У Литву – побачити своїх. Як сусіди допомагали українцям

321
23 жовтня 2015

Знаєте, як там кажуть про ситуацію в Україні?

– "Мы будем с вами до конца и еще чуть-чуть!"

Ці слова "вбрані" у конкретні і численні проекти, бо йдеться про Литву, переконливий рупор України у світі.

Литва – це прямолінійна, смілива і ризикова жінка-президент Даля Грибаускайте.

Це – її народ, емігранти та іммігранти.

Звісно, це й трухлява "вата" – проросійська спільнота, яка вважає себе особливою, – що втратила термін придатності, але вперто лежить і в цій "аптечці".

"…ЩОБ РАЗОМ ПІТИ ДОВГИМ І ТЕМНИМ ЛАБІРИНТОМ МОЖЛИВОГО"

Того дня, 30 вересня 2015 року, коли літак обрав повітряну колію за маршрутом Київ – Вільнюс, в Україні було холодно і непевно.

Я перетинала тринадцятий за ліком кордон іноземної країни в своєму житті.

Думалося: чому Литва, а не якась інша країна, стала першою у світі, що прийшла на допомогу ще під час Майдану в Києві, і вперто продовжує це робити?

Згодом запитаю про цей феномен у 15-ти своїх інтерв'юерів у Вільнюсі, почую 15 різних відповідей, які повезу додому в понад десяти годинах диктофонного запису – найцікавішого і найдорожчого журналістського матеріалу за чверть століття свого життя.

Незважаючи на обмежений фінансовий ресурс (на тлі інших країн Європи), на невеликі свої габарити (майже три мільйони осіб), коло внутрішніх проблем з великим градусом серйозності – саме Литва показала приклад у 2013-му, який почали наслідувати заможніші і впливовіші держави.

Так триває і досі. Литовці стукають – їм відчиняють, з ними "у дім" запрошують і Україну.

Ми разом, щоб піти довгим і темним лабіринтом можливого. Щоб віднайти логістику в коридорі, який веде зі спільного радянського минулого.

Майже весь час перебування у Вільнюсі я провела у Старому Місті, яке ні на мить не дало спрацювати ефекту чужинця, щоразу підтасовуючи знаки.

Моє житло виявилося у готелі-монастирі поруч з Українською греко-католицькою церквою. Адміністратор готелю – пані Зоя з Житомира, одна з 17-ти дітей у сім'ї. У перший вечір натрапила на будинок, де жив і вперше сильно закоханим творив юний Шевченко. Ймовірно, саме у тому будинку він зрозумів своє призначення і те, що мета потребує боротьби.

Вхід в Українську греко-католицьку церкву в Вільнюсі. Тут ы далы - усы фото автора

Конституція окремого району Вільнюсу – Республіки Ужупіс (по-нашому – "Заріччя"), – перекладена українською мовою, що підтверджує масивний 20-й за рахунком стенд на стіні проспекту Конституції.

Саме в Ужупісі першими створили список персон нон-грата – українських політиків – та ввели санкції тим самим особам, яких згодом оголосили на рівні ЄС.

Так виглядає прем’єр-міністр республіки Заріччя Сакалас Городецький біля українського перекладу Конституції Заріччя. Це такий собі зразок декларації прав людини і домашніх тварин у креативній формі. Основний Закон республіки Ужупіс містить 41 пункт у в стилі висловлювань діючого мера Києва Віталія Кличка, приміром "Людина має право жити поруч з річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч з людиною", "Людина мусить пам’ятати своє ім’я", Людина має право святкувати або не святкувати свій день народження". 

Це і звернення незнайомців у кав'ярні: "Слава Україні!"

Це – Нікодем, українець за походженням, поляк за національністю, водночас житель Литви, який ціною свого часу і статків вирішує труднощі українців під час перельотів, безкорисливо перекладає з інших мов на українську актуальні твори сучасної європейської літератури, створює комплексні логістичні рішення розгубленим українцям на кшталт мене.

Жовто-блакитні стрічки на першій барикаді під час захисту литовського сейму від радянських військ у січні 1991 року – та експонати з Майдану в Києві у меморіальному музеї Вільнюсу.

Експонати меморіального музею у Вільнюсі, який доповнили предметами побуту з українського Майдану 
 

Зустріла в цій столиці численні грамоти й подяки від українських батальйонів на стіні офісу волонтера-шведа Йонаса, який зараз живе у Литві.

Це коли під час інтерв'ю відома литовська співачка, голос якої вважається "настільним" у литовців, володарка Оскару з фольклору Вероніка Повільонєнє – наспівує українських народних пісень, які давно перекладені на литовську і користуються попитом навіть під час застіль.

Чоловік пані Вероніки свого часу сидів у таборах Мордовії за спільними гратами з Василем Стусом, з яким потім вони ще довго листувалися, передаючи між рядків зрозуміле лише двом.

Приємною була зустріч з українцем, митцем Олексієм, який давно живе в Литві, і як на мене, правильно її відчуває.

Для професійного досвіду дуже цінною була розмова з журналістом національного телебачення Литви, киянином Віктором Чернишуком.

Почесний консул Ісландії в Литві Вайдотас Санкалас розробив інтернет-проект для фінансової підтримки дітей у східних регіонах України, до якого долучаються країни всього світу, і навіть Росія.

Незабутня недільна літургія українською у храмі посеред столиці Литви.

Радник Посольства України в Литві Андрій Бацій та військовий аташе України Дмитро Донськой, які розповіли зворушливі історії акцій поваги і підтримки під стінами Посольства України в Вільнюсі.

Молода балерина з Дніпропетровська, яка організовує лікування наших поранених бійців у Литві.

Ще були випадкові і ні зустрічі з рідними українцями, які давно знайшли тут другу Батьківщину.

Зрештою, у Вільнюсі все й почалося – Янукович підписав собі та Україні вирок, залишивши без автографу угоду про асоціацію з ЄС.

Під час візиту в м. Сєверодонецьк Луганської області литовська делегація зустрілася з головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгієм Тукою (у центрі). На передньому плані друга ліворуч — керівник департаменту Східної Європи Міністерства закордонних справ Литви Аста Андріяускене

"...ВІДНАЙТИ ТЕ, БЕЗ ЧОГО НАМ НІЯК НЕ МОЖНА РУШАТИ В ЗАВТРАШНІЙ ВІК"

Упродовж чотирьох днів у Вільнюсі я зустрілася з впливовими у Литві особами високого рангу, однак не пафосних і готових комунікувати.

Першим пунктом призначення стало Міністерство закордонних справ Литви. Сюди я дісталася тролейбусом – основний, поруч з автобусами, вид громадського транспорту в Вільнюсі. За проїзний документ у мене була карта для електронного компостування тривалістю чотири дні на будь-який вид громадського транспорту.

Ця карта також давала можливість безкоштовно входити у музеї, зі знижками робити покупки в деяких магазинах. Вартість одноразового проїзду без картки, купуючи квиток у водія – 1 євро, з 1 січня 2015 року це єдина грошова валюта Литви. На проїзному талоні чотирма мовами зазначено прохання компостувати документ – відтак іншомовні "зайці" навряд чи викрутяться за таких умов.

Панорамний Вільнюс - невисокі двох-трьох поверхові будинки з червоною черепицею, зазвичай у змові з архітектурним ансамблем.

Нагадався пункт Конституції місцевої республіки: "Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах". 

Тролейбуси у Вільнюсі – ненові чеські "Шкоди" та нові польські "Соляріси". Якщо не потерпати про вчасний вихід на потрібній зупинці, перебуваючи в громадському транспорті, можна переглянути архітектурні слайди за вікном – естетичні вітаміни у світобачення гарантовані. Невисокі двох-трьох поверхові будинки з червоною черепицею, зазвичай у змові з архітектурним ансамблем.

Резиденція президента Литви. За кілька метрів від університету. Без жодних парканів. Варти теж не видно. 

Вулиці Вільнюса вільні від зовнішньої реклами, так місто має здоровий вигляд.

І саме в такій Європі мені хотілося б жити.

Будівничі діалогу й миру на Донбасі

Отож, моєю першою співрозмовницею стала керівник департаменту Східної Європи Міністерства закордонних справ Литви Аста Андріяускене.

У випадку України, компетенція пані Асти – курування двосторонніх відносин, зовнішня політика, євроінтеграція, координація роботи інших міністерств та відомств, організація візитів делегацій президента Литви, очільників міністерств в Україну, або представників вітчизняного керівництва нашою державою у Литву, підготовка проектних матеріалів, також діалог з непровладними організаціями. Представники Міністерства закордонних справ Литви надають не тільки матеріальну, а й експертну допомогу Україні.

Аста Андріяускене

"20 років тому у Вільнюсі була не менш складна ситуація, – каже Аста Андріяускене. – Пригадую, як сама студенткою сиділа в пальто на лекціях, бо Росія "відрізала" Литву від газопостачання.

Однак, поряд з економічною кризою, у нас стабільно працювало налаштування влади і народу щодо чіткої відмови від радянських пріоритетів. Моя країна взяла конкретний напрямок до Євросоюзу. Ми пішли різким шляхом, хоча більш змодерований варіант теж існував".

Нехай Литва й невелика держава з порівняно скромним бюджетом на тлі ЄС, однак виступає головним рупором "українського питання" в Європі.

Під час Майдану в Києві Литва була найпершою з іноземних країн, яка запропонувала допомогу в лікуванні поранених за кордоном – це була ініціатива президента Литви Далі Грибаускайте.

Згодом проект розширили через підключення інших країн.

"Востаннє я була в Україні тиждень тому, – розповідає Аста Андріяускене 30 вересня 2015 року. – Ми відвідали місто Сєвєродонецьк, селище Станиця Луганська на Луганщині.

Ціль поїздки – участь у семінарі ОБСЄ щодо питань національного діалогу між центральною владою і керівництвом східних областей. Відрадно, що Литва, як країна з обмеженими фінансовими ресурсами, все ж знайшла кошти для організації цього важливого семінару".

Країнами-донорами згодом стали Норвегія, Японія, Швеція, Данія.

Литовці першими запросили школярів з прифронтової території навчатися у себе на цілий навчальний рік.

"Спочатку це були 15 школярів у віці 14 років минулоріч, – зазначає пані Аста. – Оскільки інші країни на початках робили подібне на короткотривалий термін. Литовці першими взяли до себе учнів на весь навчальний рік. Для школярів було сформовано окремий клас з вивченням української мови, повноцінною шкільною програмою. У травні цього року я зустрічалася з цими дітьми.

Найбільше здивувало, що за рік юні українці повноцінно оволоділи литовською мовою, яка вважається однією з найскладніших у вивченні. Та й у розмові це – абсолютні європейці, які мають свою чітку позицію, з ними можна розмовляти, як з дорослими".

Зі слів пані Асти, у Литві вважають, що українці сьогодні мають прогресивну, сміливу владу, яка, можливо, вперше за історію незалежності справді налаштована на реформи.

"І результати уже чітко помітні, – сказала Аста Андріяускене. – Приміром, під час останнього візиту в Україну наша делегація побувала у Харкові, в той день якраз відбулася інавгурація нової патрульної поліції – конкретний та очевидний результат, яким задоволене, передусім, просте населення".

За останні півтора року уряд Литви вже виділив Україні близько 2 мільйонів євро, однак удвічі, може, утричі, більшу суму зібрали місцеві громадські організації.

"Для мене стало приємним відкриттям, що у Литві так багато людей допомагають українцям, які створили безліч благодійних проектів, – зазначила пані Аста. – Коли йдеться про Україну, для них нема нічого неможливого".

А у відпустку керівник департаменту Східної Європи МЗС Литви цьогоріч приїжджала в Чернівці.

Ірина Юрко, Тернопіль – Вільнюс, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua