Куратор тестування PISA про те, як українцям побудувати сучасну систему освіти

Вже у 2018 році Україна долучиться до програми міжнародного оцінювання учнів у школах PISA.

Це міжнародна система, яка визначає якість державних освітніх систем в усьому світі.

Цей інструмент не має нічого спільного із, наприклад, зовнішнім незалежним оцінюванням.

[L]Натомість, він допомагає зрозуміти готовність дітей до подальшого життя в суспільстві 21-го століття, тож результати PISA можуть стати підґрунтям для змін освітньої системи.

Програма міжнародного оцінювання учнів PISA проводиться під егідою Організації економічного співробітництва і розвитку з 2000-го року кожні три роки у тих країнах, які приєдналися до програми.

В Україні це тестування ще не проводилось. Воно мало бути ще у 2012 році, але коли на посаду міністра освіти і науки прийшов Дмитро Табачник, він скасував участь України у PISA.

"РISA – це універсальний тест, який перевіряє компетентність учнів з читання, математики та природничих дисциплін. Тест розрахований на 15-річних підлітків, сконструйований без прив’язки до конкретних навчальних програм.

Головна мета – показати готовність дітей застосовувати отримані в школі знання в реальних життєвих ситуаціях", – розповідає радник міністра освіти та науки Іванна Коберник.

РISA – це універсальний тест, який перевіряє компетентність учнів з читання, математики та природничих дисциплін. Тест розрахований на 15-річних підлітків, сконструйований без прив’язки до конкретних навчальних програм

"Це визнаний міжнародний інструмент, який допомагає зрозуміти готовність школярів до подальшого життя в суспільстві 21-го століття: перевіряється не пам’ять, а креативність, можливість використати знання на практиці, здатність відповідати на відкриті запитання.

Ефективність дослідження довело те, що чимало країн, які взяли участь у тесті, ґрунтуючись на результатах PISA, перебудували свої освітні системи та покращили свої результати", – пояснює вона.

Дослідження PISA не впливає на оцінки дитини, її річну атестацію. Воно проводиться не для всіх школярів, а за вибіркою. Наразі в програмі PISA беруть участь 80 країн.

Нещодавно Україну відвідав директор департаменту освіти і навичок Організації економічного співробітництва та розвитку, розробник та куратор тестування PISA Андреас Шляйхер. "Українська правда. Життя" вирішила дізнатися, навіщо ж нам PISA.

ДЛЯ ДИТИНИ ВАЖЛИВІ НЕ ІСПИТИ, А НАСОЛОДА ВІН НАУКИ

"Радянська система іспитів, так само як і система навчання в цілому була націлена на сортування людей, відділення талановитіших від менш талановитих, і тому багато пострадянських країн показують однакові моделі поведінки.

Багато десятиліть система була влаштована як покарання для учня, який не здав іспит, і його чекають страшні наслідки. Але в тестуванні PISA цього немає – учасники тестів не будуть мати наслідків. Наше завдання – не оцінити, а поліпшити. І ті, хто проходив наше тестування, були задоволені, їм сподобалося вирішувати завдання – як кажуть учні, для них це був дуже цікавий досвід", – зазначає Шляйхер.

Андреас Шляйхер – розробник та куратор тестування PISA. Фото K.Fund Media

Експерт пояснює, що важливі насправді не результати іспитів, а те, чи подобається дитині наука, чи отримують школярі насолоду від навчання.

Шляйхер вважає, що саме цей аспект може забезпечити найкращий подальший вибір у житті.

"Іноді ми не звертаємо на це уваги, а думаємо лише, наскільки добре здамо іспити, чи отримаємо певний ступінь.

Є цілий список країн, які добре здають іспити, але вони при цьому не думають про своє майбутнє.

Є такі країни як США, Іспанія, Ізраїль, ОАЕ. Вони хочуть стати науковцями, вони вірять в те, що наука – це потрібно, але шкільна система не підготовлена, щоб реалізувати їх мрії.

Сінгапур є прекрасним прикладом. Вони – країна номер один стосовно розуміння всіх процесів", – каже Андреас Шляйхер.

Він зазначає, що гарний освітній рівень дітей не завжди залежить від тих грошових ресурсів, які вкладаються у навчання.

Звичайно, каже експерт, важливо, скільки грошей виділяється на одну дитину, але рано чи пізно виникає ситуація, коли кошти не гарантують успіху в майбутньому.

Важливо, скільки грошей виділяється на одну дитину, але рано чи пізно виникає ситуація, коли кошти не гарантують успіху в майбутньому. Фото SIphotography/Depositphotos

У свою чергу, найбільше на це впливають викладачі, а також цілий ряд інших факторів, навіть до розміру класів у школі. Один із головних, за словами експерта, – загальна відданість школяра.

"Іноді під час іспиту ми ставили студентам просте запитання: чому ви неуспішні у математиці. У багатьох країнах Європи, в Америці більшість казали: "Якщо я не геній у математиці, я буду займатись чимось іншим. Все залежить від таланту".

Ми задавали таке саме запитання студентам у Сінгапурі, у Китаї. Дев’ять із десяти казали: "Якщо я буду дуже добре навчатись, я вірю, що мої викладачі мені допоможуть і я досягну успіху".

У цих країнах вірять у те, що кожен може досягти його. Наприклад, 10% найбільш бідних студентів у Шанхаї, у В’єтнамі все вдається краще, ніж багатьом багатшим студентам в інших країнах. Відповідно, все залежить від того, аби студенти мали переконання у тому, що їм все вдасться", – вважає Шляйхер.

При цьому експерт наголошує, що у бідних країнах освіта, яку діти отримують у школі, найважливіша, бо для багатьох це – єдина можливість взагалі вивчитись.

Наступний момент, вартий уваги, – навчання з самого дитинства. Андреас Шляйхер відзначає, що лише у деяких країнах малечі дають знання ще до школи, хоча це врешті визначає майбутню успішність.

"В Швеції, Естонії діти навчаються змалку. Якщо ви у Туреччині чи Португалії – це нечасто відбувається. Якщо ви у привілейованій школі, або школі біднішій – це також має значення. Ви йдете до багатої школи і, напевне, вас там навчають із самого малку. Якщо ж ця школа гіршого рівня, туди приходять вже старші діти", – додає Шляйхер.

Час навчання, підкреслює Андреас Шляйхер, не завжди грає позитивну роль.

Наприклад, існує думка, якщо дитині дають на годину більше математики чи фізики, відповідно їй краще вдасться цей предмет.

Але результати PISA у різних країнах одночасно показали, що чим довше діти перебувають у школі, тим гірший в них результат тесту.

Фактор довшого навчання позитивно впливає на результат лише у школах в центрі тої чи іншої країни. Тут час навчання дійсно додає вартості. Тобто, учні засвоюють інформацію протягом години краще, їх продуктивність більша.

"Навчання – це продукт кількості, можливостей і якості викладання. Якщо ви зробите постійну якість, у вас буде кращий результат. Якщо змінюєте якість викладання, то можете змінити і результат.

Наприклад, у Китаї навчаються до 60 годин на тиждень, у Фінляндії – це 35 годин. Величезна різниця у якості і часі навчання.

Фінляндія, Німеччина, Швейцарія, Японія – діти не так багато часу проводять у школі або поза школою, але створюється досить багато якості навчання на годину. Якщо ви попрямуєте до ОАЕ – там найбільше навчаються, але якість на годину дуже низька", –розповідає експерт.

ПРОФЕСІЮ ВИКЛАДАЧА ТРЕБА ЗРОБИТИ ПРИВАБЛИВОЮ

Найскладніший момент в освітній системі будь-якої країни, вважає Андреас Шляйхер, – це задіяння людей у процес викладання, а саме – яким чином зробити професію викладача більш привабливою.

Було проведене опитування серед працівників шкіл "Чи сприймаєте ви свою професію як таку, яку цінує суспільство".

Майже кожен викладач у Малайзії, Сінгапурі, Кореї, Фінляндії вважає її такою. Натомість, у Франції, Швеції, лише п’ять зі ста відповіли, що бачать свою роботу цінною для суспільства.

Найскладніший момент в освітній системі будь-якої країни – зробити професію викладача більш привабливою. Фото monkeybusiness/Depositphotos

"Ми не знаємо, яка є причина цього співвідношення. Можливо, коли викладачам все вдається, суспільство буде їх поважати.

Або навпаки, коли суспільство поважає інститут, багато викладачів хочуть працювати. Але складно отримати добру освіту без того, коли викладачі знають, що їх поважають у суспільстві", – зазначає Шляйхер.

Для прикладу Андреас наводить Фінляндію, освітню систему якої часто називають дивом.

Зараз у країні викладання є другою найважливішою професією. На спеціальність "викладач" важко потрапити в університет, бо великий конкурс – десять претендентів на одне місце.

Експерт підкреслює, що кожен у Фінляндії, звичайно, може стати економістом, юристом, але всі хочуть бути саме викладачами, незважаючи на те, що фінансово ця професія у країні не дуже приваблива.

"Вона приваблива тому, що ви працюєте із прекрасними людьми, ви дізнаєтесь щось нове", – вважає освітній експерт.

Професіоналізм викладачів Андреас Шляйхер ділить на три аспекти.

Перший – це власне знання. Зрозуміло, що студентам більше все вдається, коли вони бачать рівень знань у викладача.

Другий – ступінь автономності. Викладач, вважає експерт, набагато гірший, якщо він просто переказує підручник, а не сам створює навчальне середовище.

Третій аспект – культура співпраці зі своїми колегами, професійна спільнота.

Професіоналізм викладачів – це власне знання, ступінь автономності та культура співпраці зі своїми колегами. Фото belchonock/Depositphotos

"Ці три елементи – найважливіші. Країни по-різному ставляться до цього.

Польща – приклад, коли розвинуті всі три аспекти. Їм вдається і автономія, і база даних, і культура співпраці.

У Португалії цей трикутник дуже маленький.

Є країни Азії. У них прекрасна культура співпраці, але у них дуже обмежена професійна автономія.

В Італії, навпаки, автономність велика, але база даних не така сильна і не дуже розвинена культура співпраці. У школі балакучість італійців не працює", – розповідає Шляйхер.

У Франції добре розвинутий аспект знань викладачів, вони гарно підготовлені, але мають небагато професійної незалежності та культури співпраці.

У Китаї гірше із автономністю, але країна – номер один стосовно культури співпраці.

Експерт підкреслює, що чим більше викладачі як команда задіяні у різних спільних професійних процесах викладання, тим більш ефективними вони себе відчувають, тим більше вони задоволені.

"Викладачі дуже схожі по всьому світу, але те, як вони організують свою роботу, дуже різниться.

Уявімо, якщо ви в освітній системі в Україні поєднаєте ступінь професійної автономності з професійною культурою, то зможете досягти однієї з найбільш просунутих систем освіти. Цьому треба вчитися, поєднуючи різні елементи професіоналізму. Але часто на це не звертають уваги, викладачі не знають, що відбувається у сусідніх класах, у сусідніх школах.

Якщо подивитись на Україну, звичайно, добре підняти зарплатню викладачам, але це зробити важко, бо потребує ресурсів. Але зробити школу більш приємним середовищем, кращим середовищем для співпраці, – легко, і це дійсно впливає на професіоналізм викладачів", – вважає Андреас.

"Викладачі дуже схожі по всьому світу, але те, як вони організують свою роботу, дуже різниться", – розповідає Андреас Шляйхер

Фінансові ресурси, підкреслює Шляйхер, – не панацея, аби освіта стала кращою.

Так, наприклад, не впливає на добру якість викладання розмір класів у школах, але має значення кількість викладачів.

У Китаї класи дуже великі, у США – маленькі та й викладачів менше. Тому працюють вони до 25 годин на тиждень, а китайські – 11-16 годин.

Здається, що, зважаючи на кількість робочих годин, у США студенти отримують більше уваги від викладачів, але у Китаї паралельно окремий час приділяють індивідуальній роботі зі школярами, співпраці з батьками. Цей підхід, підкреслює експерт, – кращий за американський, бо викладання – не лише класні кімнати, а й соціальна активність.

Окремо Андреас Шляйхер виділяє такі риси викладачів як емпатія – вміння побудувати довіру, етика, інклюзія, сміливість, лідерство.

Важливо, на його думку, також навчати студентів як навчатись, поєднувати нові знання зі старими.

Взагалі, аби побудувати кращу освітню систему, варто переконатись, що студент має найкраще навчання, що ресурси вкладаються, коли вони потрібні та там, де потрібні.

[L]"Система освіти дуже амбітна, ми рухаємось надзвичайно швидко, але в одному напрямку. Ви повинні створювати власну роботу, а не лише бути достатньо освіченими.

Зараз з’являються величезні виклики. Це означає інший підхід до освіти. Це поєднання знань, навичок, підвищення певних якостей, які роблять людей успішними.

Я бачу, що Україна рухається у цьому напрямку, є нові графіки, які фокусуються більше на спроможності людей, які мають інтегрувати різні сфери знань.

Жоден найкращий міністр освіти не вирішить проблему мільйонів студентів, тисяч викладачів. Ця модель не працює. Але якщо ви можете мобілізувати найкращі ідеї, найкращих викладачів та поєднати їх, ви зможете побудувати просунуту систему освіти", – вважає Андреас Шляйхер.

Вікторія Іщенко, журналіст, спеціально для "УП. Життя"

Титульне фото theguardian.pe.ca