Бачити пальцями. Як незряча українка видає патріотичні книжки

Коли в першому класі Леся Перепеченко втратила зір, модний термін "аудіокнижка" мало хто вживав. Вдома старенький бобінний магнітофон на всю квартиру розповідав дівчинці її улюблені казки. У школі-інтернаті вона уважно слухала вчительку.

Пройшло 10 років, перш ніж Леся усвідомила, що хоче бачити слова сама.

Бачити їх пальцями.

Щоправда, тогочасні брайлівські бібліотеки мало що могли запропонувати незрячій дівчині. На їх полицях було ще чимало рудиментів на кшталт брошурок "Партія вперед" і біографії Леніна.

Вчителька Київської спеціалізованої школи-інтернату №5 Любов Старцева пригадує, як після розпаду СРСР вона разом з колегами вирізала з цих книжок окремі уривки для дітей – про природу, наприклад. Потім сторінки зшивали у якийсь вигадливий спосіб – у формі грибочка, чи пак, пузатого козака.

Сьогодні Леся Перепеченко – виконавчий директор Громадської спілки "Сучасний погляд" – прагне, аби вчителі більше ніколи не вдавались до подібної книготворчості. Спільними зусиллями волонтерів, громадських організацій та інших небайдужих, за 2 роки Лесі вдалось надрукувати 20 брайлівських книг для дітей.

Від живопису до літератури

Перші книги з'явились завдяки київському художнику Сергію Поноченюку. У 2013 році він створив колекцію з рельєфних картин, які можна пізнати, пройшовшись по їхній дерев'яній поверхні пальцями. Таким чином митець хотів наблизити мистецтво до тих людей, які не можуть бачити його очима.

Гроші, вилучені за продаж своїх робіт, художник передав "Сучасному погляду".

Першою ластівкою став проект "12 місяців" – збірка добротного українського фольклору, яка згодом переросла в щомісячник. Оскільки свого принтера активісти не мали, Леся Перепеченко звернулась до Навчально-інформаційного комп'ютерного центру УТОСу.

29 травня 2014 року. У Києві презентували збірку "12 місяців", яку вперше надрукували шрифтом Брайля

Відтоді Леся Перепеченко живе своєю роботою. Наступними були казки. Щоб відібрати найкращі з них до друку, мама прочитала Лесі понад півсотні історій. Деякі з них знайшла подруга по духу, тифлопедагог Галина Макаренко. Відтак з'явились 2 томи українських народних казок, по 4 у кожній.

Спочатку була вечеря

Ідей для книжок вистачає, а ось грошей катма. Брайлівський принтер коштує близько 7,5 тисяч доларів. До того ж, за послуги УТОСу теж потрібно платити.

У 2015 році в пошуках фінансової підтримки Леся Перепеченко звертається до Міжнародного благодійного фонду "Давай допоможемо!".

Благодійники погодились, що жебрати коридорами УТОСу – це не вихід. Щоб поділитись своїми міркуваннями, вони запросили київських бізнесменів на незвичну вечерю у давно відомому за кордоном форматі "Black Box".

Гостям зав'язали очі, поклали руки на плечі один одного і обережно завели до темної зали, повної смачних страв. Сидячи з пов'язками на очах, люди на смак намагалися розпізнати, що лежить на тарілці.

За участь у трапезі кожен з них заплатив 100 доларів. Відтак гості "наїли" на новенький брайлівський принтер.

З того часу Леся Перепеченко – сама собі видавець.

Леся Перепеченко. Фото ГО "Сучасний погляд"

Історія на дотик

16 грудня "Сучасний погляд" презентував перші книжки, надруковані на своєму принтері. Позаяк організація не має власного приміщення, міні-видавництво розташоване в Лесі вдома. Щовечора після роботи колеги-ентузіасти приходять до жінки в гості – і починають працювати.

Так і з'явилась "Моя Україна" – серія з 5-ти книжок, об'єднаних патріотичною тематикою.

В збірці "Україна своїм дітям" незрячий школяр знайде вірші та оповідання класиків та сучасних авторів, у книзі "Перлина душі – твоя мова" – римовані поради Надії Красоткіної про те, як дотримуватись мовної культури.

Народні казки шрифтом Брайля. Фото зі сторінки у Facebook ГО "Сучасний погляд"

Видання "У світі українських традицій" Тіни Полек та "Дух України козацтва" Ганни Самборської є дуже цінними для незрячих школярів, адже історичні "вилазки" – велика рідкість у брайлі.

В пошуках сучасних героїв, Зорина Нікітіна написала книгу "Революція гідності. Січ 21-го століття". Це адаптована для дітей, неполітична історія про устрій Євромайдану, запозичений у предків-козаків. Кістяк матеріалу – інтерв'ю з сотниками "Самооборони Майдану".

Леся Перепеченко (ліворуч) та Зорина Нікітіна - авторка книги "Революція гідності. Січ 21-го століття"

Усі книги серії виконані у двох частинах. Перша – для незрячих дітей у рельєфно-крапковому шрифті Брайля, інша – плоскодруком для слабозорих.

Леся Перепеченко не заробляє на книжках.

"Сучасний погляд" безкоштовно передає нові видання в спецшколи, реабілітаційні центри та інші установи, де їх потребують. Відтак діяльність міні-видавництва повністю залежить від меценатів.

Пальці теж пам'ятають

Бобінний магнітофон, який розповідав Лесі казки у дитинстві, давно відійшов у вічність. На його місце прийшли mp-3 плеєри та розумні комп'ютери, з якими можна навіть поговорити.

Донедавна 10-чний незрячий Іллюша тільки так і робив. Свого часу мама побоялась віддавати сина вчитись в інтернат далеко від дому. Зараз Іллюша лежить в Національному інституті раку. Під час першої операції йому видалили очі. Йому дуже хочеться вчитись.

Леся навчає хлопчика шрифту Брайля. Їй важко: у свої 10 Іллюша не розуміє, що таке букви, склади, не вміє формулювати речення. Він читає слова по складах, але не знає, як їх об'єднати у слово.

Брайль – це в першу чергу мовленнєва культура. Слова дуже часто пишуться не так, як ми їх чуємо. Сприймаючи інформацію тільки на слух, дитина ніколи не навчиться грамотно писати та формулювати свою думку.

"Так, як зрячі люди запам'ятовують очима – так незрячі роблять це на дотик. Ви можете не знати граматичних правил, але ви знаєте, що перед "що" ставиться кома, бо ви раніше зустрічали це в книжках", – пояснює Леся Перепеченко.

Читаючи руками, сучасна незряча людина без проблем може знайти необхідні ліки, вивчити іноземні мови, здобути вищу освіту, орієнтуватись в окремих громадських місцях.

Брайлівський шрифт – це можливість бути незалежним.

Ілона Громлюк, спеціально для УП.Життя

Фото на титулі - Wavebreakmedia/Depositphotos