"Без броні" і вагань. Соцадаптація воїнів АТО

93
22 січня 2016

21 січня на дискусійному майданчику MediaHub активісти громадської організації "Студена" представили проект "Без броні", присвячений темі соціальної адаптації військових.

Зокрема, було озвучено ряд "больових точок", які спіткають бійців, волонтерів і їхні родини після повернення з лінії фронту.

Керівник апарату КМДА, меценат Володимир Бондаренко признався, що влада виявилась неготовою до зустрічі бійців із фронту (втім, як і до їх відправки туди):

- До 2014 року наша країна не воювала, - заявив він. - У нас немає такої кількості підготовлених психологів, як у тих країнах, які постійно беруть участь у військових діях. Тому у даному питанні доводиться вигадувати велосипед.

Абсурдна статистика

За офіційними даними, які озвучив Володимир Бондаренко, із 4000 бійців, які повернулися з зони АТО до столиці, по психологічну допомогу на кінець третього кварталу 2015 року звернулося 12 осіб. Станом на перший квартал 2016 року - не більше ста осіб.

Рівень довіри українських військових до психологів украй низький - адже як можна довіряти тому, хто не був там. Що може знати кабінетний фахівець про те, як воно, збирати по шматках тіло загиблого побратима?

- Психолог не зрозуміє цього, тому що держава не встигла... І будемо об'єктивними, це й неможливо, за рік такого психолога не підготуєш, і тим паче в такій кількості, - уточнює керівник апарату КМДА.

Дещо краще вдається робота з родинами бійців, зокрема загиблих:

- Сьогодні ми намагаємося створити мережу психологів конкретно соціально-психологічної реабілітації , яка іде більше для сімей учасників АТО.

 

Голова ГО "Студена" та ініціаторка проекту "Без Броні" Анастасія Мельниченко розказала про основні вектори роботи:

- Проект "Без броні" працює в трьох площинах: по-перше, ми розповідаємо людям, що таке посттравматичний стресовий розлад і які він може мати прояви. Також доносимо самим бійцям - те, що відбувається з ними, це нормальна реакція здорової психіки на ненормальні обставини.

Другим вектором роботи Мельниченко назвала розхитування того стереотипу, що чоловік, який звертається по допомогу, є слабким.

- Ми звернулися до методу "рівний рівному" і залучили тих людей, які асоціюються з мужністю - десантників. Запросили стати героями проекту бійців 81-ї окремої аеромобільної бригади, які проходили гарячі точки. Вони, своїм прикладом, будуть показувати посередництвом зовнішньої і телереклами, що звертатися до психолога - це гідний вчинок.

Ініціаторка проекту "Без Броні" також зазначила, що бійців запрошують робити так звані "камін-аути" і розповідати про свій досвід. Ці історії користуються найбільшим попитом на ресурсах проекту - на них найбільше переходів, переглядів і поширень.

Проте головним вектором роботи Мельниченко назвала створення платформи, єдиної бази ініціатив, які існують в Україні з допомоги ветеранам АТО.

- Тут ми не обмежуємося психологічним напрямком, а долучаємо також ініціативи, що надають медичну, юридичну допомогу, а також допомогу з перекваліфікації і працевлаштування.

Вона уточнила, що для цього Україну умовно розділили на п'ять регіонів, за кожним закріпили аналітика, який займається підбором таких ініціатив.

- Варто сказати, що до бази, яку ми створюємо, не входять всі ініціативи. Щоб зрозуміти відсоток тих ініціатив, які потрапляють, варто сказати, що тільки по Київській області нами було за місяць опрацьовано 45 ініціатив, але у базу потрапили лише 15. Загалом за місяць нами було опрацьовано 265 ініціатив, з них лише 125 ввійшло в базу, - уточнила голова ГО "Студена".

База даних матиме вигляд інтерактивної карти, на якій кожен зможе знайти потрібні точки надання допомоги за регіоном. Сайт буде доступним з 12 лютого.

 

Показовою, якщо не сказати кричущою, видається внутрішня статистика проекту: так, всього 14% опитуваних зверталися до психолога, з них 65% робили це примусово, і лише 35% - добровільно.

41% усіх опитаних ніколи ні за що не піде до психолога. Але чинником, здатним похитнути цю думку, є рекомендація побратимів, це відзначили 23% респондентів.

- Це є "ключик", на нашу думку, - говорить Анастасія. - З 600 людей, що звернулися по допомогу, до психолога пішли 0,07%. Основна маса питань стосувалася юридичної площини.

Безперечно, крім низького рівня довіри дається взнаки і низька якість психологічної допомоги, яка надається.

За словами координаторки, з тих 14%, що таки звернулися до психолога, краще стало всього лише 29% людей, 27% стало гірше і 20% людей не відчули ніяких змін.

Тонка матерія

Юристка, аналітикиня проекту та заступниця ГО "Студена" Оксана Іванців аналізує проблему зі своєї дзвіниці:

- В країні не існує ефективної координації між організаціями, які надають допомогу як на державному рівні, так і на рівні громадського сектору. Наступна проблема - відсутність системи перевірки професіоналізму осіб, які надають таку допомогу. Людська душа - дуже тонка матерія, а правило Гіппократа "не нашкодь" не менш важливе, ніж у тих питаннях, які стосуються тіла.

Зміни до закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців" зробили реабілітацію необхідним кроком після повернення з зони АТО. Проте є одне невеличке "але": порядок і механізм надання допомоги наразі не розроблений.

У ВРУ створена координаційна рада з питань реабілітації учасників АТО, ініціатором якої є перший заступник голови комітету з питань охорони здоров'я Ірина Сисоєнко.

На думку Оксани, ця координаційна рада доволі ефективно працює і розробляє законопроекти, які будуть регулювати саме питання психологічної реабілітації, розбудовувати чітку структуру.

 

Проте Андрій Козінчук, військовий психолог, спеціаліст із запобігання ПТСР; головний інспектор Департаменту Поліції особливого призначення Національної поліції України, член ВГО "Побратими", має іншу думку щодо ефективності роботи координаційної ради. Він запевняє, що там зібралися самі теоретики, чиї ідеї вкрай далекі від реалій. Сам військовий психолог не витримав участі у роботи цієї ради.

Козінчук користується неабиякою пошаною серед бійців. Він є одним із небагатьох, "дефіцитних" військових психологів, котрі пройшли бойові дії, а отже мають довіру від потенційних пацієнтів.

- Я професійний військовий "супер-мега-психолог", який закінчив єдиний в Україні вуз, який випускає військових психологів, - військовий Інститут університету Шевченка, - іронізує фахівець.

- Коли я прийшов на війну зі своїм багажем знань, я зрозумів, що нічого не знаю. Я був у прострації, і ми з однодумцями звернулися до міжнародного досвіду. Коли спілкувалися з ветеранами за кордоном, які забезпечені не волонтерами, а державою, у яких усе на рівні, зрозуміли, що вони такі як і ми! Вони не хочуть ходити до психологів, вони "вживають", вони бувають агресивні до своїх дружин, дітей...

Спричинити посттравматичний стресовий розлад може не лише війна, діагностувати розлад може виключно психіатр.

- Про статистику ми зможемо казати після війни. Найкрутіший показник - в Ізраїлі. Один із найгірших показників - в Америці. Важливо докласти максимум енергії, аби не допустити ПТСР. Випадки вже є, це зафіксовано, і це не тільки військовослужбовці - це волонтери, це батьки і родичі бійців, аби ті, хто дотичний. "Випав" один боєць - "випадає" вся його родина. Врятувавши одного, ми рятуємо всю сім'ю, - вважає фахівець.

Козінчук також представляє громадське об'єднання "Побратими", що займається тренінгами по програмі "рівний рівному". Автором методики є Дітте Марчер, але цей метод реально працює за наших умов.

Ще один несподіваний напрямок роботи для військових психологів - з органами державного самоврядування. Доводиться інструктувати голів сільських рад, наприклад: вони бояться, що прийде оскаженілий боєць із гранатою, але коли їх інформують, страх відступає. Окремий напрямок роботи - над створенням Дому ветеранів.

Знеболення письмом

Член правління Київської міської спілки ветеранів АТО, учасник АТО Антон Колумбет розповів, що близько 60-70 тисяч тих, хто був на цій війні, наразі знаходяться вдома.

- Це суттєва частка населення, - упевнений вчорашній боєць, - до них треба додавати членів їх родин. Десь за місяць буде оголошена чергова хвиля мобілізації, кінця війни не видно, тож ця кількість людей буде зростати. І це є виклик для держави і народу. Український боєць, повернувшись додому, стикається як зі стандартними проблемами усіх "комбатантів" всіх часів і народів, так і з суто "українськими" проблемами - падіння рівня життя, високі ціни, соціальна невлаштованість, тотальна недовіра до органів влади. Ці проблеми треба вирішувати - на вчора.

У Спілці ветеранів бійця, що повернувся з фронту, перш за все слід проконсультувати щодо отримання пільг та соціальних гарантій.

Наступний крок - допомога із працевлаштуванням.

- Нашим хлопцям нема чого їсти на наступний місяць після демобілізації, нема чим годувати жінку і дитину. У них немає часу на занурення в психологічні проблеми (це, до речі, допомагає і мобілізує). Ми маємо працювати з центрами зайнятості. Також надавати юридичну підтримку, тому що наше законодавство недосконале, і майже кожному учаснику АТО потрібен адвокат, - заявляє Антон.

 

Окремо він зазначає важливість надання ветеранам АТО медичної допомоги.

- Людина не може рік проспати на землі, і не мати проблем зі спиною, з шиєю, плечима, суглобами, серцем, судинами... І звісно ж, має бути ще соціальна адаптація. І все це має робитися в комплексі! Неможна взяти хлопця, реабілітувати його і відправити додому - він знову стикнеться з питанням: "А що завтра їсти? А мені дитину в школу треба зібрати... а мене на роботу не беруть... я нікому не потрібен, за що я воював, і так далі".

Такий комплексний підхід та об'єднані зусилля громадських активістів дадуть змогу тримати "на плаву" кожного бійця.

Старший солдат Нацгвардії, член ГО "Київська міська спілка ветеранів АТО Деснянського району", старший викладач університету "Україна" Максим Петренко наостанок поділився власним досвідом непростого повернення та пошуками "рецепту":

- Після кожного повернення на ротацію солдат очікує, що він переступить поріг дому, і йому одразу стане добре. Нажаль, жодного разу зі мною так не траплялося. Вдень все гаразд, а вночі весь час потрапляєш на ту саму війну, переживаєш ті самі події, постійно в напрузі, очікуєш, що от-от піднімуть по тривозі, от-от заступати на зміну. Такі стани щоразу тривали від кількох тижнів до місяця, поки мозок адаптується до звичайного життя. Але деякі речі так швидко не минають - так звані "повернення" до тих місць і подій, які вразили.

Максим згадує, що у певний момент я просто почав писати.

- Записувати те, що мене хвилює, всі ті болючі спогади. Я зрозумів, що багато речей перестають видаватися страшними, якщо їх описати. Але цей засіб годиться лише для мене, важливо найти свій індивідуальний.

Звісно ж, зустріч поставила радше більше питань, аніж відповідей. Проте як відомо, правильна діагностика - половина шляху до успіху. Активісти проекту "Без броні" відкриті до співпраці та пропозицій.

Сторінка "Без броні" у Facebook.
Сторінка "Студеної" у Facebook.
Сайт ГО "Студена".

powered by lun.ua