"Треба не пацієнта везти до крові, а кров - до пацієнта": лікар з Кременчука створив пересувний пункт переливання крові. Фото

Про етапи створення обладнання та роботу пункту він розповів виданню "Факти".

"Втратив спокій, коли випадково побачив, у якому стані привозять поранених із зони АТО до Дніпропетровська і почав думати, чим я, трансфузіолог (лікар, який займається роботою з кров'ю і кровозамінниками), можу бути корисний фронту", - каже він.

За словами лікаря, спочатку він модифікував перев'язувальні пакети, які волонтери возили на передову. У них вкладали і препарат "Целокс", який вважався чи не панацеєю при кровотечах. Але, по-перше, він дуже дорогий, а по-друге, його застосування вимагає медичних навичок і особливої обережності. При невмілому використанні препарату, до складу якого входить кислота, їм можна обпалити слизові, що й траплялося неодноразово. Та й не завжди потрібна така "важка артилерія".

Лікар також розповідає, що потім переключився на закупівлю гемостатичних губок, які випускає київське підприємство. Вони у багато разів доступніші. Але тут теж побачив проблему - кровоспинний порошок запаяний у скляні пляшки, що в умовах польової медицини ускладнює його застосування. За підтримки небайдужих мешканців Кременчука купував ці пляшечки, знімав з них алюмінієві запаювання і перекладав препарат у спеціальні пакети, щоб його можна було надійно зберігати і зручно використовувати.

"Але оскільки я не тільки робив видозмінені гемостатичні губки, але і доставляв їх на фронт, то сам побачив проблеми на етапі евакуації поранених. Багато бійців вмирали від того, що їм вчасно не провели протишокову терапію. На війні потрібно не пацієнта везти до крові, а кров - до пацієнта", - каже він.

За словами Зауральського, він довго шукав автомобіль, та нарешті йому пощастило: один із волонтерів знайшов "уазік" 1978-ого року. "Знайомі механіки переконували мене, що машина "вбита" і нічого не вийде, але я переконував, що його потрібно відремонтувати, щоб рятувати хлопців на передовій", - додає лікар.

Утім, відреставроване "диво техніки" до фронту не доїхало - заглохло на кордоні Полтавської та Харківської областей. Хлопці на станції техобслуговування в Чутово, дізнавшись, що "уазік" везе кров на передову, цілу ніч ремонували двигун і не взяли за роботу ні копійки. А один місцевий фермер ще й відро меду притягнув: "Передайте бійцям, будь ласка. Хочу їм життя підсолодити".

Але того разу дістатися до зони бойових дій лікареві так і не вдалося. Від Чугуєва довелося тягнути машину на буксирі назад в Чутов. Там нові знайомі знайшли для нього інший УАЗ, новішіий. Правда, цю машину забракував начальник Першого добровольчого мобільного госпіталю в Артемівську, де Зауральський влаштувався зі своїм пересувним пунктом переливання крові. І виділив мікроавтобус.

Зараз на прикордонній ділянці в Донецькій області діють не тільки пересувний, а й два стаціонарних пункти переливання крові, створених з ініціативи Ростислава Зауральського і в основному на його кошти. Подібні пункти, впевнений лікар, повинні бути по всій лінії фронту.

"Так звана червона зона, де буває найбільше постраждалих, може перебувати на значній відстані від медичного закладу. На полі бою саніструктор зробить ін'єкцію, накладе джгут або лонгет. Але щоб поранений був доправлений в госпіталь в стабільному стані, йому необхідно якомога швидше провести адекватне знеболювання і максимально зупинити кровотечу. Якщо пункт першої професійної медичної допомоги знаходиться на відстані восьми-десяти кілометрів від "червоної зони", то стабілізувати стан бійця реально. Сьогодні два таких пункти вже є. Найголовніше, що вони забезпечені плазмою, яка використовується в протишоковій терапії. Крім того, тут перевіряється правильність накладення джгутів, шин. На жаль, знаю про випадок, коли людині, пораненому в щиколотку, хірурги вимушені були відрізати ногу, оскільки джгут, накладений вище коліна (!), здавлював її більше двох-трьох годин", - розповідає він.

У мирному житті, впевнений Ростислав Зауральський, його проект буде корисний у медицині катастроф.