Нестандартні підходи. Три історії вчителів, що надихають

1723
24 лютого 2016

Я заздрю їхнім учням і сама пішла б в таку школу…

Саме така думка приходить мені у голову, коли спостерігаю за роботою нових педагогів в альтернативних чи приватних школах України.

Жодних шаблонів, відсутність педагогічної освіти, вони винаходять велосипед наново, адже змінились дороги.

Часом інтуїтивно, але з великим бажанням, любов’ю до власної справи, креативністю вони винаходять нові методики, досягають неймовірних результатів і будують ті школи, про які можна лише мріяти.

Їх роздуми та досвід варті уваги та поширення.

Олеся Мамчич, школа "БеркоШко" (Київ)

Викладає українську мову та літературу, поетеса, перекладач, письменниця.

– Учні "БеркоШко" дуже люблять читати. Перед уроками вчителям доводиться забирати книжки, а не планшети, аби діти не намагались дочитувати книгу з-під поли. У свої 11-12 років – вони пишуть рецензії до книг та ведуть блоги.

Фото зі сторінки Олесі Мамчич у Facebook

Олеся критично ставиться до викладення української мови та літератури у школі. Каже, що програма відстає, підручник – занудний, а пафос матеріалів у ньому – відштовхує. Вона переконана, що до людини глибше промовляє сучасна література.

Класика – це прекрасно, поживно, але нам ось зараз хочеться прочитати книжку про Майдан чи АТО, прагнемо осмислити те, у чому живемо.

Негативний досвід традиційних сучасних підходів у школі Олеся ілюструє випадком із власної роботи, коли була репетитором у звичайного школяра.

На першій зустрічі вона запропонувала хлопцеві намалювати себе і міфічну істоту "Українська мова і література". Юнак намалював себе, що кудись тікає, а за ним женуться дві істоти – Мова і Література.

– Він пояснив, що біжить на футбол, а Мова і Література хочуть його впіймати і голосом вчительки говорять: "Ти не вивчив, як тобі не соромно".

Зрозуміло, що хлопчина навряд чи у дорослому житті любитиме читати, та й і упереджено ставитиметься до української культури.

Фото зі сторінки Олесі Мамчич у Facebook

Мамчич ставить перед собою завдання дати дітям відчуття смаку літератури, адже сама її обожнює.

Головний акцент у навчанні зробила на тому, аби подавати матеріал на основі книжок сучасних авторів. Важливо було відійти від того, що письменники це старі бородаті дядьки, які померли невідомо коли і писали про кріпаків.

Розпочинала знайомство з веселих творів, аби дітям хотілося читати. Згодом почала "підкидати" серйозніші теми.

– Спочатку я вибирала яскраві книжки видавництв Старого Лева, "Абабагаламаги", і всі завдання, які нам треба було здати з української мови, я робила на основі сучасних текстів. Наприклад, брали кумедний віршик Івана Андрусяка, шукали підмети та присудки і несамохіть вивчали, бо багато разів прокручували. Потім брали інший шматочок вірша – щось дописували, змінювали. На завершення запрошували Андрусяка в гості. Відтак у дітей зовсім інше ставлення до письменницького процесу. Діти впевнені, що й вони так само вміють це робити.

Олеся згадує, як тренувалась зацікавлювати літературою свою меншу сестру. Як правило, розповідала про письменників якісь цікаві факти з їх життя, протиставляла тому, що про них говорили у школі.

Наприклад, що у школах кажуть, що Володимир Винниченко морив дружину голодом, бо годував лише морквою, а він насправді був сироїдом.

Перший педагогічний досвід виявився успішним, адже сестра стала філологом.

Ще один принцип роботи Мамчич – олюднення, перепрожиття отриманого матеріалу тілесно з прив’язкою до реального життя.

Урок про поезію Тараса Шевченка. Фото зі сторінки Олесі Мамчич у Facebook
 Отак виглядають "захалявні" вірші. Фото зі сторінки Олесі Мамчич у Facebook

Наприклад, розповідала дітям про захалявні вірші Тараса Шевченка. Діти одягали чоботи, Олеся була наглядачем. Маленькі шевченки мусили встигнути написати вірш та сховати до халяви, поки наглядач не побачив. Діти включались у гру та навчались у природній для себе спосіб – у процесі гри.

Окремо Олеся прагне стимулювати у дітей критичне мислення, подача різних версій та точок зору.

Ми намагаємось дітям не давати остаточну істину, а вчимо думати і до висновків приходити самим.

Софія Яцків, керівник студії розвитку дитини "Веселі гарбузенята",

очільник Асоціації педагогів раннього та дошкільного віку "Маленька школа" (Львів)

6 років тому Софія створила у себе вдома студію розвитку дитини для дітей дошкільного віку.

Невдовзі її заняття стали настільки популярними, що довелось винаймати окреме приміщення для роботи, розширити різноманіття занять та майстер-класів. Нині батьки очікують відкриття школи.

У Софії діти легко опановують матеріал початкових класів – письмо, читання, математику, а також знають чимало цікавих речей, які діти вивчають лише у школі.

Софія Яцків з учнями. Фото надане автором тексту

Заняття тут просякнуті розумінням сучасної дитини – наголос не на помилках, а на тому, що вдається найкраще; жодного оцінювання; дітям під час занять можна вільно пересуватись; теми демонструють добре розуміння дитячих інтересів, інформація поєднує різні дисципліни – окрім основних ще й творчість, основи анатомії, біології і т.д. Найголовніше те, що вдається запалювати у дітях інтерес до самого процесу навчання.

Я починала заняття з дітьми з суміші різних відомих методик. Прийшла до висновку, що необхідно давати дітям те, чим вони зараз живуть. Я навчилась міняти темпоритми на заняттях – чергувати пасивність та активність, поєднувати ігрове з навчальним. На заняттях багато дидактичного матеріалу, яким можна оперувати, щоб діти могли порухати, мали наочний приклад. У мене багато виготовлених матеріалів своїми руками.

 Фото зі сторінки "Веселі гарбузенята" у Facebook

Кожне заняття у "Веселих гарбузенятах" – це ціла історія. До студії регулярно "приходять" казкові герої, або діти потрапляють у певні ситуації.

Наприклад, ми вивчали комах, і героєм одного із занять був павучок Тарас. Вивчали цікаві факти про павуків, дивилися відео про сплітання павуком павутини, читали авторську казочку про павука Тараса, ходили в іграшковий магазин, купувати для нашого героя меблі на новосілля, допомагали розселити по поверхах нового будинку його друзів, та ще купу всього цікавого.

У кожну з цих вправ вкладений навчальний зміст: коли діти йдуть у іграшковий магазин, вони у формі гри вивчають склад числа, залежно від цін у магазині та номіналів куп’юр, які їм роздають; розселяючи по поверхах будинку друзів павука, вивчають порядкові числа; купуючи різного типу меблі, вивчають нові слова.

– Складні речі пояснюю просто. Наприклад, одного разу ми вивчали десятки на прикладі щетинок зубної щітки.

 Фото надане автором тексту

Для школярів ці теми будуть, звичайно, іншими, Софія вже готує програму, обговорює теми і можливості.

Ідея школи визріла природно.

По-перше, діти, потрапляючи у школу, жалілись, що їм там нудно. Відтак батьки почали просити Софію продовжувати навчати їх дітей.

Вона пояснює, що тексти підручників у школі позбавлені дитячої реальності, заскладні, заплутані, а вчителі, зазвичай, втомлені та незамотивовані.

По-друге, Софія вважає, що вихованням і освітою можна впливати на зміни в країні.

– Хочу втілити в життя свою ідею "школи проектного навчання". Ідея полягає у тому, що замість класичних шкільних дисциплін, діти виконуватимуть цікаві проекти міждисциплінарного характеру, що дасть можливість поєднання отриманих знань та практичних навичок. Цей задум виник під час занять, коли я помітила, що дітям значно цікавіше виконувати різного типу завдання, об’єднані однією спільною темою, ніж різні, не пов’язані між собою завдання. Хочеться, щоб моя школа мала багато нових предметів – сучасні технології та робототехніка, конструювання, уроки бізнесу, уроки гумору, кулінарія, садівництво, тощо. Навчання має бути максимально наближеним до реального життя, - розповідає вона.

Кулінарія теж частина навчання. Фото зі сторінки "Веселі гарбузенята" у Facebook

По-третє, школа має перестати бути місцем тимчасового перебування дітей, а місцем співпраці батьків, вчителів та учнів.

– Мрію, щоб у школі був зал чи кафе, де після уроків батьки, діти та вчителі можуть разом попити чаю, поспілкуватись. Діти зможуть показати свої роботи, похвалитися своїми успіхами.

У Софії двоє синів навчаються у державній школі і вона зізнається, що сама у школу не хоче ходити, бо там стільки проблем, що легше почати з нуля і створити якісне та сучасне.

Олена Літус, школа "Зелене плем’я" (хутір Обирок, Чернігівщина)

Легко і невимушено – танцюючи, граючи в класики, стрибаючи по лабіринту – діти школи не просто навчаються писати чи читати, вони знайомляться з великими композиторами, створюють картини та придумують свої казки.

За освітою Олена вчителька початкових класів, також є художницею. Саме цей її талант привніс у навчання свої методичні розробки – настільні ігри для вивчення цифр, вагончики-склади для читання, розмальований асфальт біля школи – класики з рівняннями, лабіринт з букв, чудернацькі рослини з голосних та приголосних і т.д.

Олена Літус. Фото надане автором тексту

Коли ми вчились читати, я починала з радянської методики – букви, а потім склади. Дітям було дуже важко, бо читається "ем", а в слові це просто "м" і т.д. І я вирішила відмовитись від цього методу, натомість намалювала вагончики-склади. Малювала десь два тижні 180 вагончиків. І почалась гра – ми завозили слова у гараж, вигадували імена, не можна було завезти, якщо не прочитаєш ім’я. Спочатку всі склади на "п", потім на "б". І от так читання пішло їм легко, – розповіла Олена.

Вчителька писала про учнів на дошці. Їм ставало цікаво і вони мали стимул прочитати. Залишала їм записки.

Письмо тут не вивчають традиційним шляхом. Фото зі сторінки школи "Зелене племя" у Facebook

Письмо теж не пішло традиційним шляхом. Дітям було не цікаво малювати гачечки, палички.. Тож разом з Оленою під віршики і пісеньки вони малювали з гачечків візерунки у альбомах, робили цікаві вправи для рук, вигадували казки і придумували складні рухи для неслухняних пальчиків.

Перед тим як вчити математику, місяць вивчали цифри – малювали їх, грали у настільну гру, придумували оповідь про кожну цифру: 2 – лебідь, 3 – русалка і т.д. До кожної цифри малювали цікаві сюжети, які діти по ходу і придумували та тішились з вигаданих нісенітниць. А потім їх переказували.

Математику вчили через гру в класики, де в кожному квадратику не готова цифра, а рівняння, яке треба вирішити. Такий же принцип застосували до всього. Наприклад, відкрийте сторінку 2+3.

 Розмальований асфальт біля школи – класики з рівняннями

Я вчила їх винаходити свої технології обрахунку. Наприклад, починала з найпростіших рівнянь: 2+3=5. Тоді закривала один з доданків і просила їх вичислити його. І вони це швидко освоїли і робили вже і зі складнішими завданнями. Підмет, присудок вивчали на намальованому поїзді. Голосні, приголосні зобразила як кущик з ягодами та листочками.

Дуже цікаво відбувається знайомство дітей з композиторами.

Наприклад, вибрали "Танець в печері гірського короля" Гріга. Композиція така наче крадеться мишка, шукає сир, потім кішка нападає. Діти вирізали головні убори, вибирали ролі, робили театральні постановки, слухали та відтворювали рухами музику.

Коли вивчали Баха – виготовляли одяг, який у той час носили; збирали його велику родину з ляльок, читали про його батьківщину, які там є цікаві казки, дивились про нього мультик.

 Фото надане автором тексту

Коли вивчали бароко – робили з паперу будиночок, церкву, палац у цьому стилі. Під музику переодягались. Діти роздумували з чим у них асоціюється музика, ілюстрували почуте.

У будь-якому випадку на наших уроках імпровізацій багато. Діти самі дають ідеї, показують, що їм цікаво і треба просто вміти вчасно їх підхопити та обіграти у потрібному руслі, – впевнена Олена.

powered by lun.ua