Рятуючи рядового бійця

63
30 березня 2015

Je Suis Volnovaha. Я – Волноваха. Увечері 13-го січня тисячі українців вивісили в соцмережах світлини з таким текстом – і в пам'ять про жертв обстрілу, ідентифікуючи себе з ними, і щоб привернути увагу світу до тих звірячих безчинств, що чинять бойовики на сході України.

Того дня російські найманці скоїли один із найжахливіших військових злочинів за час бійні на Донбасі – з артилерії обстріляли маршрутний автобус з мирними громадянами, який саме зупинився на блокпосту неподалік Волновахи Донецької області для перевірки. Десятеро людей загинули на місці, ще двоє померли згодом у лікарні, 18 зазнали поранень.

Загиблих було б більше, якби людям вчасно не надали долікарську медичну допомогу, яку сьогодні називають "тактична медицина". За фактом, це надання першої медичної допомоги в умовах ведення бойових дій.

Тоді, 13-го січня, на пропускному пункті №5 паспортного контролю під Волновахою опинився один із тих, хто й у теорії, і на практиці досконало опанував цю науку – фахівець із долікарської допомоги Дмитро.

Він – той, хто пропустив усю трагедію крізь себе, хто дійсно може сказати: Je Suis Volnovaha.

Дмитро чітко пам'ятає перші хвилини після обстрілу: "Тоді я не рахував людей, але моя аптечка, що була заповнена з розрахунку на дві з половиною людини, закінчилися за 3 хвилини. Потім дійшла черга й до медичного рюкзака, який я дуже швидко спустошив майже на половину".

Коли закінчилися бинти для перев'язування ран, перейшли на підручні засоби.

 

Дмитро згадує, що навколо був практично суцільний хаос – хтось допомагав, хтось заважав, кожен хотів щось зробити. Він переконаний, що до кінця життя не забуде, як у тому кошмарі до нього підійшла бабуся й запитала, "як їй на Волноваху добратися".

"Знаєте, – каже Дмитро, – у кризовій ситуації, коли час іде на секунди, дуже важливо забути про паніку й компетентно підійти до вирішення проблеми. Я давав чіткі команди, і нам із бійцями батальйону "Київ-2" та прикордонниками вдалося евакуювати людей".

Спершу пасажирів, яких вивели з автобуса, сховали в укриття, в окопи, адже невідомо було, чи не прилетять іще снаряди зі сторони Докучаєвська. Коли в рацію повідомили, що прибули "швидкі", людей почали виводити за принципом "пріоритетного поранення" – кому була потрібна термінова операція, відправляли до шпиталю в першу чергу.

Це – найпростіші правила першої допомоги на полі бою. Однак бійці української армії в переважній більшості цих правил не знають. Дали зброю в руки, відправили воювати, забувши навчити азам. Тому й маємо гірку статистику: майже 30% поранених у війні на Донбасі – гинуть. У той же час у військових конфліктах, у яких беруть участь армії країн-членів НАТО, гине не більше 3 відсотків поранених!

 

Звісно, задля досягнення такого ефекту необхідний цілий комплекс факторів: доступна сучасна високотехнологічна медична допомога найкращих клінік, ретельно розроблена схема евакуації поранених, що дозволяє розпочати надавати спеціалізовану лікарську допомогу не пізніше ніж через годину після поранення, вчасно надана долікарська допомога. І чим раніше її нададуть, тим більші шанси вижити.

Сьогодні, через рік після початку бойових дій на Донбасі, курси "тактичної медицини" нарешті активно запрацювали в Україні. Дмитро, який рятував життя людей під Волновахою, переконаний: такі тренування необхідні кожному, хто вирушає в зону конфлікту – і військовим, і журналістам, і волонтерам. Людина повинна все відпрацювати до автоматизму – інакше, у скрутній ситуації не врятують ніякі закордонні "девайси".

 

Одними з найкращих у своїй справі Дмитро називає інструкторів з організації "Захист Патріотів" – Стаса Гаєвського з позивним "Кіндер", Сергія Рижкова і Костянтина Корольова. Через їхні руки пройшло вже близько 15-ти тисяч людей.

Навчають і військовій, і громадянській долікарській допомозі: адже є велика різниця в тому, як діяти після осколкових поранень, а як – після автомобільної аварії чи серцевого нападу. Коли починали працювати з курсантами спеціалізованих вищих навчальних закладів, просто жахалися: "Уявіть собі, – розповідають, – у них навіть такого окремого предмету немає! За 5 років навчання майбутні офіцери отримують лише 4-годинний відповідний курс, та й то – за застарілими радянськими стандартами".

Ці хлопці познайомилися на Майдані під час Революції гідності. Усі троє були волонтерами Червоного Хреста. Згадайте – це саме ті люди у червоних і оранжевих куртках та білих касках… На той час вже мали досвід роботи з воєнними травмами, кульовими пораненнями, але не припиняли вдосконалювати свої навички – курси для них проводили інструктори з Ізраїлю, Польщі, США.

Найважче, зізнаються, було 18-го лютого. "Жодною статистикою не зафіксовано, скільки було поранених, – хитає головою Сергій Рижков. – Крок – поранений, ще крок – знову поранений. Мотаєш – відправляєш. І так – цілісіньку добу, практично без перерви. Добре, що місцеві жителі допомагали – виводили, виносили, ховали в квартирах. Ми зовсім не справлялися".

"На Майдані допомагали всім, – приєднується до нашої розмови Стас Гаєвський. – Мотали й наших, і беркутівців. Такий принцип роботи Червоного Хреста – безпринципність. Люди нам насправді вдячні були, і на Майдані підходили, і потім на Фейсбук-сторінку писали… Хоча було й таке, що життя хлопцю врятували, передали до швидкої, а наступного дня дзвонить дружина цього хлопця і запитує: "А де його бронік і хрестик?"

Коли почалася війна на сході України, коли, немов на дріжджах, почала зростати кількість жертв і стало зрозуміло, що військові геть не знають основ долікарської допомоги – хлопці вирішили свій здобутий на Майдані колосальний досвід покласти на навчання армії.

 

У травні 2014-го вони пройшли додатковий курс підвищення кваліфікації в учбовому центрі Сухопутних військ Збройних сил України "Десна" під керівництвом досвідченого британського військового Тіма Крентона. Пізніше були на навчанні в Польщі, на американській військовій базі в Німеччині.

"Правила надання першої допомоги в умовах бойових дій – чіткі та уніфіковані, – розповідає Костянтин Корольов.Мовний бар'єр тут не стане на заваді. Якщо, скажімо, німецький солдат приїде в Україну, то обов'язково порозуміється з українським воїном, який також пройшов відповідний інструктаж. Зараз ми можемо сказати, що працюємо не гірше ніж у НАТО – тож необхідно увесь досвід передати якомога більшій кількості наших військових".

Однак, самих лише "Захист Патріотів" для цього недостатньо.

У штатному розкладі української армії взагалі немає посад інструкторів із надання долікарської допомоги, і навіть із загально-фізичної підготовки бійців! У той же час в арміях країн-членів НАТО такі інструктори щодня проводять тренування особового складу. Звідси – і настільки серйозні розбіжності в статистиці виживання поранених.

Сергій Рижков розповідає, що наразі про широке впровадження стандартів тактичної медицини в нашій армії мова не йде. "Українських військових навчають за курсом цивільної оборони за книжками 50-х років минулого століття. Там немає чітких пояснень: від чого людина помре в першу чергу, від чого – у другу чи третю; а коли можна почекати, і навіть якщо боєць втрачає кров, спершу відкрити дихальні шляхи…

Важливо знати, що зробити тут і зараз, аби солдат не помер потім. Зараз, приміром, у СБУ з'явилися підготовлені інструктори, які знають усі ці нюанси. Проте цього, зрозуміло, замало".

Окрема історія – аптечка.

Як нею користуватися, теж необхідно вчити. Взяти хоча б декомпресійну голку: вона з довжиною з палець, усі її просто бояться, а насправді вона рятує життя. Таку аптечку від "Захист Патріотів" бійці отримують лише після повного курсу навчання.

За словами інструкторів, сьогодні все більше військових усвідомлюють – такі знання украй необхідні. Якщо раніше бійців мало не силою заганяли на заняття, то нині все більше частин запрошують фахівців провести інструктаж. За один тренінг (в ідеалі – 2-3 дні) хлопці можуть передати необхідні знання двадцятьом людям. Переконують: якщо брати на курс більше людей, необхідного результату не буде.

Заняття проводять на військових полігонах, де є необхідні ресурси й час. Кажуть, якщо інструктаж робити безпосередньо в зоні АТО, ефективним він не стане. Адже в стресовій ситуації, коли постійно очікуєш обстрілу, відпрацювати все до автоматизму практично нереально.

Крім того, говорить Стас Гаєвський, там, в окопах, люди мислять трохи іншими категоріями: "Там солдати можуть прийти на тренінг просто для того, щоб наприкінці отримати аптечку. Вони чомусь думають, що вона сама собою врятує їхнє життя…

Крім того, часто приходять на заняття зі зброєю. У мене особисто двічі були випадки, коли під час лекції бійці гралися з автоматами й прострелили собі ногу… Та й за 2 години навчити людину нереально. Навіть для того, щоб освоїти, як правильно накладати джгут, потрібно більше часу.

А більше на передовій ніхто не дасть – адже військовим потрібно виконувати бойові задачі".

Фахівці з тактичної медицини в один голос твердять: якщо ми хочемо врятувати наших хлопців, які сьогодні захищають Україну, необхідно якнайшвидше запровадити державний проект підготовки інструкторів із надання долікарської допомоги. Більшість поранених просто не встигають вчасно довезти до лікарів, необхідно надавати допомогу тут і зараз – під ворожим вогнем, у мороз і в спеку.

"Курси домедичної допомоги необхідно запровадити всюди, починаючи зі школи, – наполягає Сергій. – Люди в нас не знають, навіть, як допомогти у випадку епілептичного нападу, як правильно покласти людину… А на війні, повірте, такі напади трапляються досить часто: у когось – від ударів по голові, у когось – від нервового перевантаження. Це елементарні речі, але ним необхідно навчити".

Стас, Сергій і Костя – хлопці-інструктори з "Захист Патріотів" – іноді мріють, що війна закінчиться, вони разом поїдуть рибалити чи кататися на лижах. Однак попереду ще багато роботи – передавати свій досвід, рятувати життя. Адже вони знають: спасіння людей – це їхня перепустка до раю.

Фото: "Захист Патріотів"

Роксана Касу мова, спеціально для УП Життя

powered by lun.ua