Необмежені у Ріо. Як українці вшосте підкорюватимуть Паралімпіаду

4734
7 вересня 2016

Їх не впізнають на вулицях, про їх досягнення не говорять за обіднім столом, у них не поспішають брати інтерв’ю. Але раз на чотири роки про них все ж таки згадують.

7-го вересня в Ріо-де-Жанейро розпочинаються XV літні Паралімпійські ігри. На найближчі два тижні українські спортсмени з обмеженими фізичними можливостями нарешті потраплять у фокус вітчизняних ЗМІ.

Ще за місяць до ігор мало хто знав, в наскільки складних умовах готувалася наша команда.

За словами президента Національного комітету спорту інвалідів Валерія Сушкевича, були проблеми навіть з найбільш необхідним – харчуванням та екіпіровкою.

"У зв’язку з інфляцією, важким загальним соціальним становищем і війною в країні у нас цього разу було багато складнощів, – розповідає він.

У певний момент не дотримувалися навіть норм харчування! Але, звісно, залишити спортсменів голодними ми просто не могли – зуміли знайти ресурс для належного забезпечення, хоч і "пробивалося" все це дуже важко.

Більшість проблем вирішили, і сьогодні я маю високий рівень оптимізму щодо перспектив збірної на змаганнях в Ріо-де-Жанейро".

За словами президента Національного комітету спорту інвалідів Валерія Сушкевича (попереду у центрі), були проблеми навіть з найбільш необхідним – харчуванням та екіпіровкою

Напевне, "не завдяки, а попри все" збірна України – традиційно одна з найсильніших у світі. Для нас це вже шоста літня Паралімпіада. За 5 попередніх наші спортсмени вибороли 257 медалей, з яких 84 – золоті.

На двох попередніх іграх, у Пекіні та Лондоні, Україна потрапляла до п’ятірки найкращих у загальному заліку.

Цього разу є шанс на ще кращий результат.

По-перше, збірна України їде до Ріо в найчисельнішому за всю історію складі – 172 атлети.

По-друге, не буде на змаганнях одного з найсильніших наших конкурентів – збірної Росії, яку відсторонили від участі у змаганнях за масове вживання допінгу.

Загалом у XV літніх Паралімпійських іграх візьмуть участь близько чотирьох з половиною тисяч спортсменів. Буде розіграно 528 комплектів нагород у 22-х видах спорту. Україна представлена у 15-ти з них.

Збірна України прибула до Ріо у найчисельнішому за всю історію складі – 172 атлети

НЕЗРЯЧІ, АЛЕ НЕЗЛАМНІ

Олександр Мащенко і Віктор Смирнов – одні з найбільш титулованих членів паралімпійської збірної України з плавання.

В активі Олександра, який не пропустив жодної Паралімпіади, починаючи з Сіднея-2000, 4 золоті, 1 срібна і 2 бронзові нагороди.

У Віктора – 6 золотих, 2 срібні і 5 бронзових!

Олександр Мащенко і Віктор Смирнов – одні з найбільш титулованих членів паралімпійської збірної України з плавання

Життєвий шлях чемпіонів дуже схожий. Родом вони з Донецької області. Народившись здоровими, обидва втратили зір в результаті нещасного випадку, коли їм було по дев’ять років. В руках у Віті вибухнула відсиріла бертолетова сіль, а Сашко "під наглядом" старших товаришів майстрував саморобний феєрверк…

Батьки віддали Олександра Мащенка до школи-інтернату для дітей з вадами зору у Слов’янську, через три роки туди ж потрапив і Віктор Смирнов.

Своїми успіхами на "блакитній доріжці" хлопці завдячують, в першу чергу, Андрію Казначеєву – нині головному тренеру збірної України, який тоді працював вчителем фізкультури в слов’янському інтернаті.

Своїми успіхами на "блакитній доріжці" хлопці завдячують, в першу чергу, Андрію Казначеєву. На фото Олександр Мащенко

Спорт подарував їм не лише шанс для самореалізації, яким хлопці сповна скористалися, але й можливість побувати у багатьох куточках світу.

Хлопці зізнаються, що у західних країнах умови для життя людей з обмеженими можливостями значно кращі, ніж в Україні – від банальних світлофорів зі звуковим сигналом до доступу до інформації. Кажуть, у цьому плані їм найбільше сподобався Лондон.

Увесь набутий досвід спортсмени, в міру сил і можливостей, намагаються інтегрувати в українські реалії.

Віктор Смирнов – дипломований юрист і управлінець, у 2014-му став депутатом слов’янської міськради. Роботи у післявоєнному місті – непочатий край.

Олександр Мащенко до війни встиг закінчити Слов’янський педагогічний університет. Його мета – привернути увагу до проблем людей с обмеженими фізичними можливостями і забезпечити усі умови для інтеграції інвалідів в "суспільство здорових людей".

 Віктор Смирнов у 2014 році в аеропорту "Бориспіль" після повернення з Чемпіонату світу

ЧЕМПІОН, ЯКИЙ ДВІЧІ НАВЧИВСЯ ХОДИТИ

29-річний Єгор Дементьєв з Кременчука, як і 4 роки тому в Лондоні, – єдиний представник України у змаганнях з велоспорту в Ріо-де-Жанейро.

У 2012-му, на дебютних для себе Паралімпійських іграх Єгор здобув 2 золоті медалі – в індивідуальній та груповій гонці. Хоча лише за рік до того він довгих три місяці був прикутим до лікарняного ліжка…

Машина збила Єгора, коли він вже закінчував тренування і повертався на базу. Як результат аварії – переломи ребер, зап’ястків, ключиці, а також компресійні переломи двох хребців.

"Заново вчилися ходити, – пригадує батько, заслужений тренер України Віктор Дементьєв. – Спершу Єгор почав плавати, через місяць знову сів на велосипед, а наприкінці року вже взяв участь у Чемпіонаті світу".

Єгор Дементьєв – єдиний представник України у змаганнях з велоспорту в Ріо-де-Жанейро. На чорно-білій світлині його батько Віктор Дементьєв, який був теж призером

Жага до життя, прагнення проявити себе і бути серед найкращих, кажуть близькі спортсмена, в Єгора – від народження. Через проблемні пологи (хлопчик ішов ніжками вперед) він з’явився на світ з травмою – одна ручка була коротшою за іншу.

Втім, батьки ростили його на рівні з цілком здоровими дітьми. У два роки він вперше сів на велосипед – спочатку не для того, щоб вирости професійним спортсменом, а задля повноцінного фізичного розвитку.

Захопившись велосипедним спортом, Єгор Дементьєв був одним з найкращих у своїй віковій групі, у 2009-му виграв чемпіонат України (U23) серед здорових спортсменів, до аварії регулярно перемагав на всеукраїнських та міжнародних стартах.

В Ріо Єгор виступить у чотирьох дисциплінах – двох на треку і двох на шосе. Заслужений майстер спорту України – один з головних фаворитів змагань.

Захопившись велосипедним спортом, Єгор Дементьєв був одним з найкращих у своїй віковій групі, у 2009-му виграв чемпіонат України

ПЕРЕБОРОТИ ДОЛЮ

Життєва історія львів’янки Наталії Морквич, яка на Паралімпіаді представлятиме Україну у фехтуванні на візках, не для слабкодухих.

До 10 класу дівчина жила повноцінним життям, після закінчення школи планувала вступити на юридичний. Про спортивну кар’єру і не замислювалася. Але доля підготувала для неї надзвичайно важке випробування.

Одного вечора друг катав її на скутері. Пригадує, їхали повільно – але раптом на зустрічну смугу вилетіло авто, яке врізалося у підлітків. У хлопця – струс мозку, в Наталії – відірвана нога.

Життєва історія львів’янки Наталії Морквич, яка на Паралімпіаді представлятиме Україну у фехтуванні на візках, не для слабкодухих

Дівчина розповідає, як сама подзвонила батькові, адже практично весь час до приїзду "швидкої" була при свідомості – дивилася, як буквально "фонтанує" кров…

"Швидка" їхала близько години (!). Трішечки довше, і Наталія померла б від втрати крові. Натомість вижила і стала звикати до життя з протезом.

Саме у цьому її житті з’явився спорт. Вже 7 років Наталія Морквич займається фехтуванням на візках. Цей вид спорту входить до програми Паралімпіад від самого початку – з перших Ігор в Римі в 1960-му році.

Фехтування – одна з найбільш масових дисциплін у спорті інвалідів, адже вважається одним з найбільш ефективних засобів реабілітації для людей з ураженнями опорно-рухового апарату.

Свою першу велику спортивну перемогу наша красуня-фехтувальниця здобула цього року – розгромивши у фіналі суперницю з Угорщини 15:3, українська шаблістка стала чемпіонкою Європи. Тож небезпідставно сподівається на медаль і в Бразилії.

Однак каже, якщо золото не підкориться цього разу, не біда – готова фехтувати хоч до п’ятдесяти років, аж поки не стане паралімпійською чемпіонкою.

Наталія займається фехтуванням на візках вже 7 років

ВТРИЧІ МЕНШЕ, НІЖ ЗА ЗДОРОВІ

В Ріо українські паралімпійці будуть не лише відстоювати власне спортивне реноме і престиж країни, але й боротимуться за солідну фінансову винагороду.

Держава, в разі успішного виступу на головному старті чотириріччя, обіцяє виплатити спортсменам призові: 40 тисяч доларів за "золото", 26 тисяч – за "срібло" і 18 тисяч – за "бронзу".

Це втричі менше, ніж отримують за свої медалі здорові спортсмени, але до наступної Паралімпіади, Токіо-2020, згідно з постановою уряду державні премії будуть прирівняні до олімпійських.

Головне, щоб про це не забули на наступні чотири роки.

Роксана Касумова, спеціально для УП Життя

powered by lun.ua