Партія регіонів, тортури, ФСБ – розповіді місцевих про окупацію Криму

Де-факто український Крим – під контролем Росії. За чотири роки навколо нього створили різноманітні міфи: що Крим "повернувся до Росії", що це було "без крові" і спротиву тощо.

Їм протистояти взялися журналісти, які разом з Українським інститутом національної пам'яті створили збірку свідчень очевидців російської анексії Криму.

"Українська правда. Життя" публікує ексклюзивні уривки з "Людей "сірої зони".

Фото: Amnesty International

Андрій Щекун: У полоні мені обіцяли вирізати печінку

Народився на Львівщині, з 1993 року жив у Бахчисараї. За освітою – вчитель української мови та літератури, журналіст, видавець, громадський активіст.

Рідна мова – українська. Співкоординатор руху "Євромайдан Крим", активіст кримського громадського мирного спротиву російській окупації.

У березні 2014 року його викрала на залізничному вокзалі Сімферополя "кримська самооборона". Був у полоні 11 днів. Після цього не зміг повернутися до Криму. Живе з родиною у Києві.

Андрій Щекун

Ми з родиною жили в Бахчисараї. Якось помітили, що біля будинку постійно ходили невідомі особи і розпитували в сусідів про нас.

Тому додому ходили лише передягнутися, ночували у друзів. Дружина і діти встигли виїхати з Криму до Києва до того, як мене схопили.

Я був одним з чотирьох лідерів руху "Євромайдан Крим". Нас було кілька, бо, якби одного схопили, інші продовжили б працювати.

Перша наша акція відбулася 23 листопада 2013 року – Янукович мав підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Усі розуміли, що її не підпишуть.

Координатори кримських акцій солідарності з Євромайданом на площі Леніна в Сімферополі. Сергій Ковальський, Андрій Щекун, Ісмаїл Ісмаїлов та Сергій Мокренюк (зліва направо). Фото Анатолія Ковальського.

Того ж дня Партія регіонів організувала проти нас на центральній площі в Сімферополі альтернативний мітинг, на який зігнали понад 5 тисяч бюджетників.

На нашій ході до Представництва Президента України було близько 400 людей.

У вихідні назбирувалася тисяча активістів. У будні, після сьомої вечора, кількадесят осіб постійно проводили акції на центральній площі Сімферополя.

Місцева влада почала проти нас агресивну акцію – у тролейбусах крутили відеоролики, де розповідали, що ми зрадники Криму, найманці з Америки та Європи.

Двічі намагалися підпалити наш офіс у центрі Сімферополя, ми змушені були виїхати звідти. З лютого працювали практично в підпіллі.

9 березня 2014 року ми готували в Сімферополі захід до Дня народження Тараса Шевченка. На залізничному вокзалі мене схопили проросійські сепаратисти. Я опинився в полоні, де пробув 11 днів.

Звільнені з полону кримські активісти. Андрій Щекун — крайній справа. Фото з архіву активістів руху "Автомайдан"

Пережив тортури з боку так званих "спеців", найвірогідніше це були представники спецслужб РФ – електрику підмикали, били по спині.

Я падав разом зі стільцем, втрачаючи свідомість.

Лежачого мене копали. Били професіонали – точно у грудну клітку і по нирках.

Випитували про зв’язки з "Правим сектором".

Окремі охоронці стріляли в руки і ноги з пневматичної зброї. Не давали їсти, інколи й пити.

Очі в нас були зав’язані ганчірками.

Якоїсь ночі один з охоронців почав стріляти по мені з пневматичної зброї. Куль зо 30 випустив.

Вже в Херсоні лікарі витягнули з руки дві кулі. В ногах куль не було, лише синці – сліди від них. По сім на кожній нозі. Очевидно, врятували джинси, бо так кулі позастрягали б і в ногах.

Втішало те, що на той час дружина і троє дітей вже виїхали з Криму.

20 березня 2014 року мене звільнили разом з іще шістьма українцями, які також перебували в полоні. Нас обміняли біля села Чонгар Херсонської області, на кордоні з Кримом. Мені й досі інколи сниться, що я знову в полоні, що нас знову захопили.

Архієпископ Климент (Павло Кущ): Є пряма загроза ліквідації Кримської єпархії УПЦ КП

Архієпископ Сімферопольський і Кримський Української православної церкви Київського патріархату. Народився у Криму, має вищу освіту. Керує кримською єпархією УПЦ КП, віряни та храми якої з 2014 року піддаються нападам та репресіям з боку "кримської самооборони" та підконтрольної Росії влади.

Постійно шалено тиснуть з Москви щодо реєстрації церкви за російським законодавством

26–27 лютого 2014 року ми разом з українською громадою і парафіянами Київського патріархату були під стінами Верховної Ради Автономної Республіки Криму, робили все, що від нас залежало.

Кримські татари кричали: "Аллах акбар!", українці: "Україна понад усе!".

Ми були разом у скрутний для нас час і захищали нашу країну від ворога, що увірвався в наше мирне життя. Ми захищали територіальну цілісність нашої держави.

Того дня декілька разів дзвонили з патріархії, всі були налякані, не могли зрозуміти, що відбувається.

Коли російські військові почали блокувати українські військові частини, почали надходити тривожні сигнали від парафій, храми яких розташовані за межами Сімферополя.

Найважчим випробуванням була ситуація в селі Перевальне, коли оточили військову частину, й одночасно захопили церкву Святої Покрови, яка стоїть біля КПП військової частини.

Тоді мусив виїхати на місце, хоча не усвідомлював усієї загрозливої ситуації.

Коли приїхав, зрозумів, що все набагато страшніше і вперше задумався, що смерть поруч.

У той день святійший Патріарх Філарет дзвонив декілька разів, як відчував щось погане.

Кримська єпархія Української православної церкви Київського патріархату як осередок українського національно-культурного та духовного життя в Криму зазнає постійних політичних переслідувань, що ведуть до повного знищення української православної громади.

Фото: Крим SOS

Постійно шалено тиснуть з Москви щодо реєстрації церкви за російським законодавством. У разі відмови ставлять питання про повну ліквідацію Кримської єпархії УПЦ КП.

Брак реєстрації привів до того, що, коли стало питання захисту Володимира Балуха, суд відмовив в наданні права відвідати його в СІЗО, мотивуючи це тим, що мої повноваження не підтверджені законами Російської Федерації.

Українська православна церква Київського патріархату в Криму до окупації мала зареєстровані 52 релігійні установи. В штаті Кримської єпархії було 23 священнослужителі.

Тепер у Криму лише 9 релігійних громад і 8 священнослужителів.

Існує пряма загроза ліквідації Кримської єпархії Української православної церкви Київського патріархату на території півострова.

Як жити у такій складній атмосфері у Криму? Молитися, молитва має силу, що не дає згаснути. Я вірю, що Крим – український. Там, де буде правда, там буде і воля. Тому віри не потрібно втрачати.

Олена Доля: російські військові на БТРі їхали в магазин за горілкою

Кримська пенсіонерка, донька зв’язкової УПА. За фахом – швачка-закрійниця.

У Криму жила з 2002 року. У 65 років покинула Крим через анексію. Переїхала до Кропивницького.

Олена Доля

26-27 лютого 2014 року я дивилася за подіями по телевізору. Сльози лилися цілодобово.

Боялася, що можемо втратити наш Крим. Згодом виходила на протести.

Мітингувала в Сімферополі, особисто писала плакати "Геть брудні руки від Криму!", "На колінах тільки перед Богом", які ефесбешники особливо активно фотографували.

На всі заходи ми сходилися до пам’ятника Тарасові Шевченку в Євпаторії.

В колі однодумців обговорювали окупацію і подальше життя.

Більшість населення була зомбована, казали: "Єлєна Міхална, а гдє ви відєлі ваєнних?", в той час коли російські військові ходили з автоматами вулицями Євпаторії. Бачила їх на власні очі.

Мітинг 26 лютого 2014 року

По Євпаторії на вулицях масово були розвішані триколори… Бачила портрет Путіна у кав’ярні однієї з відомих українських мереж, що на розі проспекту Леніна і вулиці Фрунзе.

В Євпаторії, з боку Сак, мої знайомі бачили російських військових на БТРі, які їхали до магазину і купували горілку.

Наприкінці травня 2015 року колишні кримські сусіди повідомили, що під наш під'їзд приходили бритоголові хлопаки і запитували: "Де живе Доля?"

Сусіди відповіли, що виїхала і не повернуся. Я ж з Криму не виписалася, щоб не знали, що виїжджаю. Подумайте, чому мене шукали.

Планую повернутися після деокупації. Там могила моєї мами, яку тепер не можу відвідати.

Дуже вдячна українцям, що залишилися там і доглядають могилку моєї мами. Мама прожила нелегке життя, в юні роки боролася за волю України.

Була зв’язковою УПА, псевдо "Береза".

Ходжу до церкви, молюся за мир у нашій державі і повернення наших територій.

Титульне фото: Радіо Свобода