як я кажу, то є більша ймовірність, що воно дійде до особистості.

Кожен твір може давати різні реакції. Кожна людина реагує так, як вона реагує. Відповідно до своєї психології.

 

ПРО ЦІКАВІСТЬ ДО ЖИТТЯ

Я цікавлюсь кіно, коридою, футболом, музикою. Мало що мені не подобається. Треба підтримувати до останнього дня допитливість до всього, що нас оточує.

Але якби я мав вибирати якусь діяльність, то це була література.  

Флобер сказав дуже слушно: "Література – це спосіб життя". Це дуже влучно. Принаймні в моєму випадку. Я спочатку так не думав, але поступово моє життя влилось у літературне русло наскільки, що все певним чином було пов’язано з цим моїм покликанням, всю свою діяльність я почав підпорядковувати літературі.

Як сказав Борхес в одному з інтерв’ю, "Я геть пропитаний літературою, я гнию від літератури". Я сподіваюся, що зможу так гнити до кінця життя.

 

ПРО КОРИДУ

Я проти заборони кориди. Це – мистецтво. Це також спорт, але в кориді є творчість, вона має щось від танцю, пластики, живопису, театру. А з іншого боку, тавромахія – це джерело натхнення для художників, письменників, наприклад в іспаномовній літературі. Загадайте творчість Гойї, Пікассо – вона була б значно біднішою без кориди і того натхнення, яке вона давала.

Не треба примушувати йти на кориду, але забороняти кориду нечесно. Це зазіхання на культуру.

Аргументи проти кориди – що "тварини страждають". Але ті, хто це говорить, ніколи не був на фермі, де вирощують цих биків. Їх там дуже люблять і захищають. Навіть людей так не захищають, як цих биків.

З іншого боку, корида існує, бо є бики. Бики є тому, бо є корида. Чому нема таких биків у Швеції, Швейцарії, а є в Іспанії? Бо там є корида.

Ті, хто хочуть знищення кориди, хочуть знищити цих биків. Я думаю, що якби бика запитали, що він хоче вибрати – між не-існуванням і існуванням у кориді, він відповів би – "життя з коридою".

Автор фото - Назар Перебендя, для УП.Життя 

powered by lun.ua