Перехожі з Богданом Логвиненком #2: Таксисти

37
23 вересня 2015

Цикл статей "Перехожі" – це розповіді про цікавих людей, що зустрічаються на шляху мандрівника і журналіста Богдана Логвиненка, який останні 5 років активно подорожує по світу.

Його перехожі – це здебільшого випадкові люди.

Під час тривалих подорожей – необхідно черпати сили, інспіруватися. Для когось це краєвиди, визначні місця, когось інспірують люди. Це історії про людей і їх світи.

Сьогоднішні замальовки – про таксистів.

З таксистами часто буває тяжко в будь-якому місті світу. Таксисти нагадують окрему транснаціональну касту, в яку важко потрапити і з якої неможливо вийти.

В усіх містах світу є таксисти, що вміють возити колами, розповідати про тяжке таксистське життя, в усіх містах світу таксисти – це не завжди найприємніші попутники.

Але як і в будь-якому середовищі – серед таксистів трапляються дуже приємні співрозмовники.

Саша

 

44 роки. П'ятеро дітей, останні 14 років працює таксистом у Києві.

– На нічних, ранішніх змінах працюю.

– Не страшно?

– Та нє, вже звикла. Електрошок завжди напоготові. Буває, як десь вночі стану в дворі – блокую двері. Вчора-от пристав якийсь чувак, синій-синій. Я йому кажу "щас укушу" – він і втік. Думаю, ще уб'ю шокером, воно ж синє.

– А якось сів якийсь дідок. І так дивно дивиться. І я вже рукою шокер намацала, а він каже: "А як звати твою маму? а тебе?" – виявилось, шо ми з ним за одною партою сиділи в школі. Кажу: "Фуу, чо ти такий старий?" – а він мені: "А ти чо така молода?" А я взагалі не старію. Мені лікарі сказали, шо в мене замєдлєнні гени старіння.

А тоді зареєстрували мене в "Однокласниках". Я якось стою на заказіку, а тоді бачу – через 40 хвилин зустріч випускників. А я отак, як зараз, в спортивному костюмі, не накрашена, пішла. Заходжу в кабінет – там якийсь "будинок престарілих", я: "Ой, вибачте" – і закрила двері. А тоді відкриваю знов – та це ж мій клас! І наша класна керівничка ще жива. І сука, Міша, знов підніжку поставив, як і раніше. Старий дід, ну, я йому, як і раніше – по морді. А я в 7 класі так перекостиляла 10-класника, шо мене боялись.

Вісім класів закінчила і пішла працювати. А вони мені кажуть: "Боже, чого ж ти учиш дітей?" – а я: "У мене дочка чемпіон України по греблі, хлопець паркурщик, весь в мене, а ще одна танцями і гімнастикою. Нормально?" – вони й присіли там всі. Всі такі старі...

– Мужики мене бояться. Як стаю на якийсь район – всі з нього їдуть. Знають, шо всі закази будуть мої. А я з ними не бухаю. Ну три стопочки максимум можу випити. Колись батюшка мене закодував, бо дуже на пиво присіла. Могла 5 літрів в день пити, грошей жаль було. То зараз на пиво взагалі не тягне. А пару стопочек можу. Но не п'янію, і за кермом не п'ю.

– У нас багато западенців працює. З Тернополя, Львова. Живуть, їдять, сплять і сруть в машині. Я питаю, а коли ви миєтесь? Кажуть, раз в тиждень в сауну ходять. Іноді в машину до них як сядеш – то ховайся. Так і живуть.

Сіва

 

Малазійський таксист, індієць, мусульманин, 36 років. Народився й виріс у столиці. Він забрав мене вчора з аеропорту і довіз до центру Куала-Лумпура.

Перша частина нашої розмови складалась із його стандартних для цієї країни питань і моїх відповідей: "Звідки ти? Ким працюєш? Скільки років? Одружений? Сам подорожуєш? Не страшно? Якої релігії? А яка релігія домінує в Україні?"

Але одне питання вибилось із стандартного набору.

– Де в Малайзії найкращі джунглі?
– На Борнео, – кажу я йому.
– Де?!..
– Ну на Борнео, Калімантан. – У цього острова, який, між іншим, третій в світі за величиною, є дві назви.
– Це точно в Малайзії?
– Ну, так! –
Я відкриваю мапу 1 показую. – Бачиш, – кажу, – половина Малайзії на материку, половина на острові.

Але таксисти тут погано розбираються в мапах. Мій таксист знає три мови: малайську, тамільську і англійську дуже добре. Але не знає, на якому острові пів його країни.

Він вже зрозумів, що розмова не клеїться і каже:

– Все, можеш розслабитись, я взяв у тебе інтерв'ю.

Але я не можу розслабитись, я йому кажу, що це я зазвичай беру інтерв'ю, і називаю йому два штати на Борнео: Сабах і Саравак.

– Ааааа, да чув, чув. – І він зразу переводить тему. – А ти знаєш, що в Куала-Лумпур є печера, з якої не повертаються люди?

– Це як?

– Ну як, заходять і все. Нема. Ніхто ще не повернувся. Кажуть, що там живуть леви всередині.

Ось так-от, друзі. Ви можете не знати про те, що у вашій країні є Карпатські гори, наприклад, але про наколоті апельсини ви не можете не розказати, якщо ви таксист! І знання трьох мов ніяк вас у даному випадку не рятує.

Я завжди думав, що таксисти – це якась окрема каста, у Небесній канцелярії душі розподіляють на два напрямки: таксисти і всі інші. Правда, є ще підвид усіх інших: ті, хто складає своє враження про країну зі слів таксистів.

"Лев у печері" у 7-мільйонному, одному з найшвидше ростучих мегаполісів світу. Браво!

Манджіт

 

– Містер Богдан? – спитав через привідкрите віконце водій. 
– Так.
– Я Манджіт. Сідай. – Я сів. – Працюєш тут у нафтогазовій сфері? 
– Ні, в туризмі.
– О, добре, це супер. Був у Індії? 
– Ще ні, але планую.
– Я з Північної Індії. В Малайзії 4 роки. На півночі дуже гарно, маєш з'їздити. Але я не мусульманин. 
– Я бачу.
– Серйозно? Більшість людей тут не знають, хто такі сікхи. Я сікх. І не збираюсь конвертуватись у мусульманина. Тут хороша країна, але забагато маніпуляцій на релігійній основі. Ти їдеш в Індонезію? Там такого немає. А тут є, шкода, гарна країна, гарні люди – і такі дурні закони.

Він давав мені безцінні поради.

– Особливо обережно з малайськими туристками. В когось влюбишся, а тоді, щоб одружитися, змушений будеш приймати іслам.

Манджіт працює в авіагалузі. Каже, що підпрацьовує гребкаром (таксистом без шашечки) заради спілкування. У нього перфектна англійська, гарний одяг, дорога машина й аристократичні замашки.

За годину до цього я не міг викликати гребкар в інтернеті – і поїхав із "класичним таксі" удвічі дорожче, ніж із цим колоритним і розумним сікхом. Класичний таксист був нечемний, нецікавий, повіз колом, відригував і чавкав, їхав як кончений жлоб.

У Франції таксисти боряться з Uber-ом. Вони боряться за право дорого їздити і нічого не змінювати. За право жлобських таксі. Все більше користуючись Гребкаром і Убером, відвикаєш від жлобуватості класичного таксі.

І тільки в Сінгапурі поки що я зустрічав таксистів, з якими можна поговорити про геополітику і квантову механіку – бо там їх беруть на роботу лише з перфектним знанням мов, міста і екзаменом на ерудованість.

Богдан Логвиненко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua