Коли з маленького Заріччя починається велика держава

Саме в Ужупіс мені хотілося потрапити першим ділом, поки чекала на поїздку у Вільнюс.

Республіка Ужупіс – так перекладається з литовської "Заріччя" – це ізольований масив Вільнюсу. З одного боку Заріччя відділяє від Старого Міста ріка Вільнялє, українською Вільна, з другого – високі пагорби, а з третього – індустріальна зона, яка з'явилася за радянських часів.

Два десятиліття тому це був вбогий, закинутий район міста, ніхто не хотів тут оселятися. Однак 1997-го активні мешканці масиву оголосили себе "республікою митців", і з того часу 1 квітня у Заріччі відзначають свій День Незалежності.

Місцевість з часом перетворилася на своєрідну туристичну Мекку.

Кажуть, тут побував навіть Далай-лама, а за результатами цього візиту створено сквер Тибету.

І сьогодні найдорожчі земельні ділянки Литви – звісно, в Ужупісі. Але їх не продають.

Вільнюський Ужупіс – це уособлення ліберального формату місцевого самоврядування з великим градусом креативу.

Адже з майже шести тисяч мешканців республіки Заріччя, кілька сотень складають митці. На конкурсі "Євробачення" Литву найчастіше представляють саме виконавці з Ужупісу. А ще тут багато режисерів, художників, письменників – важко навіть назвати, яких видів мистецтва не представлено.

Ця маленька республіка має не тільки визначені кордони, дорожні знаки, Конституцію, Державний прапор – а й свого президента, за фахом кінорежисера, міністрів, а також послів та консулів у понад трьохстах країнах світу!

Свого часу саме Ужупіс першим у Литві висловив підтримку українцям. Коли були актуальними події на Майдані, над литовською республікою Ужупіс майорів український державний прапор.

Саме тут першими створили список персон non grata – українських політиків – та ввели санкції тим самим особам, яких згодом оголосили на рівні ЄС (sic!)

15 лютого 2014-го, висловлюючи солідарність з боротьбою за свободу, гідність і права українців, урочисто, за участю свого президента та прем'єр-міністра, представників української спільноти Литви та учасників Майдану – на проспекті Конституції Ужупісу відкрили стенд з текстом Конституції Заріччя в українському перекладі. Відеозйомку з цих урочистостей транслювали на "Громадському телебаченні".

Це була ювілейна, 20-та плита. Попередні перекладено на мови тих народів, у тому числі й Литви – що близькі за духом до громадян Заріччя, аргументуючи "якщо поважаєш свою мову – поважатимеш і інші".

З цієї нагоди митці та жителі республіки зімпровізували міні-Майдан із належною атрибутикою – з барикадами, польовою кухнею, репертуаром українських і литовських пісень.

Проблема України розпочалася із Вільнюського саміту, вважають в республіці, – тому це проблема і Литви також. Лише в Ужупісі є близько п'яти проукраїнських волонтерських ініціатив, а по всій Литві їх безліч.

Конституція Заріччя – специфічна.

Вона не містить декларативних статей, які були б закріплені державними інституціями. Це такий собі зразок декларації прав людини і домашніх тварин у креативній формі, загалом 41 стаття.

Перші пункти Конституції, "комунального" характеру – у стилі висловлювань діючого мера Києва Віталія Кличка. Три останні – майже заповіді, мораль яких: не варто застосовувати агресію, треба мати що захищати, і в такому випадку нападати на когось немає змісту.

Основний Закон республіки Ужупіс

1. Людина має право жити поруч з річкою Вільнялє, а Вільнялє – текти поруч з людиною.
2. Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах.
3. Людина має право померти, але не зобов'язана.
4. Людина має право на помилку.
5. Людина має право бути одною-єдиною.
6. Людина має право кохати.
7. Людина має право бути нелюбою, але це необов'язково.
8. Людина має право бути невідомою та незнаною.
9. Людина має право лінуватися або нічого не робити.
10. Людина має право любити кішку і опікуватися нею.
11. Людина має право піклуватися про собаку до кінця днів одного з них.
12. Собака має право бути собакою.
13. Кішка не зобов'язана любити свого хазяїна, але в скрутну хвилину мусить прийти йому на поміч.
14. Людина має право часом не знати, чи має вона обов'язки.
15. Людина має право сумніватися, але не зобов'язана.
16. Людина має право бути щасливою.
17. Людина має право бути нещасливою.
18. Людина має право мовчати.
19. Людина має право вірити.
20. Людина не має права чинити насильство.
21. Людина має право усвідомлювати свою мізерність і свою велич.
22. Людина не має права зазіхати на вічність.
23. Людина має право розуміти.
24. Людина має право нічого не розуміти.
25. Людина має право бути хоч якої національності.
26. Людина має право святкувати або не святкувати свій день народження.
27. Людина мусить пам'ятати своє ім'я.
28. Людина може ділитися тим, що має.
29. Людина не може ділитися тим, чого в неї нема.
30. Людина має право мати братів, сестер і батьків.
31. Людина може бути вільною.
32. Людина є відповідальною за свою свободу.
33. Людина має право плакати.
34. Людина має право не бути зрозумілою.
35. Людина не має права перекладати провину на іншого.
36. Людина має право бути приватною особою.
37. Людина має право не мати жодних прав.
38. Людина має право не боятися.
39. Не перемагай.
40. Не боронися.
41. Не здавайся.

З прем'єр-міністром республіки Заріччя Сакаласом Городецьким мене познайомив радник Посольства України в Литві Андрій Бацій.

По дорозі в Ужупіс в авто з нами їхала донька прем'єра. "Якби мені хтось сказав у 90-их роках, що мої діти не розумітимуть російської, нізащо б не повірив", – сказав Сакалас Городецький, коли знайомив нас. Свого часу дідусь Сакаласа був другою особою партизанського руху в Литві. Будучи начальником партизанського штабу, дід 11 років просидів у таборах Сибіру.

Прем'єр-міністр Сакалас Городецький

"Коли Литва отримала незалежність, то не встигала наводити порядок всюди, відтак з'являлися вакууми, де недогляд був особливо разючим, – розповів про становлення республіки її прем'єр-міністр Сакалас Городецький. – В Ужупісі переважно творчий контингент, який вирішив сам турбуватися впорядкуванням своєї території. Спочатку нашу республіку в литовському суспільстві сприймали несерйозно, однак, коли побачили конкретні результати, ставлення змінилося".

Заріччя – це об'єднання провидців. Тут роблять глобальні кроки раніше, ніж це відбувається на рівні найвищих щаблів влади, а то й Євросоюзу. Щодо України, саме в Ужупісі дозволили собі першими в Європі публічно оголосити, що в нашій державі "пахне війною" – тому треба організовувати підтримку, а не спостерігати звіддаля.

"Це свого роду було провокацією офіційних осіб, які мусили б, але не робили того, що треба, – каже пан Сакалас. – Завдання неформальної влади Ужупісу – професійно "закрутити гайки" державним управлінцям, аби вони робили те, що у їхній компетенції.

Лідерів нашої республіки інколи називають сектантами, бо нас ніхто не обирав. Але якби цього не було, Ужупіс не відрізнявся б так разюче від всіх інших у Литві. Втім, мафія настільки сильна, наскільки список її учасників невідомий загалу (усміхається)".

Прем'єр-міністр Ужупісу працює на добровільній основі, на життя заробляє консультантом у великих компаніях Литви.

В Україні в історичному аспекті аналогом Ужупісу була, мабуть, Запорізька Січ, за сучасних умов – той же Майдан, але ці українські формати вже в минулому.

"Майбутнє України, – каже литовець, – залежить від позиції її "чистих лідерів".

Зміни в державі роблять ті, кого потім вважають винними – це суть всіх революціонерів. Питання лиш у тому, чи стане Україна тією державою, яка зможе швидко змінитися.

Ірина Юрко, спеціально для УП.Життя