Приватні СІЗО і скорочення колоній. Заcтупник міністра юстиції про реформу в'язниць

Бруд. Запах. Бараки на півсотні людей. Відсутність питної води.

Недостатнє харчування. Душ раз на тиждень. Часте свавілля адміністрації в'язниць і незаконна робота на керівництво колоній.

Проблеми українських в'язниць можна перераховувати довго.

Нинішня система не лише нелюдська стосовно засуджених, але й "тягне" з наших кишень величезні кошти на своє утримання.

Щоб це змінити, у травні 2016 року оголосили реформу системи. Державну пенітенціарну службу ліквідували, а її повноваження передали Міністерству юстиції.

З кінця 2016 року реформою тюрем опікується заcтупник міністра юстиції Денис Чернишов. В інтерв'ю "Українській правді. Життя" він розповів про те, навіщо Україні приватні СІЗО, як кількість в'язнів може змінити пробація (заходи покарання, не пов'язані з позбавленням волі) та чому в 20 колоніях не стане в'язнів і залишиться лише охорона.

Фото: rbc.ua

З ЧАСІВ CРСР НІХТО В СИСТЕМУ НЕ ЗАГЛЯДАВ

– Навіщо мені як громадянці потрібна реформа пенітенціарної системи?

– У Швейцарії реформу пенітенціарної системи супроводжував слоган: "Яким ви хочете побачити сусіда, який повернувся з місць позбавлення волі?".

Чи таким, що страшно буде виходити з дверей квартири? Чи таким, який валяється під нашими дверима? Ми його хочемо бачити злим хижаком чи хворим?

Ні. Ми його хочемо бачити нормальним членом суспільства, який повернувся, усвідомив те, що зробив, пройшов шлях каяття і переосмислив себе. Можливо, він отримав освіту, нову професію і ресоціалізувався.

Ми вивчаємо світовий досвід з цього приводу, щоб обрати найкраще для України. Ця система була каральною, а не перевиховною. Простіше ж закатувати і все – проблеми немає.

З часів Радянського Союзу ніхто в систему не заглядав. Взагалі.

– Документи це підтверджують?

– Останній масштабний об’єкт в пенітенціарній системі ввели в експлуатацію у 1989 році. Норми будівництва – кінець 80-х років.

Барак, де живуть в'язні у Березанській колонії.

Тільки у 2017 році Мінюст поновив норми будівництва пенітенціарних закладів. Реформу оголосили у 2016 році, реально вона почалася наприкінці року, і зараз триває.

Перше, що ми зробили, – постановили діагноз. Ми розбили всю систему на блоки. Усі вони потребують змін: законодавчих, надання медичних послуг, виробництво, залучення до праці, освіта, робота психологів, пробація і найдовше з точки зору реалізації – нові будівлі.

Питають: "Коли закінчиться реформа?". Коли ми перебудуємо всі будівлі під євростандарти.

Зараз ми працюємо над паспортом реформи, де чітко будуть прописані завдання та стратегічні цілі для кожного структурного підрозділу, пріоритетність кожного із завдань, план виконання, строки виконання, виконавці тощо.

Це дуже хибне уявлення, що реформа відбудеться завтра. Ми були у Великій Британії. Вони казали: "Ми почали реформу декілька років тому. Приїжджайте за 10 років – і побачите результати".

Чому? Бо це життя, паралельне з життям суспільства. Це країна в країні. Не може бути, що пенсіонери харчуються погано, а ув'язнені – гарно, що медицина в країні погана, а там – гарна. Куди не глянь – всюди проблеми.

НА ХАРЧУВАННЯ ВИДІЛИЛИ 44% ВІД ПОТРЕБИ

– Які з напрямків, котрі ви назвали, найбільше "просідають"?

– Всі. Все потрібно робити паралельно: і підвищувати зарплатню, бо без цього ми корупцію не переможемо, і перекваліфіковувати персонал. Потрібно довчити якісних людей, які залишились у системі та набрати нових працівників, які зможуть виконувати функції реабілітації, ресоціалізації, психологічної роботи.

Більш-менш ми стартували по системі пробації. Це новий напрям, який дозволить заощадити чимало бюджетних грошей. Одне з завдань реформи – економія коштів. Коли ми людину ув'язнюємо, ми повинні збудувати для неї будівлю, забезпечити ліжком, харчами, одягом, медичними послугами і так далі.

Цього року нам виділили близько 4 мільярдів. Але цього замало. На харчування виділили 44% від потреби. Решту ми покривали зі спецфонду, сільськогосподарських ділянок.

На харчування в'язнів виділили 44% від потреби. Засуджений обідає в Березанській колонії

Тому важлива пробація. Її перша стадія – коли офіцер пробації на стадії розслідування справи і до винесення рішення суду збирає інформацію про підозрюваного: стосунки з сусідами, суспільством, як він поводить себе на роботі і чи може пройти покарання без ув'язнення.

Це дуже велика робота. Інформацію треба зібрати, щоб переконати і прокурора, і суддю. У світі стандартно вважають, що на 1 євро на пробацію – це 10 євро на утримання в колонії. В Україні ця пропорція була б 1 до 20.

– Наразі є сім центрів дитячої пробації по Україні. Скільки буде загалом?

– Дванадцять. Все залежить від кількості неповнолітніх. В цих центрах уже побувало 458 дітей. Лише 2% дітей, що пройшли реабілітаційні програми, повторно вчинили злочин. У дорослій пробації на початку року створили 498 осередків.

У бюджеті України на 2017 рік на діяльність органів пробації передбачено 317,4 млн грн, з яких 250 млн передбачено на заробітну плату персоналу. Інші кошти – це оплата оренди приміщень, комунальні послуги та придбання матеріалів для оформлення особових справ суб’єктів пробації.

– У дитячих центрах пробації працюють психологи, відбувається робота з родиною. Чи буде таке проводитися у дорослих осередках?

– Так. Може вони будуть не так обладнані, але роботу проводитимуть за тими ж напрямками. Психолог має "намацати" потенціал.

За радянських часів і досі було так: раз на місяць прийшов, відмітився – і пішов.

Тепер буде інакше: якщо людина не отримала середню освіту, має обов'язково її отримати, стати на облік у центрі зайнятості, отримати професію. Це спонукання до зміни способу життя.

НЕОБХІДНО ЗОБОВ'ЯЗАТИ ПІДПРИЄМЦІВ БРАТИ НА РОБОТУ КОЛИШНІХ УВ'ЯЗНЕНИХ

– Коли ми з вами їздили в Березанську колонію, бачили багатьох людей, котрі більшу частину свого життя проводять у тюрмах. Це люди, які виходять з в'язниці, не знають, що з собою робити, тому свідомо крадуть, щоб знову сісти. Що робити з ними?

– Це проблема і суспільства, не тільки пенітенціарної системи. Необхідно дати зобов'язання для підприємств і підприємців брати на роботу колишніх ув'язнених.

Також необхідно перебудовувати мислення суспільства. Бо виходить так: ми його не хочемо брати на роботу, щоб він не вчиняв злочинів і не потрапляв нам на очі. А як він буде їсти? За що?

Одна з частин пробації – пенітенціарна. За 6 місяців до звільнення людину починають готувати до виходу на волю. Офіцер пробації з’ясовує, чи має особа документи, де вона мешкатиме, адже деяких ув'язнених не хоче бачити і приймати родина, і де він працюватиме.

Усю цю низку питань до виходу людини вони повинні проаналізувати і принаймні намалювати план реалізації.

– А якщо звільненого родина не приймає, а свого помешкання він не має, де людина житиме тоді?

– Ми виходитимемо з ініціативою до уряду, Мінфіну, щоб будувати соціальні гуртожитки, де звільнені могли б мешкати. Викинути людину на вулицю – підштовхнути до нового злочину.

Був такий випадок в Одесі. Чоловік, за 50 років, по всіх паперах – ідеальний кандидат на дострокове звільнення. Ми подивилася: "Будемо вас подавати на умовно дострокове".

Він починає плакати. Питають: "Від щастя?". – "Та яке від щастя. Не робіть цього. Прошу мене залишити. Родичів у мене немає, житла теж, на роботу в такому віці і після ув'язнення мене ніхто не візьме. І я за місяць буду змушений ще раз вкрасти, щоб повернутися. Навіщо ви мене штовхаєте на злочин?".

Тому це велика проблема не лише наша, але й суспільства взагалі.

ФОРМУВАННЯ СЛІДЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ ДЛЯ РОЗСЛІДУВАНЬ ВСЕРЕДИНІ СИСТЕМИ

– Повернімось до самих в'язниць. Ви їздите з перевірками до виправних закладів. Скільки перевірок провели і скількох керівників звільнили?

– Провели уже більше 30 перевірок: і позачергових, і чергових.

Чергові теж все виявляють. Деякі керівники до планової перевірки навіть не готуються. Їм здається, що все нормально. Немає вогнегасників, не прибрано, взуття прилипає до підлоги – нормально.

Перевірка колонії в Березані.

Був випадок: людина має пройти через весь цех приготування їжі в брудному одязі, щоб переодягнутися в окремій кімнаті в чистий, і повернутись в цех.

Кажеш: "Що це таке?" – "А це так збудовано". Кажу: "Добре, а де 43 листи щодо невідповідності умов?" – "Та я не думав…" – "То як не думав – то пиши заяву" – "Та я ж нормально працював…"

У нас дуже багато людей, які в системі працюють, 10, 15, 25 років. Зрозуміло, що у них професійна деформація, і їх потрібно вивести на новий рівень роботи.

– Що відбувається з такими людьми? Їх чекає догана чи звільнення?

– Ми мусимо діяти в рамках чинного законодавства. Спочатку – догана, друга догана – до побачення.

Зараз у нас три-чотири керівника на стадії звільнення. Всі ж намагаються застосувати різні механізми, щоб залишитись: лікарняні і так далі. І не так просто їх з системи витравити. Хоча всі знають, що в їхніх закладах просто ганебна ситуація. "А я 20 років тут працюю".

Це синдром "червоних" директорів. Людина працює в державному закладі, але вважає, що це її власність. Великі зловживання.

Тому у пенітенціарній системі зараз відбувається процес створення та формування слідчих підрозділів Державної кримінально-виконавчої служби, наразі тривають конкурси. Штатна чисельність слідчих підрозділів міжрегіонального управління становитиме 30 осіб, слідчого управління – 11 осіб.

Питають: "Навіщо воно вам?". От кажуть: "Раби, незаконне підприємництво у в'язницях".

Скільки людей притягнули до відповідальності за це?

Нуль. Ну, приїхав наряд поліції, але він не має допуску на режимний об'єкт. Поки поліція отримає дозвіл – там вже всі лежать і сплять. Потрібен дієвий механізм.

Колонії повинні отримувати пряме державне замовлення, щоб унеможливити корупційні схеми з боку адміністрації

До речі, про роботу. На жаль, законодавець не зробив для нас жодних виключень і особливостей відносно роботи ув'язнених. З цього року обов'язково укладати трудовий договір. Він повинен регулювати лікарняний, прогул, простій з вини роботодавця, відпустку тощо. А ці речі в нас особливі. Потрібно передивлятися.

Для укладання договору також потрібен паспорт і код. А є люди, які не мають документів взагалі, зокрема іноземці. Є випадки, коли людина сіла ще за Союзу, кочувала по закладах і досі не має паспорта. Їм ми не можемо дозволити працювати.

Але ув'язнені повинні працювати, бо це важливий елемент ресоціалізації. У нас праця для ув'язнених добровільна, у більшості країн вона обов'язкова. Ти або вчишся, або працюєш. Просто сидіти і закисати, коли мозок починає думати не про те, що треба, – то біда.

Уряд прийняв рішення справедливе: з того, що заробив ув'язнений, повинно вираховуватись його утримання. Тарифи зараз доволі високі. Тож враховуючи те, що праця необов'язкова, ми фактично кажемо в'язню, що працювати невигідно.

– І що з цим робити?

– Я вважаю, що попри тендери у нас повинно бути державне замовлення: парти, обладнання для шкільних дослідів, і так далі.

До того ж, так ми унеможливимо корупційні схеми. Коли ув'язнений постійно залучений до державного замовлення, він не матиме часу виконувати нелегальну роботу.

ЛИШЕ 15-20 ПІДПРИЄМСТВ ЗІ 100 ПРАЦЮЮТЬ З ПРИБУТКОМ

– В якому стані підприємства зараз?

– У різному. У нас зараз більше 100 підприємств, і лише 15-20 працюють з прибутком.

Решта – збиткові. Збиткові тому, що ми неконкурентоспроможні для участі в тендерах, у нас ті ж пені, штрафи, нарахування тощо.

У Чернівецькій області був борг 5 мільйонів по податках, через пені і штрафи борг доріс до 26 мільйонів. Ну, це самообман! Таке підприємство з боргів ніколи не вилізе.

А є швейні підприємства, прибуткові, з новим обладнанням.

Все на цих підприємствах залежить від керівництва. Якщо це господар в усіх сенсах – там і ув'язнені будуть нагодовані, помиті, вилікувані, і нормально працюватимуть.

Засуджений виготовляє ліжка на замовлення Міноборони. Колонія в Березані

– Нещодавно встановили перший бокс для інтернет-зв'язку в колонії. Користь для в'язнів зрозуміла – вони зможуть постійно спілкуватись з рідними навіть по скайпу. А що отримує інвестор?

– Прибуток. Є абонплата, плата за дзвінок. Обладнання нам не подарували.

Ми зараз запустили цей пілот. Подивимось, як він працюватиме, які будуть гострі кути і як їх можна згладити.

Ці бокси є і підтримкою соціальних зв'язків засуджених. Так ми надаємо альтернативу мобільним телефонам, які використовують ув'язнені таємно вночі. Є альтернатива – можна тоді боротися з цими телефонами.

– Інтернет і зв'язок – це добре, а як бути з відсутністю питної води?

– Ми зараз ведемо переговори і по питній воді, і по опаленню.

Всі комунікації застарілі, є такі, яким за 200 років, збудовані за "царя Панька". Вони випускають бюджетні кошти в повітря.

Ведемо переговори з ООН. Одне з основних завдань – впровадження енергоефективності. Бо так і зекономимо бюджетні кошти, і ефект буде колосальний. Ми хочемо поміняти все: котли, магістралі, електронасоси і так далі.

У нас також вже є проекти щодо опалення, освітлення, ведемо переговори з китайськими фірмами. Вони хочуть на наших ділянках розмістити солярні батареї. Таким чином, ми зароблятимемо гроші.

Зрозуміло, чому ми пішли на такі проекти. У держави є більш пріоритетні проекти і на перебудову і побудову нових приміщень нам грошей не виділяють.

Дуже великі проекти будуть з приватно-державного партнерства: побудова нових СІЗО. От зараз конкурси у Києві та Львові. Так, конкурс рухається не таким темпом, як ми очікували, казали, що "ласі шматки" і всі накинуться, але черги немає.

ІСНУЮТЬ КОЛОНІЇ, ДЕ НА 35 УВ'ЯЗНЕНИХ – 135 ОХОРОНЦІВ

– Будуть приватні СІЗО?

– За кошти приватного інвестора збудують державні СІЗО, які відповідатимуть всім міжнародним стандартам.

Відповідно до державно-приватного партнерства, спочатку інвестор будує новий ізолятор, вводить його в експлуатацію, вже до нової установи ми переводимо осіб, які утримувалися в старій установі, і лише потім інвестор отримує у користування земельну ділянку, де розташований старий слідчий ізолятор.

Сьогодні в слідчих ізоляторах перебуває 60% ув'язнених без вироку суду. Вони такі ж громадяни, як і ми з вами, і провина їхня не доведена, втім суд прийняв рішення про утримання їх під вартою. Але умови їх утримання – просто нелюдські.

На сьогодні реалізувати державно-приватне партнерство плануємо у Києві, Львові, Одесі та Чернівцях.

– Мені розповіли, що ви консервуєте близько 20 колоній.

– Ми працюємо над оптимізацією деяких установ пенітенціарної системи, оскільки існують такі колонії, де на 35 ув'язнених – 135 охоронців. Це реальний факт. А ми опалюємо, освітлюємо, охороняємо усю будівлю, яка розрахована на сотні, тисячі осіб.

Виходить, що умови в колонії погані, а ціна утримання одного ув’язненого – просто колосальна. В нас міністри стільки не заробляють, скільки ми витрачаємо в місяць на одну особу в таких колоніях.

[L]– Тобто наразі ви не будете використовувати 20 колоній?

– Думаю, навіть більше.

– Чи це означає, що персонал цих колоній втратить роботу?

– У нас чимало установ, де навпаки не вистачає персоналу.

Якщо ж працівникові буде не до снаги змінювати місце роботи, ми працюватимемо з місцевою владою, поліцією, осередками Нацгвардії, щоб, можливо, влаштувати цих працівників туди, бо серед них є насправді якісні кадри.

До речі, через низькі зарплати висококваліфіковані кадри пішли від нас до Нацполіції і Нацгвардії. Частина персоналу залишиться у цих колоніях для охорони.

Ірина Андрейців, УП