Дитина у клітці горили і 7-річний японець у лісі. Соцмережі не дають батькам права на помилку?

Кожен крок і рух документується у режимі реального часу на сторінках соцмедіа, і батьки усього світу вже втратили контроль за їхнім особистим справжнім життям.

Те, що роками було смішною історією про барбекю моєї родини, коли мама загубила мене малу у Disney World, нині б перетворилося на гарячі дебати між незнайомцями онлайн.

Про це розповідає у своїй авторській колонці для Time журналіст Дарлена Кунха.

Ці незнайомці відчувають право не лише коментувати і засуджувати усіх причетних, а й діяти, у формі образ, цькування, петицій чи навіть телефонних дзвінків до влади.

Більше не існує такого поняття, як щира помилка батьків.

Ідеальне батьківство ніколи не існувало теж. Однак до джунглів соціальних медіа, ми не чули про травматичні інциденти так багато. Нас не просили оцінювати та брати участь у дискусіях, чи зашкодили дітям, чи постраждали вони. Тепер це трапляється щодня.

Наші поради часто образливі, сповнені осуду, їм неможливо слідувати.

Коли син Мішель Грегг втік від матері і впав у вольєр до горили Харамба в американському зоопарку Цинциннаті, люди вимагали кинути жінку за грати. Просили забрати хлопця від матері. І робили це не лише у розмовах із друзями — майже 500 тисяч осіб підписали петицію, яка базувалася лише на тому, що вони прочитали з новин! Люди обізвали матір недбалою у житті, хоча жоден із них не був свідком події.

Горилу Харамбе застрелили, хлопця врятували. Суспільство вимагало покарати матір позбавленням батьківських прав. Скріншот з відео WLWT

Поліція розслідувала інцидент, і жодних звинувачень матері не висунув. Бо це була просто помилка.

[L]Схожий випадок трапився у Японії. 7-річного хлопця знайшли здоровим та неушкодженим в лісі через 6 днів після того, як його батьки наказали йому вийти з автівки моментально після суперечки, чи міг він кидати каміння у перехожих та в проїжджаючі повз машини.

Інтернет-коментарі були розлюченими. Коли хлопчика знайшли, його батьки плакали від щастя, вибачалися щиросердно, просили про прощення, і не лише у поліції та влади, а й у рятувальників-пошуковців, їхнього нещасного сина та у всього інтернету загалом.

Малий 6 днів прожив у дикому лісі. Він спав на покинутій військовій базі, а воду пив з труби зовні. Скріншот з відео Nippon TV News

У відповідь вони одержали коменти про те, як їх варто покарати за законом, чи навіть піддати найсуворішій карі.

Коли дитина губиться чи зазнає страждань, ми забуваємо про тривогу, крізь яку проходять батьки. Ми поводимося так, ніби батьки — це двовимірні паперові фігурки, або хороші, або погані.

Емоційна ворожнеча в інтернеті не має меж, коли є шанс викликати вину.

І ці звинувачення діють як бальзам, котрий йде у маси, під комфортним переконанням "зі мною би такого ніколи не трапилося".

Батько вибачався за те, що лишив сина у лісі, і плакав. Скріншот з відео

Інтернет дуже легко дозволяє стати критиком — не лише у надзвичайних ситуаціях, а й у щоденному житті батьків.

Ми не можемо плескати дітей по сідницях, бо деякі коментатори назвали б це образою дитини.

Не можемо втручатися в істерику, бо це викличе гучні слова, що ми їх псуємо.

Ми не можемо закликати їх до дисципліни, бо це лише додає проблем.

Не маємо права стежити за кожним порухом миші, щоб вони не втрапили у халепу в мережі, бо це надмірна увага. І відвернутися теж не можемо, навіть на секунду, лишаючи їх зі своїми справами наодинці. Тоді це назвуть халатністю.

Активна аудиторія цих родинних драм занурюється у життя інших. Якою ціною? Роз'єднуючи, руйнуючи родини? Оговтайтеся. Це не телевізійне шоу. Помилки трапляються.

Діти — це не логічні істоти, які відповідають за свої вчинки. Вони не турбуються за об'єктивні обставини і природні наслідки. Вони шукають себе і розваги у природні способи, а батькам треба миритися з цим щодня.

Більшість дітей, з тієї чи іншої причини, кажуть "ні", коли ви вгамовуєте їх. Виходять за ріг. Вибігають за двері. Що робити, коли вони плачуть, кричать, копаються, бо злі через те, що не можуть отримати ескімо тут і зараз? Якби вони були працівниками, ви б їх звільнили. Але батьки не можуть цього зробити.

На додаток, інтернет-коментатори переконані, що єдина причина, чому діти так поводяться — це тому, що батьки якимось чином створили їм такі умови.

Усі в мережі переконані, що вони ідеальні батьки. Однак мало хто з них ділиться власними історіями стріху та сорому. І коли вони це зроблять, інтернет буде напоготові, чекатиме на них.