Ніл Фергюсон: "Фейкові новини погані, але напівправдиві – найгірші"

До Києва приїхав британський історик та журналіст Ніл Фергюсон, який працював у найвідоміших університетах світу та потрапив до списку Time 100 найвпливовіших людей 2004 року.

Він має ступінь доктора філософії та магістра гуманітарних наук. Є старшим науковим співробітником Гуверівського Інституту Стенфордського університету.

До цього 12 років займав аналогічну посаду у Центрі європейських досліджень Гарвардського університету.

Викладав в Університеті Цинхуа в Пекіні та Оксфорді, свої дослідження присвятив британському та американському імперіалізму, всесвітній та економічній історії.

Не менш відомий своїми поглядами – підтримує британський колоніалізм (через що критики неодноразово називали його невігласом), війну в Іраку і водночас критикує політику екс-президента США Барака Обами та іслам, а сучасну Росію порівнює з нацистською Німеччиною.

У Київ приїхав із лекцією "Площа та вежа: мережі, ієрархії, інновації та революція", яку організував Фонд Віктора Пінчука. Під час виступу тримався розслаблено.

Жартував з аудиторією, наголошував на незаконній окупації Криму Росією, за що кожен раз отримував овації.

Розповідаючи про історію України, наголосив, що існування незалежної демократичної української держави після сотні років воєн, конфліктів та голоду є приголомшливим фактом.

Він запевнив, що для перемоги над корупцією Україні слід взяти приклад з американської революції та засновників США.

"Українська правда" зібрала його найцікавіші відповіді про фейки, напівправду, соціальні мережі, прагнення щастя та чому всі ми повинні думати про наших ще ненароджених онуків.

ПРО ЛЮДСЬКУ ІСТОРІЮ

Більшу частину людської історії можна зрозуміти як взаємозв'язок між площами та вежами або у перекладі на сучасну мову – як взаємодію між соціальними мережами та ієрархічними організаціями.

Подумайте про своє життя. Ви водночас перебуваєте в соціальних мережах: маленьких – друзі, сім'я, та великих – Facebook і Іnstagram. Але водночас ви належите до певної ієрархії.

Всі ми розуміємо на власному досвіді різницю між мережами та ієрархіями.

Мережа є добровільною, спонтанною. Ієрархія схожа на піраміду, а на вершині є якась домінуюча фігура, як правило, але не завжди, чоловік.

ПРО СВІТ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

Люди, як соціальні тварини, не утворюють однорідну мережу.

Навіть у невеликому масштабі, навіть у середній школі, мережі друзів, як правило, поляризуються.

Ми схильні спілкуватися із схожими на нас людьми. І ніщо не ілюструє це краще, ніж соціальні мережі.

Світ скорочується. Раніше, в середньому, необхідно було шість рукостискань для знайомства двох людей з різних міст.

Сьогодні завдяки Facebook нас відділяють один від одного лише 3,5 рукостискання. Ми зближуємося.

Це важливо, бо інформація легше поширюється в густозв'язаних мережах.

Інформація стає вірусною не тільки тому, що дивує, а також через те, як вона атакує мережу.

Мережевий світ не егалітарний. Ви думали, що є рівноправними громадянами у глобальній демократичній мережі, але реальна структура мережі зовсім не рівна.

Коли ви приєднуєтеся до соцмережі, ви не хочете стежити за мною, вас більше цікавить Дональд Трамп.

Коли ми приєднуємося до мереж, прагнемо долучатися до найпопулярніших людей.

Мережа має ефект, завдяки якому "переможець забирає все".

Він володіє 90% ринку, його наступник займає 9%, а решта ділить між собою 1%.

Отже, мережа ніколи не була рівним світом. Вона завжди була створена, щоб виробляти мільярдерів, бо ми є користувачами, а вони – власниками.

ПРО ФЕЙКИ ТА НАПІВПРАВДУ

Фейкові новини погані, але напівправдиві – найгірші.

Найгірше – це наполовину правдива історія, бо у ній може бути достатньо правди для того, щоб друга брехлива половина виглядала правдивою для більшості людей.

На майбутніх виборах всі ворожі Кремлю політики стануть об’єктами подібних напівправдивих історій. Вони можуть стати жертвами взломів та витоків.

Політики повинні будуть дуже швидко пояснити різницю між правдою та брехнею. А це нелегко.

Адже немає нічого складнішого, ніж сказати "так, ця частина є істиною", бо в цю ж хвилину, коли ви це кажите, вони вже вас зловили, перш ніж ви навіть отримаєте змогу сказати, що "друга частина помилкова".

ПРО ТЕОРІЇ ЗМОВ

Однією з вражаючих рис нашого часу є те, що теорії змов мають все більше прихильників.

Люди все менше помічають причинно-наслідковий зв’язок.

У нашому світі теорії змов стають більш правдоподібними, бо все важче знайти справжні пояснення.

А ці теорії дають легкі відповіді на складні питання.

ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

Система, в рамках якої працюють великі технологічні компанії, є абсолютно анонімною.

Адже згідно з законодавством середини 90-х років, Facebook і Google та інші подібні компанії не вважаються видавцями контенту. Вони не несуть відповідальності за зміст на своїх платформах.

Ці закони могли мати сенс, коли це були маленькі компанії, які починали в гаражах.

Однак тепер це найбільші корпорації у світі з найвищими доходами, але до них продовжують ставитися, як до стартапів, які не несуть відповідальності.

Необхідно зробити ці компанії відповідальними за вміст, який відображається на їхніх платформах.

Це було б просте рішення, яке змінить правила гри на користь користувачів проти монополії корпорацій.

ПРО ПЕРЕДБАЧЕННЯ МАЙБУТНЬОГО

Чи може історія передбачити майбутнє? Я майже впевнений, що ні.

Історія – занадто складний процес для моделювання, і незалежно від того, наскільки складним воно буде, завжди існує людський фактор.

Навіть якщо алгоритми та штучний інтелект керуватимуть світом, знайдеться якийсь поганець, яка вирішить все зруйнувати і тому, я думаю, що історія ніколи не буде цілком передбачуваною.

ПРО ЖИТТЯ У ДВОХ РЕАЛЬНОСТЯХ

Наша свідомість живе у двох реальностях – тривимірній та онлайн.Віртуальна реальність зростає за рахунок тривимірної.

Кожну годину, яку ви проводите в мережі, ви витрачаєте менше у реальності.

Я не впевнений, що ваша душа витрачає багато часу у віртуальній реальності. Мені здається, що наше існування в мережі є бездушним. У цьому сенсі віртуальний світ є загрозою для людського стану.

Ми повинні ставитися до додатків на наших телефонах, як до наркотиків, і деякі з них повинні бути незаконними.

Раніше я був скептиком відносно цифрової детоксикації, але зараз вважаю, що для спокою нашого розуму потрібно частіше бути офлайн.

Нам потрібно усвідомити, що алгоритми розроблені так, щоб вони робили нас залежними.

ПРО ПРАГНЕННЯ БУТИ ЩАСЛИВИМ

Пошук щастя – це внутрішня подорож. Ніхто інший не може зробити вас щасливими.

Якщо ви очікуєте, що інша людина дбатиме про ваше щастя, будете розчаровані.

Ви повинні проходити через процес постійного навчання. І не отримаєте ці знання з телефону, а лише з книжок.

Завдяки читанню великої літератури, філософії, історії ви навчитеся бути щасливими.

ПРО СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРАКТ

Я говорю серйозно, коли маю на увазі соціальний контракт між мертвими, живими та ненародженими.

Ми пов'язані з мертвими та маємо їх поважати. Ми не можемо забути ті інституції, які вони нам передали.

Ми повинні використовувати наш час на Землі з думкою про наступні покоління.

У 19 та початку 20-х століть для політиків було нормою сперечатися від імені нащадків.

Мої діди боролися у світових війнах проти Німеччини не для себе, а для мене, хоча вони мене ще не могли знати. Вони воювали для майбутніх поколінь, саме так вони розуміли це.

У період після Другої світової війни ця мова вимерла.

Ми припинили звернення до інтересів майбутніх поколінь.

Ми припинили використовувати слово "нащадки".

Наша політика стала егоїстичною та не вигідною для майбутніх поколінь. Це не просто питання зміни клімату.

Ми живемо за рахунок майбутніх поколінь.

Нам необхідно перебудувати наше сприйняття політики та часу, щоб ми змогли представляти ще ненароджених людей, які не мають голосу. Те, що ми зараз робимо, впливає на різні покоління.

Я б хотів кардинальних змін серед політиків та їхньої мови.

Щоб ми могли запитати у тих, хто бере участь у виборах?

Що ви будете робити для моїх ненароджених онуків?

Що означають ваші пропозиції та заяви для тих, хто ще не народився?

І ми не повинні довіряти тим політикам, які не дадуть гарної відповіді на ці питання.

Марія Думанська, УП

Усі фото: Фонд Віктора Пінчука