Діти української незалежності

881
24 серпня 2015

За даними Управління статистики, 1991 року на території України народилося майже 631 тисяча дітей, тобто в середньому щодня в новій державі з’являлося на світ трохи більше 1700 малюків.

24 серпня 2015 року ці умовні 1700 "дітей незалежності" разом із Україною відзначать свої 24 роки – час, коли завершивши вищу освіту, вирушаєш у велике життя уже більш-менш розуміючи, чого хочеш досягнути.

Герої роману Салмана Рушді "Діти півночі", народжені в ніч оголошення незалежності Індії, мали різноманітні надзвичайні здібності. Але це лише красива вигадка.

Я говорив із багатьма народженими 24 серпня 1991 року – діти української незалежності звісно нічим не відрізняються від усіх інших. Хіба що сама дата народження інколи спонукає до патріотизму і відповідальності за свою долю.

То хто вони – діти незалежності? Ось кілька історій людей, з якими пощастило зустрітися особисто.

Дарина Стрілець, Харків

Дарина Стрілець на місці Монумента незалежності в Харкові. 10-річну дівчинку на пам’ятнику ліпили із фотографії Дарини. Тут і далі - усі фото автора

Співачка, праобраз дівчини з Монументу незалежності у Харкові

Народилася в 00:15 у Харкові. Батько – військовий на пенсії. Мати – ріелтор.

Закінчила Харківський національний університет мистецтв за класом естрадного вокалу. Лауреат вокальних конкурсів. Грає на фортепіано, але зараз мріє ще опанувати флейту. Найбільше любить співати джаз. Мріє виступати з колективом.

За словами дівчини, музикою ніхто в родині не займався. Хіба що мати мала таке бажання в дитинстві, але не склалося.

"З дитинства мені подобалося співати. Я завжди знаходила який-небудь предмет у формі мікрофона і починала співати батькам", - зізнається Дарина.

Вона вважає, що в Україні надто складно заробляти гроші музикою, яка їй до вподоби, тому мріє працювати за кордоном.

"Зараз у нас більше не творчість іде, а робота на глядача", - вважає Дарина, - "Краще слухати те, що було раніше, ніж сучасну естраду. Тому і замислюєшся, чи треба йти у цей шоу-бізнес, чи просто займатися творчістю, хай навіть для меншої аудиторії".

Монумент незалежності у Харкові, зведений до 10-ї річниці проголошення незалежності і знесений 2012 року

Проте Дарину Стрілець у Харкові поки що краще знають з іншої причини. 2001 року юна Даша стала праобразом для монумента Незалежності, відкритого тодішнім мером міста Євгеном Кушнарьовим 24 серпня, у 10-річницю проголошення Незалежності. Про цей пам’ятник зараз навіть пишуть у шкільних підручниках.

"Спершу я взагалі соромилася цього пам’ятника, - говорить Дарина, - Мене дуже сковувало, коли однокласники, їдучи у трамваї, впізнавали мене у пам’ятнику і кричали про це. А зараз навпаки у мене якась гордість – все-таки це було, я потрапила в підручники для першого класу".

Дівчина згадує, що разом із Кушнарьовим мала тягнути за мотузку, аби скинути тканину із монументу. Але щось там зачепилося і вони хвилин п’ять нічого не могли зробити. У результаті функцію відкривача пам’ятника виконав кран, за допомогою якого зняли тканину.

Автором монумента Незалежності був скульптор Олександр Рідний. Дарина каже, що не позувала йому. Сам скульптор пізніше розповів, що ліпив дівчинку із фотографії Даші.

Дарина Стрілець і автор Монументу Незалежності Олександр Рідний у майстерні скульптора

"Мені здається, ця дівчинка на пам’ятнику - більше узагальнений образ, адже всі діти у десять років милі. Але коли опускаються руки, згадую цю історію з пам’ятником і думаю, що раз я народилася саме в цей день, значить так треба було, значить мушу ще щось зробити в цьому житті. Щоб у кінці його уже мені особисто поставили пам’ятник", - каже сміючись Дарина.

На жаль, монумент простояв на Павлівській площі Харкова лише трохи більше десяти років. У липні 2012 року його демонтували, встановивши на сусідній площі Конституції новий пам’ятник Незалежності.

Дарина Стрілець у майстерні скульптора Олександра Рідного

Дарина мріє побачити світ і дізнатися більше про людей у різних країнах. Любить пригоди і покинуті будівлі, однак схильності до авантюризму не дає розвинутися  виховання, яке привчило до дисципліни.

Символізму у своїй даті народження Дарина не бачить, але дуже радіє, що народилася в такий день: "Я знаю, що про мій день народження ніхто не забуде. Я читала, що люди, народжені 1991 року, року Кози, будуть щось змінювати в країні".

Христина Фуштей, Київ

Христина Фуштей після тренування показує один із особливих ударів тайського боксу 

Спортсменка, викладач Національного університету фізичного виховання і спорту

Народилася в Чорткові Тернопільської боласті о шостій годині вечора 24 серпня – саме в той момент, коли проголошували незалежність України, як любить повторювати батько Христини. Цей факт покладає на неї певні зобов’язання, вважає дівчина.

"У батьків на першому місці завжди була сім’я. Батько мене вчив, що існує три великих цінності, за яких можна померти – це Бог, Батьківщина і Сім’я. І на цих цінностях має триматися життя", - пояснює дівчина свою систему цінностей.

На питання, як багато від людини залежить в її житті, відповідає, що вирішальну роль, все одно грає Бог, додаючи, що дуже довго не розуміла, як люди можуть бути невіруючими.

Христина на тренуванні із тайського боксу фактично керує групою із кількох хлопців

Дівчина постійно займається спортом із четвертого класу і не уявляє собі життя без нього. Говорить - організм дуже потребує руху, тому не минає дня без тренувань. Крім того, спорт напряму впливає на режим дня і харчування.

Перед тим, як зупинитися на тайському боксі, Христина опановувала боротьбу, карате, а також легку атлетику. Але своєму спортивному вибору вона сама трохи дивується.

"Єдиноборства як вид спорту взагалі не відповідають моєму характеру. Тут треба бути передусім нахабним і самолюбивим. Впертості у мене вистачає, а от самовпевненості бракує. Це стосується і життєвої позиції - я дуже часто ставлю когось на перше місце перед собою", - зізнається дівчина.

Найбільша мрія Христини у тайському боксі - виграти чемпіонат світу. 2014 року на Чемпіонаті світу в Малайзії вона дійшла до другого кола, де програла майбутній чемпіонці змагань, росіянці Оксані Кіжнеровій.

"У жіночому тайському боксі дуже велика конкуренція. В одній тільки моїй ваговій категорії на чемпіонаті світу було 18 дівчат, в інших – теж до 20 людей. Це вдвічі більше, ніж на минулому світовому чемпіонаті", - розповідає Христина.

 

Найважчі моменти для неї – безпосередньо перед самим поєдинком, тоді дуже важливе спілкування і психологічна підтримка тренерів. У рингу болі і страху вже не відчувається через високий рівень адреналіну.

Зізнається, що поразок у спорті було більше, ніж перемог. "Це було непросто, особливо на початку. Інколи ці поразки було дуже важко пережити – певно, через відчуття неможливості досягнути того, що ти понад усе бажаєш досягнути", - говорить Христина.

Усміхається на питання, як ставляться до її спортивного вибору чоловіки. Каже, тайський бокс називають нежіночою справою зазвичай ті хлопці, які самі до спорту мало причетні, і на таку позицію Христина не вважає.

А ще вона, хоч і не киянка, вважає Київ своїм містом – спорт дозволив їй дуже швидко адаптуватися в столиці.

 

У вільний від спорту час Христя любить читати і слухати музику. Каже, що читання допомагає ій осягнути те, що не вдається зрозуміти за допомогою тільки власної свідомості.

В дитинстві п’ять років займалася у музичній школі за класом скрипки. Зараз їй подарували гітару, мріє навчитися грати на ній.

Дуже любить спілкуватися з людьми, особливо новими. Дивується, чому всі її називають альтруїсткою.

"Я себе усвідомлюю ровесницею України і водночас розумію, що Україна набагато старша за 24 роки", - говорить Христина.

Олексій Токаєв, Харків

Харків’янин Олексій Токаєв біля військового госпіталю, якому постачає необхідні інструменти його фірма

Медичний представник, співпрацює з військовим госпіталем

Закінчив спортивне училище, потім Харківську політехніку. Крім того, два роки вчив анатомію в Інституті фізкультури, але сам каже, що цього замало для медичної освіти.

Працює співробітником фірми, що лікарям у військовий госпіталь якісні медичні інструменти, а також засоби для укріплення скелета при переломах.

Олексій показує інструменти, які невдовзі занесе до госпіталю

Олексій також із дитинства займається спортом. Грає на позиції центрального захисника команди Харківського політехнічного інституту у чемпіонаті України з водного поло. Їх команда поки не хапає зірок із неба, займаючи зазвичай четверте місце в чемпіонаті (всього наразі в національному турнірі з водного поло залишилося шість команд).

У складі юнацької збірної України брав участь у чемпіонаті Європи з водного поло, їздив на змагання в Росію.

В юності дуже багато часу приділяв спорту, зараз каже, що частіше одного разу на день тренуватися не виходить.

На площі Тараса Шевченка в Харкові біля пам’ятника знаменитому поету

Свого часу знайомі надихнули його зайнятися фотографією, і зараз це одне з улюблених хобі Олексія. Каже, що найбільше любить знімати дітей на природі і фрагменти, вирізані з контексту.

Активно вивчає англійську мову, до чого його спонукає кохана.

Олексій радіє даті свого народження – хоча б тому, що його ніколи не забувають вітати цього дня. Але був і смішний виняток - одного разу на церемонії вітання ровесників незалежності у Харкові саме його і забули привітати.

Найважливішим у житті вважає людяність.

"У країні відбуваються жахливі речі, але треба все одно залишатися людиною і старатися щось змінювати на краще", - говорить Олексій.

Марія Зощук, Львів

Марія Зощук у коридорах рідного Львівського національного медичного університету імені Галицького

Майбутній сімейний лікар

Батьки проживають у Славуті, Хмельницької області, є сестра. Мати – фармацевт, батько працював у державній службі охорони, обоє зараз уже на пенсії.

Закінчила Львівський національний медичний університет імені Галицького за спеціальністю "сімейний лікар". Зараз проходить інтернатуру, поїхавши працювати за розподілом до Рівного.

В медицину пішла, тому що дуже любить допомагати людям. Крім того, в школі дружила із хімією і біологією. Вступала одночасно, крім медуніверситету, у київський, чернівецький і вінницький виші, але дуже зраділа, коли прийняли саме у Львів, тому що дуже закохана в це місто.

Проте для того, щоб повністю адаптуватися у Львові, Марії знадобилося кілька років.

 

В інтернатурі дівчина набуває практичних навичок лікарської справи, поки перебувала у Львові - були й лекції, зокрема про нові досягнення медицини. Отримання медичної освіти довге - інтернатура триватиме до липня 2016 року.

Навчання і медична практика на першому місці, але Марія любить мандрувати і намагається це робити максимально часто. Найбільше запам’яталася їй подорож європейськими столицями - Прагою, Віднем та Парижем. Мріє побачити Лондон і Південну Америку.

У життєвих принципах Марія максималістка – не любить здаватися і відступати від поставленої мети, а найбільшою цінністю вважає сім’ю і друзів.

Усі фото Олександра Хоменка



powered by lun.ua