"Милиці для родини". Чому центри підтримки сім’ї треба створити по всій Україні
![Милиці для родини. Чому центри підтримки сім’ї треба створити по всій Україні](https://imglife.pravda.com.ua/life/images/doc/3/3/45739/330de5e-kids-mom.jpg?w=1920&q=90)
Померла мама чи тато, захворіла на рак дружина, дитина отримала інвалідність, втратив роботу чоловік, почалась війна, дались взнаки травми дитинства – є безліч причин, здатних підкосити будь-яку родину.
Діти страждають, батьки розгублені, а від держінституцій повноцінної допомоги чекати не доводиться.
Сім’я залишається наодинці зі своїми проблемами і страхами.
За стратегією деінституціалізації, по всій Україні з часом повинні створити центри підтримки родини, щоб допомогти сім'ї й попередити потрапляння дітей в інтернати.
Як працюють два такі заклади міжнародної організації "СОС. Дитячі містечка" у Луганській області, спостерігала "Українська правда. Життя".
![]() |
Соцпедагог Олена проводить індивідуальне заняття з хлопчиком, який має вади мовленнєвого розвитку. Фото автора |
БАТЬКИ МОЖУТЬ НЕ УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО У НИХ ПРОБЛЕМИ
Під опікою організації у Луганській області близько 450 дітей.
Проект піклується про них з різних причин: кризові сім’ї, переселенці, самотні мами, багатодітні, прийомні родини – усі, кому потрібно підставити плече і де необхідна допомога дітям: найперше психологічна.
Родини можуть приходити сюди самі – "сарафанне радіо", або їх скеровують інші фонди чи держінституції.
Команда в Сєвєродонецьку працює з лютого 2017 року і займається 150 малюками та їхніми родинами.
Здебільшого клієнтами центру стають самотні мами або опікуни: бабуся, наприклад.
Спеціалісти працюють з різними родинами. Є такі, де батьки не вміють додати 2+2. Буквально. Або не знають, як виглядає трикутник чи квадрат.
![]() |
Групове заняття з дітьми у Сєвєродонецьку. Фото автора |
Наприклад, зараз центр працює з мамою, яка після 9 класу одразу завагітніла. Нікуди вчитися не пішла, шкільні знання не застосовувала. От і забулися. У неї троє дітей.
Такі батьки разом з дітьми і соцпедагогом вчать фігури і числа.
– Родини часто не помічають проблем, бо не знають, як має бути. Дитина не говорить до 3 років та їсть лише пюре? Дитині 5, а вона досі у памперсі? Хіба має бути інакше? – розповідає Світлана Тунтуєва, начальниця підрозділу сімейних форм виховання в регіоні.
Батьки не мали позитивного прикладу в минулому, тому проектують своє неблагополучне дитинство на дітей, щиро думаючи, що так і має бути.
Тому здебільшого до "СОС. Дитячі містечка" приходять педагогічно запущені діти.
Буває так, що вдома у них немає жодної іграшки. Ігрову кімнату центру вони сприймають як щось фантастичне.
![]() |
На занятті з соцпедагогом діти виготовляють рукавички-листівки мамам. Фото автора |
У цій кімнаті соцпедагог працює з дітьми у групах, а малюки 1,5-2,5 років займаються разом з мамами. Олена Жеребятьєва на практиці їх вчить, як розвивати і виховувати дітей.
– Через свої низькі знання батьки думають, що якщо дитині наступного року в школу, а вона не вміє тримати ручку в руках і думає, що корова – це дика тварина, це нормально, – розповідає соцпедагог.
До того ж, батьки часто думають, що це у дитини проблеми, не у них.
Тоді спеціалісти пояснюють: "Якщо хочете змін у дитині, варто змінюватись самим".
Заохотити батьків до змін непросто. У більшості – низька мотивація.
– Це природно. Ти сяк-так влаштувався, а тут приходить соцпрацівник і каже, що тобі треба до психолога, соцпедагога, а ще освітній рівень низький. Ні фіга собі, скільки роботи! – пояснює Тунтуєва.
Коли родини починають працювати над собою – "втягуються". Кожній створюють індивідуальний план занять. Тут є соцпрацівники, соцпедагоги, дефектологи, психологи і психотерапевти.
Сім'я приходить у центр 1-2 рази на тиждень, але будь-коли може проконсультуватися з "своїм" соцпрацівником.
![]() |
Сім'я постійно на зв'язку зі "своїм" соцпрацівником. Коридор центру у Сєвєродонецьку. Фото автора |
Після перших 3 місяців комісія переглядає: досягнула родина успіхів чи ні. І вирішує: чи план залишається таким же, чи його потрібно скоригувати, чи сім’ю уже можна "виводити" з проекту.
Зміни не приходять швидко. Соцпрацівниця Катя опікується однією родиною з травня. Лише нещодавно алкозалежна мама сказала, що готова працювати з психологом.
Весь цей час з її донечкою займалися психолог і соцпедагог.
– У житті дитини все було так сумно і сіро, що вона не мала звідки черпати позитивний приклад, була дуже замкнута, – пригадує Катя. З родиною працюватимуть і надалі.
ТРИ ПРИЧИНИ НЕ ЗАБИРАТИ ДІТЕЙ ВІД БАТЬКІВ
Після таких історій мимоволі виникне питання: а не краще забрати дитину від такої родини?
Ні, і на це є три вагомі причини:
Є випадки, коли жінку позбавили прав на трьох дітей, а вона народила четверту.
Через відсутність підтримки ця мама стоїть у черзі на те, що її позбавили прав ще й на цього малюка.
– Ми не наберемо стільки прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу… Криза в Україні, й Луганській області зокрема, показує, що збільшується кількість дітей, від яких відмовляються батьки і яких вилучають з родин, і дуже повільно йде процес навчання і створення прийомних сімей, – розповідає Тунтуєва.
У них можуть бути важкі травми, пережиті ще в дитинстві, чи неблагополучна родина. Тому вони просто не знають, що може бути інакше.
Після вилучення дитини, у всіх членів сім’ї зникає шанс стати повноцінною і щасливою сім'єю.
– Коли дитину забирають з сім’ї – це для неї травма на все життя, і все її майбутнє буде навколо цієї травми будуватися, – розповідає Світлана.
За її словами, батьки для такої дитини обростатимуть міфами, ідеалізуватимуться, їй буде дуже важко зростати:
– Тому завдання соцпрацівника – стати милицями для родини, які на певний час допомогли б сім’ї вистояти, видужати й піти далі.
ПОЗНАЙОМИТИ БАТЬКІВ З НИМИ САМИМИ
– Уявіть: ви зустрічаєте друга на пероні, якого не бачили кілька років. Які емоції ви відчуваєте і що робите? – починає групове заняття з мамами у Старобільську психолог Тетяна Федотова.
Почергово вони називають радість, хвилювання, тривогу, страх… З дій: гризти нігті, постійно дивитися за годинник тощо.
Емоції і дії психолог просить назвати, коли під’їжджає потяг і виходить друг, а потім – коли товариш від’їжджає.
Спектр емоцій і дій – полярний у всіх випадках: від радості до розчарування, від активного стрибання до ступору.
– Такими різними є й емоції наших дітей, – пояснює мамам Тетяна. – У ситуації радості та тривоги ми можемо бачити одні й ті ж реакції. Кожен може переживати ті ж ситуації по-різному. Наприклад, ви маєте кудись їхати, а перед виходом дитина каже: "Мені треба в туалет".
![]() |
Психолог допомагає батькам краще зрозуміти себе, щоб вони краще розуміли своїх дітей. Фото автора |
– О… – реагують кілька мам.
– До цього треба ставитися нормально, – продовжує Федотова. – Це сигнал від дитини: "Зверніть на мене увагу! Допоможіть! Мені потрібна зараз турбота і підтримка".
Дитина не хоче досадити дорослому, бо ще цього не вміє. Вона як маленький інопланетянин – лише вчиться жити в цьому світі.
– Хочете я вас познайомлю з вами? – усміхається психолог.
І дає завдання: розділити аркуш паперу на дві колонки. У лівій – написати у стовпчик свої якості: позитивні і негативні. А у другій – записати протилежні до написаних риси: добрий/ злий.
– Якщо у вас є позитивні риси, то мають бути і негативні. І навпаки, – пояснює психолог. – Завдяки цьому людина розуміє, що таке добро і зло. Ви прописали два своїх полюси. Один ви розумієте і усвідомлюєте, а другий у вас є.
Кожен зачитує свій список, під час якого мами обговорюють свої почуття. Тетяна знайомить батьків з ними самими, щоб вони краще розуміли дітей.
– Ми ні в якому разі не повинні казати дитині: "Ти вчинив погано, ти не моя дитина, я тебе цьому не вчила". Ми живемо з різними емоціями і намагаємося зрозуміти: "Чому я так реагую?".
Психолог пригадує, як сама рік тому виконала цю вправу. І побачила у протилежному стовпчику "зла":
– Ходила потім у думала: "Як так? Я – зла? Не може бути!". А потім зрозуміла, що це нормально, я маю право злитись. Якийсь замок з дверей злетів, відчула себе вільною.
"МЕНЕ НІХТО НЕ РОЗУМІЄ"
Мами у групі активно беруть участь у занятті, діляться своїми думками і переживаннями, хоча коли вони тільки прийшли в проект, були нестабільними і закритими: "Горе тільки моє", "Мене ніхто не розуміє".
![]() |
Групове заняття мам і дітей у Старобільську. Фото автора |
Більшість із них – люди, які втекли від війни. У центрі вони вчаться говорити про свої проблеми і відновлюються психологічно.
– Коли я переїхала сюди з Луганська, це було настільки морально важко. Незнайома місцевість, нікого знайомого. Я загубилася, залишилася без роботи, виявилося, що навколо – вакуум, – розповідає дружина військового Настя. До війни сім’я жила в Луганську.
Коли Настя дізналася про центр, не дуже вірила, що допоможе, але пішла.
На перших заняттях часто плакала. Як й інші мами.
– Поступово з’явилася впевненість, нехай не у майбутньому, а в теперішньому. Стало набагато легше, з’явилося коло спілкування, місто уже не таке чуже і вороже.
На перші заняття Настя приводила чоловіка, який потім сказав: "Більше не піду. З мене Таня таке витягує, що мені соромно".
А ось дитина на заняття не ходить – біжить. Родина живе за 6 км від центру, то 14-річний син пішки у суботу ходить.
![]() |
Заняття з соцпедагогом у Сєвєродонецьку. Фото автора |
Йому так подобається, що встає без будильника, хоча в школу його розбудити важко.
Хоча спочатку і йому було складно. Через переживання весь минулий рік хворів. За рік занять все налагодилося.
Покращилися і стосунки в родині. На занятті з психологом син сказав: "Пишаюся своїми батьками, вони поважають мої кордони, люблять мене і підтримують. Я став себе чесніше оцінювати, розумію, коли починаю лінуватися".
Настя завдяки центру закінчила курси перукарів, клієнти приходять до неї додому, наразі шукає приміщення для перукарні в селі.
ВПЕВНЕНІСТЬ ХОЧА Б У ТЕПЕРІШНЬОМУ
За словами Тетяни, 99% сімей потрапили в старобільський центр через втрату: дому, роботи, близької людини, стосунків.
Був тато, який не міг сам впоратися зі смертю дружини від раку.
Хотів віддати маленьку доньку в інтернат. Уже знайшов місце, розказав дитині, як добре там буде.
Коли про цього тата дізналися у центрі, поїхали до нього.
– Дівчинка дуже прив’язана до тата, і для неї це була б повторна травма. Ми попрацювали з татом, і він сказав: "Я вам так дякую, бо з боку держслужб постійно був тиск, і не було підтримки", – пригадує Федотова.
У Старобільську було багато випадків, коли родини приходили в проект на межі розлучення. Завдяки груповим заняттям і психологу вдалося врятувати більше десятка сімей.
![]() |
Соцпедагог працює з дітьми на груповому занятті в Старобільську. Фото автора |
– Буквально через деякий час бачимо бебі-бум! Вчора були в стані розлучення, а через рік – плід любові з’являється, – сміється психолог.
Руслан з Анною – розлучена пара з трьома дітьми. Прийшли сюди минулого тижня, щоб їм допомогли зберегти родину.
– Коли ти вдома, здається, що твоя проблема – тільки твоя. А тут прийшли, послухали – через одного те саме. І варіанти нам дають вирішення тих чи інших питань. Вдома приходимо, намагаємося застосовувати: "А пам’ятаєш, нам казали…", – усміхається Руслан.
– Вдома так не відкриєшся, як тут. Поки що. Вибач, – сміється до чоловіка Анна.
Спеціалісти "СОС" працювали з батьками і в передсуїцидальних станах. Жінка евакуювалася з окупованих територій з трирічною донькою. Познайомились з чоловіком, створили родину, народилась ще одна донечка.
Але через задавнену травму жінка прийшла в центр зі словами: "Я вже навіть знаю дерево, на якому повішаюсь". А в неї – двоє малих дітей.
Мамі допомогли, зараз вона здорова і активна, з дітьми все гаразд.
У Старобільську "СОС.Дитячі містечка" – єдина організація, яка так підтримує родину.
Під їхньою опікою – 200 дітей.
![]() |
Центри Сєвєродонецька і Старобільська опікуються 350 дітьми та їхніми родинами. Фото автора |
З ЯКИМИ ДИТЯЧИМИ ПРОБЛЕМАМИ ПРАЦЮЮТЬ ПСИХОЛОГИ
У Сєвєродонецьку і Старобільську для дітей також є групові заняття з психологом.
Вони потребують допомоги у проблемах, які багатьом дорослим можуть здатися дурницями: "Не хочу вчитися", "Не можу знайти друзів", "Не можу знайти спільної мови з вчителем", "Мене не розуміють батьки".
Оскільки у регіоні багато сімей-переселенців, у дітей є спільні проблеми: адаптація до нового, однолітків.
– Для них це шокова ситуація: втратили дім, а тут ще й нові однолітки. Довгий час їм було дуже важко зав’язувати з ними стосунки.
![]() |
Діті-переселенці не розуміли, чому вони повинні зав'язувати стосунки з однолітками. Вони думали, що повернуться додому до друзів. Фото автора |
Вони думали, що цього не треба робити, що вони повернуться до друзів додому. У них високий рівень тривоги, багато страхів. З такими ж проблемами приходять і батьки, – розповідає психолог.
ПСИХОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЄЮ, А ДЕ ГРОШІ ВЗЯТИ?
Звісно, лише психологічної роботи для "витягування" родини недостатньо.
Для дітей тут є заняття з предметів початкової школи, математики, іноземної. Цьогоріч буде ще українська мова та історія, щоб підготувати випускників до ЗНО.
Батьки скаржаться на безробіття, яке багатьох здатне в депресію увігнати.
Тому центр допомагає і тут: на тренінгу їх вчили розпоряджатися грошима і як можна заробити, організували заняття з комп’ютерної грамотності дітям і планують такі ж уроки для батьків.
– У 90% дітей вдома немає комп’ютера. А в школі це треба навіть для домашніх занять якихось. Батькам комп'ютер потрібен елементарно для того, щоб шукати роботу. Зараз більшість вакансій саме на сайтах, – пояснює соцпрацівниця Ольга.
[L]Також "СОС" скеровує своїх клієнтів на грантові програми від різних партнерських організацій.
Там вони можуть пройти курси швачок, токаря, перукаря, і мати "живі" гроші.
За час роботи двох центрів не було жодного випадку, коли дитину забрали від мами.
Як правило, коли сім’ю підтримають і виведуть на самостійний рівень, вона не "скочується" назад.
– Я сама з цього регіону, – розповідає соцпрацівниця Катя. – До війни тут не було багато організацій, які могли надавати психолого-педагогічну допомогу. А проблеми були. Просто зараз є куди звертатись, тому люди почали приходити за допомогою.
Ірина Андрейців, УП
З етичних міркувань імена героїв змінені
Титульне фото: altanaka/Depositphotos