Діти і ризик, як з ними про це говорити – радить психолог

Жага ризику "вмонтована" у дитячий та, особливо, підлітковий, мозок, і батьки тут мало чим можуть зарадити, попереджає професор психології Лоуренс Стейнберг.

Про це пише Time.

Коли батьки стараються навчити дитину уникати ризику, зі слів Стейнберга, "це ніби тяжка битва з еволюцією та ендокринологією, і нам у ній не перемогти".

Вихід у великий світ – це завжди ризик, і діти мають навчитися цьому, щоби подорослішати. Але батьки мають пояснити, що таке невиправданий ризик, якого варто уникати. І для кожного віку це – окрема розмова.

Молодші школярі, наскільки знають тата й мами, не мислять довгостроковими категоріями. Тож ризик-менеджмент батьків на цьому етапі здебільшого полягає в тім, щоби не дати їм потрапити у небезпечну ситуацію.[L]

"Із 16-річкою ви можете поговорити про безпеку на дорозі, але 8-річці ви просто схочете не дати сісти кермо", - каже психолог.

Одначе ніколи не рано вчити дітей замислюватися про наслідки їхніх вчинків, хороші та погані. Якщо в бесіді з дитиною такого віку мова заходить про якусь ризиковану ситуацію, варто спрямувати її на неї саму: "Чому тобі хочеться це зробити? Гадаєш, вийде щось хороше? А як думаєш, чи може статися щось погане?".

Діти середнього шкільного віку наближаються до дорослішання, і хімічні й гормональні процеси в їхньому організмі заохочують їх до ризику. Батьки можуть поговорити з ними про це, а ще про відмінність "хорошого" ризику від "поганого".

За визначенням Стейнберга, ризик – це ситуація, "у якій ти дійсно не знаєш наперед, що з цього вийде". Ранній підлітковий вік – слушний час для того, щоби навчити дітей міркувати, які є шанси на те, що певна ситуація матиме хороші наслідки, і які – що погані.

Іноді небезпечні витівки, на які зважуються старшокласники, видаються просто незбагненними. Проте Стейнберг радить дорослим спробувати поглянути на них із точки зору дитини, адже в кожній ситуації може бути щось видиме лише підліткові. І це – хороший початок для розмови. Розуміння, що саме рухає дитиною, яка ризикує, може допомогти батькам спрямувати її мотивацію у позитивному напрямку, допомогти уникнути небезпеки.

Зі слів Стейнберга, якщо тінейджерові поставити абстрактне питання про небезпечну поведінку, то він прекрасно знатиме, що це – ризик.

"У запалі ж раціональна частина мозку дитини часто вимкнена", - констатує він.

Тож задача батьків підлітка – допомагати їм думати про ситуації, в які вони не хочуть потрапити, до того, як вони туди потраплять, підсумував психолог.

Нагадаємо, психологи також радять не уникати в розмовах із дітьми таких важких тем, як теракти. Краще, щоби про такі речі вони дізнавалися від батьків, а не з телевізора чи від однолітків.