"Не то пальто", або Чому деяких людей дискримінують через одяг

Цьогоріч Національна опера України опинилася в епіцентрі скандалу: влітку адміністрація закладу відмовилася впускати в середину чоловіків у шортах, мотивуючи це тим, що такий зовнішній вигляд не підходить для опери.

З такою ситуацією зіштовхнулися близько десяти чоловіків. Один з них, Олексій Тертичний, написав про цей інцидент у своєму Facebook, назвавши ситуацію гендерною дискримінацією.

"При цьому, пускали чоловіків навіть у спортивних штанах, жінок – геть не голими (у міні-юбках, дуже коротких сукнях, у шортах вище коліна, у сандалях).

Адміністрація очевидно переконана, що оголені чоловічі ноги від коліна і нижче мають надзвичайно непристойний вигляд і несуть загрозу естетичному вдоволенню решти публіки.

Тоді як на жінок такі правила аж ніяк не поширюються. А це – дискримінація за статевою ознакою", – написав Тертичний та додав, що відніс відповідну заяву до Національної поліції й готовий у разі необхідності відстоювати свої інтереси в суді.

При цьому, на сайті опери у правилах для відвідувачів вказано, що до глядацької зали не можна заходити у пляжному та спортивному одязі. Шорти, в яких був Тертичний, не належали ні до першої, ні до другої категорії. Він вдягнув їх, бо надворі була сильна спека.

Цей випадок – не єдиний приклад, коли люди страждають через невиправдане застосування до них вимог дрес-коду. Але з ситуації кожен виходить по різному.

Так, наприклад, британець на ім'я Джоуї також через спеку прийшов у шортах на роботу, але його не пустили за робоче місце та відправили додому перевдягатися. Він повернувся у жіночій сукні – їх дрес-код компанії не забороняє.

Інша героїня, також британка, створила петицію до влади з вимогою заборонити компаніям вимагати від жінок, аби ті взували на роботу лише туфлі на підборах, назвавши це сексизмом.

"Дрес-код повинен відповідати характеру установи, мати безпосереднє відношення до роботи, та не створювати надмірних обтяжень для людей з певними ознаками", – коментує Ірина Федорович, експертка з Коаліції протидії дискримінації.

Якщо розглядати проблему з точки зору рівності та однакового підходу до всіх, то зрозуміло, що вимога носити високі підбори, наприклад, ставить жінку у більш невигідне положення, ніж чоловіка до якого такі вимоги не висуваються, додає Федорович. Тож чоловік відчуватиме себе на роботі комфортніше.

Вимога носити високі підбори ставить жінку у більш невигідне положення, ніж чоловіка до якого такі вимоги не висуваються. Фото Kryzhov/Depositphotos

Проте дрес-код – проблема не лише для компаній зі строгими внутрішньокорпоративними правилами. В Україні з подібною проблемою люди стикаються у всіх сферах, починаючи від магазинів та закінчуючи державними установами.

Так, наприклад, фотокореспондента Євгена Котенко ще в 2008 році не пустили в адміністрацію президента в шортах. Там мав важливе інтерв'ю. В шортах був, бо ввечері мав сідати у поїзд та їхати у відпустку.

"Місце для інтерв'ю переносили кілька разів, тож я спакував речі для поїздки та просто чекав у центрі дзвінка з точним місцем інтерв'ю, – розповідає Котенко.

Виявилося, що треба в АП. Туди взагалі не можна було в шортах, охорона мене не впустила. Довелося бігти на Хрещатик і купувати штани – тоді в одному з магазинів якраз був розпродаж та знижки".

Співрозмовник каже: штани обійшлися у 250 грн, що тоді було чималою сумою. Перевдягнувся прямо у магазині. Потім редакція придбала в нього знімки за таку ж суму, чим, фактично, "відбила" вартість незапланованої покупки.

У подібній ситуації побував й інший фоторепортер, Олександр Брамс. Кілька років тому прийшов до адміністрації президента у штанях, футболці та сандалях та босу ногу. Саме взуття, як виявилося, не відповідає дрес-коду АП.

"Це було літо, погода спекотна. Коли заходив туди, в АП, ніхто якось і не помітив, в чому я взутий.

А от уже коли виходив, то мене зупинив на пропускному пункті старший офіцер і хвилин 15 читав "лекцію" про те, що без шкарпеток туди не можна", – каже Брамс.

Він же згадує ще одну історію: у Харківській обласній раді його якось попросили зняти головний убір – баф. Він відмовився: сказав, що не дозволяє релігія, і питань до нього більше не було.

Цьогоріч навесні у шортах прийшла до Верховної Ради також журналістка Ярослава Коба. Її у кулуарах сфотографувала помічниця одного з нардепів та виклала фото у себе на сторінці, розкритикувавши зовнішній вигляд дівчини.

Сама ж Коба нічого ексцентричного у своєму вбранні не помітила. Тим паче, до ВР її пропустили.

Шорти VS адміністративних установ – поширена проблема. Фото lofilolo/Depositphotos

Фоторепортера Максима Требухова ж, натомість, кілька разів не пускали у парламент, бо не подобався одяг. І справа була не в оголеному тілі. Вперше така історія трапилася з ним за часів президентства Віктора Януковича – Требухов прийшов у чорній футболці, де була намальована собака в касці й з гвинтівкою М15. Жодних написів та гасел не було.

"На мою вимогу пояснити причину довго чесали лоба, а тоді сказали, що футболка провокативна.

Це при тому, що тоді депутати якраз ходили у парламенті в футболках "Юлі – волю!". Але моя їх чомусь провокувала", – згадує Требухов.

Наступного разу його відмовилися впустити, бо на голові була панамка – також без гасел та написів. Ще у Верховну Раду не можна прийти у бронежилеті або шоломі. Навіть тоді, коли це було необхідною частиною захисного спорядження під час неспокійних настроїв у центрі міста.

Дрес-код та фейсконтроль – також невід'ємна складова у багатьох нічних клубах та ресторанах.

Зазвичай адміністрація клубу самостійно вирішує, кого пускати, а кого – ні, й часто відвідувачам можуть відмовити, не пояснюючи причини.

Також фейсконтроль та дрес-код є обов'язковими на вечірках для дорослих: там дивляться, аби відвідувачам уже виповнився 21 рік, а також перевіряють, чи відповідає костюм заданій темі вечора, розповідає організатор "дорослих" вечірок Максим Погребняк із продюсерського центру "Tematik".

"Всі правила по дресскоду і фейс-контролю, формуються виходячи з конкретного заходу. Це формат вечірки, вікові обмеження, місце проведення, заходи безпеки.

Якщо тема вечірки костюмована, обов'язковим фактором є образ в якому з'являється гість, колірна гамма костюма, аксесуари, атрибути. Фейс-контроль – окремо", – розказує Погребняк.

Фейсконтроль та дрес-код є обов'язковими на вечірках для дорослих. Фото dubassy/Depositphotos

Експерт каже, що у їхньому випадку, оргкомітет починає опрацьовувати гостей по фейсконтролю ще до їхнього прибуття на захід.

Справа в тому, що квитки на такі вечірки можна придбати лише заздалегідь, тільки через організаторів. Для цього слід заповнити відповідну форму реєстрації.

Вже на цьому етапі організатори можуть моніторити соціальні мережі та дивитися, що за людина хоче потрапити на вечірку.

Тих, хто оплатив квиток, заносять у спеціальний список, за яким перевіряють гостей на вході.

"Фейсконтроль також дає можливість відсікти агресивних людей, наприклад. Можемо не пустити й тих, хто вживає стимулюючі речовини. Інші учасники заходу мають відчувати себе у безпеці", – коментує Погребняк.

Він каже: не допускають чимало людей, бо деякі можуть прийти у стані наркотичного або алкогольного сп'яніння, деякі невиразно формулюють відповідь на питання про те, чому вирішили відвідати захід такого формату.

"Я на вході ставлю гостям кілька запитань. Наприклад, питаю, чи знають вони, куди потрапили, або навіщо прийшли сюди. Спостерігаю за реакцією", – розказує Павло, який працює на фейсконтролі на подібних вечірках.

Він каже, що іноді до закладу можуть зайти випадкові гості, ті, хто не знав, що саме за вечірка там відбувається. Таким роз’яснюють тематику заходу, пояснюють, що вечірка закрита.

Зазвичай вартість квитків у день вечірки – висока, тож це є одним із факторів, який відлякує таких випадкових гостей.

Фейс-контроль має мати зрозумілі та однакові для всіх критерії оцінювання, коментує експертка Ірина Федорович.

Фейс-контроль має мати зрозумілі та однакові для всіх критерії оцінювання. Фото minervastock/Depositphotos

Наприклад, якщо вимоги до віку стосуються нижньої планки – це питання захисту дітей. А якщо йдеться про верхню планку – наприклад, когось не пускають до клубу, бо "застарий для цього", тоді це може бути питанням дискримінації. Але кожен конкретний випадок потрібно розглядати у контексті.

Проте, як виявляється, не всюди критеріями для відбору під час фейсконтролю є вік, одяг або стан людини. Киянка Вікторія, наприклад, розповідає, що її не пустили до одного зі столичних клубів через форми.

"Я прийшла з подругами, добре одягнена, спроможна самостійно оплатити депозит столу. Коли ми підійшли до охорони, мене не захотіли пускати. Аргументували це тим, що я не пройшла фейс-контроль, – розказує жінка.

Я запитала, як треба вдягатися наступного разу, на що мені відповіли, що треба не перевдягтися, а схуднути. Типу, в цей клуб дівчата приходять, аби їх потім роздягали".

Вікторія додає, що на одяг там справді не звертали уваги: серед відвідувачок були жінки, вдягнені погано. Більшість з них не мали змоги навіть купити собі коктейль та чекали, доки до них підсядуть іноземці.

"Навіть якщо на фейсконтролі називаються обмеження для відвідувачів, а отже, дискримінація за іншими ознаками – стать, майновий стан, коли виглядають надто бідно, інвалідність тощо, тут буде важливо, аби адміністрація змогла довести, що правила – аргументовані, відповідають характеру або тематиці закладу, а також застосовуються однаково для всіх", – коментує Федорович.

Подібні випадки також трапляються і у інших сферах та закладах. Журналістку Олену Максименко, наприклад, не пустили у дорогий магазин одягу "Санахант", "зчитавши", що вона не є цільовою аудиторією закладу.

У дорогий магазин одягу можуть не пустити, "зчитавши", що ви не є цільовою аудиторією закладу. Фото pressmaster/Depositphotos

Часті випадки, коли людей не пускають до нічних клубів, бо були у мокасинах, кросівках або шльопанцях – на танцмайданчик дозволяється заходити лише у туфлях.

Ще один співрозмовник, Станіслав Кушнаров, згадує, як у 2002-му його попросили вийти з одного із магазинів у Пасажі на Хрещатику.

"Приїхав підкорювати Київ, був вдягнений у якийсь дешевий ширпотреб з базару в Конотопі. Хлопець-продавець поглянув на мене і сказав, що якщо я не буду нічого купувати, то маю вийти", – каже Кушнаров.

Зовнішній вигляд може бути приводом для розвішування соціальних ярликів. Киянка Катерина Аврамчук, наприклад, розповідає, що стикається з подібним на касі в магазинах.

"Мене весь час касирші перепитують: "А ви знаєте скільки воно коштує, вам хватить? А то я щас проб'ю, а ви отмєну зробите", – розказує Аврамчук.

[L]Будь-які правила, говорить Федорович, незалежно від того, це нічний клуб, магазин або офіс серйозної компанії, мають бути заздалегідь відомі клієнтам та відвідувачам.

Крім того, вони повинні бути публічними та однаковими для всіх. У реальності ж цього, як бачимо, дотримуються не всі.

Якщо ви стали жертвою дискримінації, можна звернутися до омбудсмена або до експертів "Кампанії проти дискримінації".

Олександра Горчинська, спеціально для УП.Життя в рамках Кампанії проти дискримінації