Необмежені у Ріо. Третє місце за три мільйони

XV Літні Паралімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро стали найбільш успішними в історії збірної України.

Після двох поспіль четвертих місць, у Пекіні-2008 і Лондоні-2012, ми вперше фінішували на третьому місці командного заліку.

За 5 попередніх Паралімпіад, починаючи з дебютної в Атланті у 1996-му році, Україна загалом виборола 257 нагород. В Бразилії – одразу 117: 41 золоту, 37 срібних і 39 бронзових!

Обійти нашу команду зуміли тільки Китай (239 медалей) та Велика Британія (147). Позаду опинилися потужні збірні Італії, Бразилії, Нідерландів, Німеччини, Австралії і США. Саме з американцями ми до останнього боролися за третє місце і в підсумку випередили конкурентів на одне-єдине, але надзвичайно вагоме, золото.

Після двох поспіль четвертих місць, у Пекіні-2008 і Лондоні-2012, ми вперше фінішували на тертому місці командного заліку

Окрім нагород, на рахунку українських спортсменів ще й маса рекордів: 22 світових, 32 паралімпійських і 55 європейських.

Їх медалі не менш вартісні, якщо не більш, ніж олімпійські.

ПЕРЕМОГА ДЛЯ ВОЇНІВ АТО

Якщо успіхи українців у плаванні та легкій атлетиці – історія традиційна, то у фехтуванні на візках ми вибороли свою першу золоту медаль за 12 років – паралімпійським чемпіоном у фехтуванні на шаблях став львів’янин Андрій Демчук.

Зараз йому 28. Фехтуванням на візках він почав займатися у 19. Тоді хлопцю, який не міг уявити життя без спорту, активно займався футболом і волейболом, довелося ампутувати ногу нижче коліна. Каже, разом з нею – і проблему.

Вперше за 12 років паралімпійським чемпіоном у фехтуванні на шаблях став львів’янин Андрій Демчук (зліва)

У львівському відділенні "Інваспорту" Андрієві, з його нозологією, запропонували 2 види спорту на вибір: стрільбу з лука та фехтування. Зваживши на власну емоційність, азартність і навіть певну вибуховість характеру, Андрій обрав шаблю.

Окрім спорту, фехтувальник постійно вдосконалюється в плані освіти. Має два дипломи: тренера з фехтування з інфізу та "айті-шника" з львівської політехніки, де зараз сам викладає комп’ютерні науки.

Андрій Демчук після своєї перемоги став знаменитим на всю Україну – коли, коментуючи фінал, перед очима всього світу присвятив її воїнам АТО. Патріотичне відео-звернення облетіло усі провідні українські ЗМІ і стало справжнім трендом соцмереж.

"Ці хлопці, – каже Андрій, – по-справжньому надихають. Особисто я дуже шкодую, що не можу допомогти армії, навіть соромно, що не можу підтримати хлопців по-іншому. А без них було б набагато важче, взагалі невідомо, що було б з Україною.

Я дякую усім нашим воїнам, які боронять країну від російського окупанта. Дуже важливо, щоб була відповідальність влади і військового начальства за тих людей, які там є. Сподіваюся, вони будуть повертатися додому здоровими і в щасливі сім’ї".

На самого Андрія вдома чекає велика група підтримки – батьки, бабуся з дідусем, брат із сестрою та дружина Ореста.

"Завжди дивуюся, – зізнається Андрій, – як вона відпускає мене на міжнародні змагання. Адже більшість часу я не буваю вдома. Втім, саме завдяки підтримці своєї родини мені вдається досягати результату, перемагати".

ПОЗИТИВ ВІД "БЛАКИТНИХ ДОРІЖОК"

Перемагали, каже чемпіон Ріо на 100-метрівці брасом серед спортсменів з вадами зору Олексій Федина, заради всього українського народу:

"Наші люди дуже втомилися, адже навколо них – дуже багато негативу, нестабільності. І такий позитив, гарні емоції їм вкрай необхідні, бо піднімають бойовий дух".

Для 28-річного Олексія Федини бразильське золото стало п’ятим у кар’єрі (він був також триразовим чемпіоном Пекіну і чемпіоном Лондону).

Загалом же в олімпійському басейні українці вибороли аж 37 нагород.

Одразу 8 із них – на рахунку 22-річного Євгена Богодайка. Перед поїздкою до Ріо полтавський спортсмен ставив собі амбітну мету: щонайменше повторити успіх Лондона, коли в якості дебютанта Паралімпіади узяв два золота і два срібла.

Насправді ж планку вдалося підняти: вийшло "вісім з восьми", 8 медалей у 8 дисциплінах, в яких Євген брав участь, – 3 золоті, 3 срібні і 2 бронзові.

8 нагород з плавання на рахунку 22-річного Євгена Богодайка

"Це, фактично, межа мрій, я і близько не розраховував на такий результат. Адже рівень суперників на Іграх – надзвичайно високий", – розповідає Євген.

Богодайкові – 22 роки. Рівно половину свого життя він займається плаванням. Він прийшов до басейну і присвятив себе спорту попри те, що народився без руки. Вже після першого тренування Женя заявив: тільки плавання, і нічого, крім плавання!

[L]Сьогодні, усвідомлюючи, що спортивне життя – нетривале, здобуває і "громадянську" професію: навчається в Полтавські аграрній академії на технолога з переробки продуктів.

Вдома на нього чекає ціла група підтримки: батьки, кохана дівчина, друзі. Євген знає, що без них не було б успіхів і медалей: "Заради моїх перемог працювала велика команда. Дякую всім за допомогу. І окремо – низький уклін нашим героям, воїнам АТО".

Ще один представник секції плавання Полтавського обласного центру "Інваспорт", який вразив Бразилію і весь світ, – Дмитро Виноградець. На XV Літній Паралімпіаді в його активі 1 золота, 3 срібні та 1 бронзова нагороди.

Хоч і був уже чемпіоном Пекіна і медалістом Лондона, цього разу на такий успіх, говорить, не сподівався: "Жодна медаль не дається легко. За нею стоїть праця багатьох людей – і самого спортсмена, і його родини, і тренера, який буквально "носиться" з підопічним від початку і до кінця".

У спорт Дмитро Виноградець потрапив через нещасний випадок. У 2002-му році він зазнав важкої травми – зламав шийний хребець. Через рік почав плавати.

У спорт Дмитро Виноградець потрапив через нещасний випадок. У 2002-му році він зазнав важкої травми – зламав шийний хребець

"Починалося все, – пригадує, – з призначення лікаря, як реабілітація. Вже потім "затягнуло". Взагалі ж плавання – чудова реабілітація для всіх людей: і з травмою, і без травми. В мене плавання переросло в роботу і професію, яка ще й приносить задоволення".

До свого тридцятиріччя Дмитро встиг опанувати дві спеціальності – інженер-механік і фахівець з обліку та аудиту.

"Про що мріє паралімпійський чемпіон? Про відпустку, – сміється Виноградець. – Звісно, як і всі сьогодні, про мир в Україні, про здоров’я для рідних, про усмішки свого сина. Йому зараз 3 роки, але він все розуміє, стежить за виступами тата. Знає, що батько поїхав до Ріо на змагання, а не до папуг!".

ЗБІЛЬШИТИ ПРИЗОВІ ДО НАСТУПНОЇ ПАРАЛІМПІАДИ

В ніч проти четверга, 22-го вересня, більшість наших чемпіонів і призерів Паралімпіади повернеться до України у складі першої групи. Для зустрічі в аеропорту "Бориспіль" виділено цілий окремий термінал F.

А до того часу, обіцяють у Міністерстві молоді та спорту, їм на картки вже буде перераховано повну суму державної винагороди: 18 тисяч доларів з бронзу, 26 тисяч – за срібло, 40 тисяч – за золото.

Для зустрічі в аеропорту "Бориспіль" виділено цілий окремий термінал F

Загалом – 3 мільйони 304 тисячі доларів в національній валюті за курсом НБУ на день зарахування коштів.

Вони могли б отримати втричі більше, як отримують за свої медалі здорові спортсмени. Зрівняти призові фонди обіцяють до наступної Паралімпіади у Токіо у 2020 році.

Роксана Касумова, для УП.Життя