Слідами великого болю. Проект "Рани" про поранених військових і активістів. Фото

Чоловік у футболці й спортивних штанях сидить на кушетці, поряд – лікар, яка схилилась над куксою його ноги.

За столом навпроти видніється жінка, яка задумливо опустила голову.

На стіні над ними розпис – солдати в шинелях з пов'язками і червоним хрестом на руках несуть на ношах іншого військового.

Обличчя чоловіка у футболці не просто розгледіти: здається, він так уважно стежить за діями фізіотерапевта, що не помічає нічого довкола.

Це - молодший лейтенант 8-го полку спеціального призначення 30-річний Олександр Дарморос.

Фізіотерапевт у Київському військовому госпіталі працює з Олександром Дарморосом. Поруч - дружина Олена. Олександра було важко поранено внаслідок вибуху протипіхотної міни під час виконання завдання в Луганській області 25 березня 2016 року. Олександр повністю втратив зір, ліву ногу довелося ампутувати до коліна

"Наразі він повністю сліпий, але лікарі дають невеликий шанс, що, можливо, цей солдат бачитиме хоча б якісь тіні. Йому потрібна операція закордоном", – коментує фотограф Йосип Сивенький свою світлину з проекту "Рани".

На іншому фото обличчя бійця видно добре – шрами великими глибокими смугами розходяться від очей по щоці, чолу й вилиці.

Олександр сподівається, що в майбутньому зір може частково повернутися

Йосип готується до відкриття виставки, деякі роботи ще запаковані. Фотограф виймає кілька світлин і кладе переді мною.

"Це теж про нього", – коментує зображення зі шрифтом Брайля і знімок молитви чоловіка у церкві.

Олександр - одружений, має двох доньок. До війни ремонтував банкомати і працював на сімейній фермі Його дружина каже: "Зараз ми на людях, нам всі телефонують, провідують. Я йому кажу: "Сашо, справжнє життя розпочнеться тоді, коли ми приїдемо додому і коли ми будемо втрьох – я, ти і дитина. Тоді ми вповні відчуємо зміни, що з нами сталися".

На стіні поряд вже висить фотографія молодого хлопця без руки.

Підпис каже, що це – 19-річний Василь Пелеш. Він пішов добровольцем на фронт, потрапив у полон, і там сепаратисти відрубали йому руку з татуюванням "Слава Україні".

19-річний Василь Пелеш на лікарняному ліжку у Львівському військовому госпіталі

Далі – зображення Артура Гальцова з Дніпропетровська. Через сильну травму голови він не може говорити і самостійно їсти.

Одразу після Майдану у рідному місті, Артур пішов до "Правого сектору". Під час одного із завдань у нього на очах розірвало на шматки товариша. Артур збирав і відносив у частину тіло друга.

Потім, коли хлопець лежав у лікарні через проблеми зі шлунком, нянечки попросили його перенести тіла двох цивільних. Артур погодився, а потім викинувся з вікна.

Артур Гальцов, 24 роки, з Дніпропетровська, брав участь у Майдані в Дніпропетровську. Потім пішов добровольцем у "Правий сектор". Викинувся з вікна у ілкарні через нервовий зрив. Зараз він проходить курс реабілітації в клініці "Нодус", сучасному нейрологічному та нейрохірургічному центрі, розташованому в Броварах неподалік Києва.

На десятках світлин з проекту "Рани" розгорається дуже болюча картина життя тисяч бійців, якої не видно за сухими повідомленнями прес-служби АТО про вбитих і поранених за добу.

"Людям важливо зрозуміти, що відбувається у їхній країні. Ці фото – один зі способів показати ціну свободи", – каже Йосип Сивенький.

За словами фотографа, у поранених бійців немає відчуття, що вони заплатили надто високу ціну: "Майже кожен з них каже, що якби вони не пішли на фронт, Росія б рушила далі – і нашої країни не було б. Я теж так думаю".

Йосип розповідає, що рішення зробити свій проект визріло у нього ще під час Євромайдану.

Перший учасник "Ран" – юрист Артем Запотоцький. Снайпер вистрілив у нього, коли чоловік стояв беззбройний на пішохідному мості біля Жовтневого палацу.

Куля пройшла через хребет і знерухомила його. В Артема є шанс почати ходити, і він наполегливо тренується, а в перерві між годинними заняттями – працює за фахом.

Артем Запотоцький (34 роки) плаває в басейні в рамках курсу фізичної терапії у Трускавці. Артем був тяжко пор­­анений під час Євромайдану 20 лютого 2014 року: куля пошкодила хребет, а потім застрягла біля лівої лопатки. Вона й досі там. Артем одружений, має двох дітей. Він – юрист у великій компанії. Часто консультує по телефону під час перерв між сеансами фізичної терапії у Трускавці. Цілеспрямований і з сильною мотивацією, Артем прагне стати на ноги і тренується по 6 годин на день.

Інший євромайданівець цього зробити вже не зможе – Володимир Гончаровський, будівельник. 20 лютого його важко поранило трьома пострілами, два з них – у спину. Тепер батько чотирьох дітей мучиться від сильного болю (одна з куль пошкодила нерв) і не може встати з інвалідного візка.

У ньому-таки, у візку, його виносить на руках з церкви після хрестин його найменшої, четвертої дитини, – видно на світлині.

"Ніхто ж раніше навіть не замислювався над пандусами. Он, дивіться, на сходах є рейки для візка, але по них не може спуститись навіть дуже фізично сильна людина", – коментує Йосип фото.

Володимир Гончаровський (31 рік), одружений, батько чотирьох дітей. Він був тяжко поранений під час Революції Гідності 20 лютого, коли намагався рятувати поранених. З трьох куль дві потрапили у спину, ушкодивши нерв

Тому у Володимира сильні болі. Йому робили численні операції в Німеччині та Україні, але стан чоловіка досі важкий

Вдома у Теофіполі Володимир цілує дружину Оксану. Вона розповідає: "Життя дуже тяжке тепер. Ми сподівалися, що він поступово почне ходити знов, але, як бачите, все без змін"

Володимир у церкві під час хрещення сина

По цьому пандусу не може спуститись навіть фізично підготована людина. Тому Володимира несуть на руках у візку

Ми переходимо від однієї світлини до іншої, і за кожною з них – велика історія болю.

Десантник Сергій Масан отримав опіки 70% тіла, втратив кілька пальців руки через обстріли "Градом" у Луганській області. На фото він сидить, дивлячись вниз, а його дружина дбайливо витирає піт з чола чоловіка.

"В палаті не було так спекотно, але необхідність сісти завдавала йому такого великого болю, що він спітнів", – пригадує Йосип.

Десантник Сергій Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу з реактивної системи залпового вогню "Град" в селі Дяково у Луганській області, поблизу кордону з Росією.

На іншому фото – спецназівець 3-ого полку Вадим Довгорук. Під час обстрілів він втратив руку, переховувався у лісі, де його знайшли солдати ЛНР.

За три дні у лісі відморозив ноги – їх теж ампутували.

Та попри все Вадим впевнено ходить на протезах, водить позашляховик і восени вступив до Кіровоградського педагогічного університету, де вчиться на психолога. Далі планує працювати з ветеранами АТО.

Його досвід і допомога будуть потрібні іншим бійцям, каже Йосип і наводить приклад.

"Ось, дивіться – це теж спецназівець. У нього вся спина у порізах – його катували у полоні. По поверненню з фронту до нього прийшов психолог і порадив пригадати, як він себе почував, коли йому було 12 і він впав з дерева. Бо йому тоді було дуже страшно – адже зламав руку.

Перед цим психологом сидить людина, яка пройшла війну і полон, а психолог просить пригадати падіння з дерева... Військовим важливо, аби співрозмовник міг зрозуміти, що вони пережили, тому нова професія Вадима така важлива", – каже Йосип.

Вадим Довгорук. Йому – 23, він спецназівець 3-ого окремого полку. Вадиму ампутували обидві ноги і руку

"Ми всією групою виконували завдання, коли потрапили у засідку. Вчора мені розповіли що сталося з рештою хлопців. Я та ще двоє були безвісти зниклі. Одного з них поховали вчора. А другий – у Дніпропетровському морзі, але батьки поки не забирають. Його ніби упізнали, але чекають поки на результат ДНК. Це був наш командир. Інші семеро потрапили в полон"

Вадим: "Маю посвідчення інваліда війни. Але я цього слова не сприймаю. От їхав якось у метро — тоді ще без протезів, на візочку — і почув: "Пропустіть інваліда!". Уточнив, що я не інвалід, а поранений"

Фотограф на постійному зв'язку з більшістю своїх героїв, про яких розповідає і публікує історії на сайті проекту.

Відтак знає, що В'ячеслав Буйновський, який втратив праву руку і праву ногу, зараз допомагає солдатам проходити правильну медичну допомогу.

"Він перевдягається так, ніби його щойно поранили. Лунають постріли, вибухи, медики звертають за кут дому – і бачать там В'ячеслава без кінцівок. Він голосно кричить, кругом кров, шум!.. У таких умовах і тренують нині лікарів", – пояснює Йосип.

В’ячеслав Буйновський (41 рік), якому ампутували праву руку і праву ногу, робить перші кроки назустріч близькому другу. До Євромайдану, в якому він брав активну участь, В’ячеслав працював механіком у Сумській області. Потім записався добровольцем в батальйон "Айдар" і був тяжко поранений під Луганськом у вересні 2014 року

Виставка їздила по різних містах (Одеса, Житомир, Вінниця, Полтава) і далі подорожуватиме Україною.

12 липня о 18:00 виставка "РАНИ" відкривається у Києві в Національному музеї імені Тараса Шевченка.

Контакти для допомоги пораненим - на сайті проекту "РАНИ"

Галина Титиш, УП