Олексій Коган: Якщо ви не самоіронійна людина, вам не вдасться слухати джаз

31 рік на українському радіо, досвід організації концертів – майже 20 років, арт-директор і продюсер, викладач на факультеті джазу, людина, закохана в музику.

Олексій Коган про джаз і не тільки – добірка цитат із зустрічі в Києво-Могилянській Бізнес Школі (kmbs).

Про музику вільних

Музика в моєму житті – це те, що на роботі, і те, що після роботи. Я вже хвора людина – я слухаю музику 25 годин на добу.

Джаз я люблю хоча б лише з такої причини. Це музика вільних людей – чи принаймні людей, які схотіли бути вільними.

[L]Джаз ніколи не був культурою, яка підтримується державою. І цього не буде ніколи, а якщо і станеться – то це буде вже не джаз. А ще джаз ніколи не був масовим. Є джазмени, які збирають стадіони. Та це не те, чого прагнуть джазові музиканти, повірте.

Джаз – це протест, але тихий, з іронією. Якщо ви не самоіронійна людина, мені шкода, та, мабуть, вам не вдасться слухати джазову музику в повному сенсі. Людина в джазі – це той, хто може посміятись над собою.

Про кумира

Сказано: не зроби собі кумира. У мене кумир є і залишиться назавжди. Це Уілліс Коновер – він 42 роки вів програму Jazz Hour на радіо "Голос Америки".

Що робила ця людина? Фантастичним оксамитовим голосом він оголошував назву п’єси та хто її гратиме, а коли композиція закінчувалась – ще раз повторював інформацію про виконавців. І все.

В його передачах за 42 роки не було жодної політичної прокламації. Але він був страшний для тоталітарних режимів. Адже давав можливість обирати: якщо подобається – слухайте, не подобається – просто вимкніть.

У Варшаві його називали символом антикомунізму в Європі, символом індивідуалізму.

Про радіо

У роботі на радіо багато "маніпуляції", і джаз – не виняток. Я ставлю якусь п’єсу і наперед знаю: ще до її закінчення обов’язково зателефонує дівчина. Ставлю іншу, начебто не гіршу, і теж вже знаю – ніхто не зателефонує. І 100% так і стається.

Мій вчитель на радіо Олег Горський якось сказав мені: Льошенька, коли виходиш в ефір, маєш свято пам’ятати одну важливу річ: серед твоїх слухачів можуть бути люди з вищою освітою.

Іноді мені телефонують на радіо і запитують: "Олексію, чому у вас така сумна сьогодні програма?" Тоді я кажу: "А чому вам так весело?"

Про телебачення

В мене були і телепроекти, але я не люблю ТБ. Це не поза. Мене завжди більше цікавила зв’язка голос+музика, аніж голос+музика+картинка. Навіть коли на радіо з’явились веб-трансляції, я на свої 2 години ефіру заліплював скотчем веб-камеру.

З телебаченням є ще така проблема. Люди, які роблять джазові передачі, нерідко забувають, що якщо хочеш показати якесь відео, маєш за нього заплатити. Бо існують авторські права.

Ну а якщо платити нічим або нема бажання, то вони дають в ефірі те, за що не треба платити.

В результаті обиватель, який прагне познайомитись з джазом, вмикає телевізор і отримує третьосортне лайно. І для нього тепер джаз асоціюється з цим третьосортним лайном.

Про шару

У нас є правило – жоден шаровик на концерт Jazz in Kiev не зайде. Нерідко ж буває, що організатори не зібрали зал і задля картинки, заради штучного аншлагу запускають шаровиків. Як на мене, це означає плюнути в обличчя людині, яка придбала квиток.

При цьому, потрапити на концерт на шару – це вже неолімпійський вид спорту в Україні. І люди привчені, стоять біля входу і чекають. Мене дратують всі ці розповіді про "я студент" чи "немає грошей".

В таких випадках я кажу: якщо ти не придбав квиток за 50 грн., ти просто не хотів цього – хочеш, ми зараз з тобою разом підемо і за дві години зберемо пляшок на ці гроші? Ще дивують музиканти, які хочуть, аби за їхню роботу платили, а самі прагнуть потрапити на концерт колеги безкоштовно.

Про музичну історію та сучасність

У нас люди майже зовсім не знають своєї історії, і своєї музичної історії зокрема. Вражає, що іноді ми знаємо про нашу країну лише якісь другорядні речі. А ще сумно, що багато в кого сучасна Україна досі асоціюється з фарбованими яйцями, шароварами та варениками…

Але тішить, що з 10 останніх українських джазових дисків лише один є переграванням відомої джазової класики. Тобто 9 з 10 – це вже оригінальна музика українських авторів.

Про класифікації в музиці

У джазі робити будь-яке класифікування немає жодного сенсу. Це все одно буде щось "літературне", а не те, що відбувається насправді.

Все більше я переконуюсь, що будь-яка музика не може залишатись затиснутою в якісь рамки. Рамки весь час треба руйнувати.

Про імпровізацію

Багато хто вважає, що джаз – це те, що народжується безпосередньо під час спілкування з публікою. Я можу довести, що це не так.

Моя суб’єктивна точка зору: все, що називають імпровізацією, – це як вміння гарно говорити. Люди для спілкування користуються словами, які складаються з букв. Той, хто більше читає, вільніше висловлюється. У музиканта для спілкування є ноти та його друге "я" – інструмент.

Музикант, який більше чув і краще знає свій інструмент, теж вільніше говорить. Звідси і з’являється імпровізація – це домашня заготовка, домашня робота.

Чарлі Паркер якось сказав, що джаз можна грати тільки коли: 1) для початку ти досконало вивчив свій інструмент (а інструмент – це може бути і саксофон, гітара, рояль, і мандоліна, домбра, балалайка, і пральна дошка чи морська раковина, і людський голос), 2) ти послухав і вивчив все, що на твоєму інструменті заграли до тебе, і 3) ти маєш забути 1) і 2) і просто грати.

Про паузи

В джазі пауза – це теж музика. Дихання музиканта – теж музика.

Багато нот – це кулемет. Коли є паузи, людина думає і дає подумати тому, з ким вона розмовляє.

Про Макферріна

Я з ним працював двічі – і можете вірити чи ні, але мені здалося, що у цієї людини прямий контакт з Богом, він з ним розмовляє. А публіку він може зробити своїми друзями за 5-7 хвилин концерту.

Перший пункт в гастрольному райдері Боббі Макферріна – винести телевізор з готельного номеру. Мені це дуже подобається.

Якось я попросив Макферріна підписати для мене журнал. Він довго думав і ось що написав: "Коли ти співаєш, ти молишся. Коли ти молишся, ти віриш. Коли ти віриш… ти співаєш".

Про особисте

Я 10 років грав на скрипці. Після скрипки бас-гітара – "сємєчки". У 8 класі я приходив додому зі школи, робив уроки, брав бас-гітару і їхав виступати в ресторані. Тоді я заробляв більше, ніж між батько – кандидат медичних наук.

У мене бібліотечна освіта. Я заочно навчався на бібліотечному факультеті Київського інституту культури. Тоді там, на щастя, не було Поплавського.

А ще я 10 років пропрацював у бібліотеці Академії наук – у відділенні іноземної періодики. Мабуть, й тому я не можу читати електронні книжки – мені треба відчувати цей запах, перегортати сторіночки.

Про піратство

У мене вдома на полицях стоїть 19 тисяч дисків. Ця колекція – моє знаряддя праці, мій інструмент, я з ними працюю на радіо. Чи є в мене піратські диски? Так, є – їх десь 700-800, це ті випадки, коли я не можу знайти на Amazon чи eBay те, що мені потрібно. Чи працюю я в ефірі на піратських дисках? Кажуть, never say never, але – ніколи! Я поважаю людей.

Та коли мій студент їде на Петрівку і купляє 80 годин Майлза Девіса за 17 грн., як я можу цього не підтримувати? Тут пасує улюблена фраза зі Жванецького: як не має бути, всі знають, а як має – не знає ніхто.

Про гарну музику та час

Я люблю повторювати, що з усіх існуючих на світі шумів музика, безперечно, найдорожчий.

Слухайте гарну музику. Якщо якась музика вам не лягла до душі, не треба її слухати, і не треба її аналізувати – буде інша гарна музика. Життя надто коротке.