Як це – бути пожежниками-добровольцями, які безоплатно рятують людей у Борисполі

Хто такі пожежники-добровольці та як вони поруч з професійними рятівниками борються з вогнем у Борисполі

– Уявіть, ми всі живемо в невеликому селі. Тут наші діти і близькі.

Ми розуміємо, що з міста пожежній автівці довго їхати. Тому організовуємось, скидаємося грошима і призначаємо караул, коли і хто з нас зможе загасити пожежу.

І так забезпечуємо все село. В цьому сенс добровольчої пожежної безпеки, коли кожен спитати себе: "Що я зробив для пожежної безпеки у моєму місті чи селі? – розповідає керівник добровольчої бригади пожежників "Штурм" у Борисполі Андрій.

Їм найважче працювати влітку – спекотно і найбільше викликів.

ХТО ТАКІ ДОБРОВОЛЬЦІ-ВОГНЕБОРЦІ?

Добровольці – нефахівці, які стають першими помічниками професійних пожежників.

Вони проходять підготовку, вчаться надавати домедичну допомогу та швидко реагувати в надзвичайній ситуації.

Після цього можуть виїжджати на виклики разом з пожежною командою.

Диспетчер ДСНС повідомляє про лихо і міські бригади, і добровольців.

Так зростають шанси встигнути на кілька пожеж одночасно та врятувати більше людей.

"Штурм" існує в Борисполі 3,5 роки. За останній рік хлопці виїхали на 47 викликів.

ПІТИ НА РИБОЛОВЛЮ АБО ВРЯТУВАТИ ЛЮДИНУ

– Основне завдання пожежника – не гасити пожежу, а рятувати людей і тварин, – розповідає член команди Ігор.

Коли підрозділ приїжджає, перше завдання – дізнатись, чи є постраждалі.

Якщо не вистачає сил і людей, аби врятувати постраждалих і загасити пожежу, спершу рятують людей.

Рятівнику важко не лише через задимлення й вогонь.

– Будь-яка пожежа – невдача для когось, горе та втрати: матеріальні, фізичні, моральні. Пожежник повинен бути до цього готовим, – розповідає Ігор.

Ніяка фізпідготовка не допоможе, якщо ти не готовий бачити людей, які помирають, чи вже померли.

Усього іншого можна навчитись на практиці: розрізняти спорядження, підкачати руки і так далі.

Він працює пілотом літака.

– Рятувати людей – моє хобі, – каже. – Прилетів з рейсу, сиджу вдома. Можна піти на риболовлю, можна в ігри пограти, погуляти, а можна поїхати і врятувати людину або тварину.

Декілька тижнів тому команда була на пожежі, де горіли сараї.

– Згоріла собака з цуценятами. Приходиш, там запах горілого м’яса, залишки органів.

На пожежі і люди, і тварини згоряють повністю. Ідентифікувати можна хіба по годиннику, взуттєвими набойками і так далі.

Ми не могли зрозуміти, чи це залишки людини, чи собаки.

Ти повинен бути готовим виїхати, побачити таке і не розчулитись чи втішати людей, а виконувати роботу.

Одна з найстрашніших пожеж, де ми були: горіли склади і ми побачили, що вогонь перекидається на сусідній бокс, а там – незаконна бочка з пальним.

Ще через паркан – базар, де безліч людей. Поки міські пожежники гасили полум’я, ми охолоджували бочку, аби вона не зайнялась. Тільки через те, що нас було багато – все минулось.

Каже, найстрашніше для пожежника – коли він не може допомогти. Тому пожежники відсіюються на першій пожежі: якщо чогось не змогли, йдуть.

– Є така приказка: "Не бажайте пожежникам удачі". Бо будь-яка пожежа – уже невдача.

ЧЕРГА НА ТЕ, ЩОБ СТАТИ ПОЖЕЖНИКОМ-ДОБРОВОЛЬЦЕМ

– У роботі пожежника-добровольця багато неідеального. Наприклад, коли горить трава, мусимо гупати по ній мокрими ганчірками, прив’язаними на палицю. Це називається "ляпачка". Ефективності мало.

У всьому світі, аби швидко загасити траву, пожежники користуються мотоприскачем. Він призначений, щоб кропити дерева. Це якісно і зручно.

Український завод-виробник не сертифікував цей прибор як засіб пожежогасіння. Тому ми не маємо права ним користуватись і мусимо далі гупати ганчірками по траві, – обурюється Андрій.

Фізпідготовка для добровольця ­– не головне. Головне – здорове серце і дихальні шляхи, пояснює інший член команди Анатолій.

– Перше, що відчуваєш на пожежі – нестача повітря. А ще неймовірний тиск. Мій пульсометр часом показує 180 ударів.

У команді кожен тренується для себе. Сашко плаває та бігає, щоб розвивати дихання.

– Життя людини залежить від твоїх навичок: евакуація, розгортання, швидке реагування. Ми постійно тренуємося командою, – розповідає.

Сашка не відпускають на пожежі з основної роботи, він працює менеджером авіакомпанії.

Але хлопці повідомляють один одному свій графік. Якщо вихідний – можна їхати на пожежу.

Анатолій у автівці завжди возить пожежну форму – на всяк випадок.

Нещодавно повернувся з Колорадо – спостерігав роботою добровольчих пожежних частин і набирався досвіду.

– Там черга за тим, щоб бути добровольцем. Пожежники платять на 15% менше податків. Стимулює й рівень поваги, – розповідає.

Серед усіх пожежників у США 72% – добровольці. Гасять пожежі безкоштовно, вважаючи, що так допомагають місту або селищу.

Подібні ініціативи є й в інших країнах.

• В Австрії добровільну пожежну охорону організовують і фінансують муніципальні органи. Підрозділи добровольців організовані за принципом професійних частин.
• У Німеччині 80% пожежників-добровольців живуть в сільській місцевості. Доїжджають на місце лиха до 8 хвилин.
• У Швеції добровольців ще більше. За їх роботу відповідають місцеві муніципалітети.
• В Чилі професійних пожежників взагалі немає – там вогонь гасять лише добровольці.

АВТОМОБІЛЬ САМОТУЖКИ

Спочатку хлопці виїжджали на виклики з причепом, де стояла мотопомпа для перекачування води. Тепер самотужки переобладнали бус.

– В Україні потрібне нам нове авто коштує до 100 тисяч доларів. За кордоном за цю ціну можна придбати 10 таких авто. А в ДСНС Борисполя стоїть кількадесят нібито непридатних автомобілів, – каже Анатолій. – З них можна склепати хоча б один гідний. А їх просто шматують і здають на метал. Вони могли б і по селах поїздити, де взагалі немає забезпечення.

У ДСНС Борисполя заперечують, що є непридатні автомобілі. Мовляв, є резерв, де автівки незадіяні через ймовірність, що в один час може статись кілька пожеж.

– Ми також хотіли поставити мигалки, а не можемо, бо це приватна машина. Оскільки в законі немає статусу "доброволець", ми до спецсигналів доступу не маємо, – продовжує керівник команди.

Форма добровольців – спонсорська допомога від канадських колег.

Каски лежать на складах митної служби, звідки їх не можуть забрати – не можуть розмитнити.

Цим мають право зайнятись у ДСНС. Втім, добровольці кажуть, що там їм тільки обіцяють, що займуться цим.

– З цієї ж причини не можна дістати ізолюючі протигази. Канадські колеги готові їх нам передати. Але ввезти їх до України і розмитнити – та ж ціна, що купити їх тут. Не існує адекватного механізму передачі деяких видів майна добровільним пожежним бригадам.

Канадці готові подарувати й автомобіль, команда навіть готова купити його у Європі, але за встановленими екостандартами їх не можна завезти. Вони – не Євро-5. З 2016 року в Україні діє заборона на ввезення автівок нижче стандарту Євро-5.

– Якісний автомобіль, випущений у 2007 році, вже не можна завезти. Хоча, порівняно із нашими ЗІЛами, із вихлопної труби у таких авто менше шкідливих речовин виходить, – пояснює Ігор.

Нині добровольці можуть гасити пожежу тільки на відкритій території, бо не мають матеріалів для гасіння в приміщенні, де важко дихати.

Щоб організувати таку службу, треба закупити кілька ізолюючих сучасних протигазів.

З ними пожежники мусять тренуватись у газодимокамері – імітованому задимленому лабіринті, де пожежник з екіпіровкою, засобами захисту під виття сирен, гуркіт і крики повинен знайти манекени та винести їх назовні.

"Штурм" планує створити ще й таку службу.

СТВОРИТИ ТАКІ БРИГАДИ В РЕГІОНАХ

Людина, яка хоче долучитись до команди, може бути не на самих пожежах: тут потрібен і водій, і диспетчер, і інструктор, і людина, яка б займалась протипожежною агітацією.

– Мало хто знає, що заборонено палити суху траву. Більшість пожеж відбувається через неправильно зроблені димоходи, коли починається сезон опалення, або через неправильне місце забудови. Було б добре, якби пожеж було менше через те, що люди це просто знають, – говорить Влад.

"Добровольці-вогнеборці" проводять кампанію серед регіонів. Розповідають, що не потрібно чекати допомоги зі сторони.

Мовляв, треба мотивувати себе і людей навколо, щоб піклувались про свою безпеку.

– Проводжу тренінги з пожежної безпеки у школах. Запитую дітей, чи знають про пожежний гідрант у школі. Ніхто не знає, що це таке.

Якось ми знайшли пожежний рукав у школі, але ще півдня шукали до нього ключ. Директорка потім запитувала з докором, навіщо я це роблю.

Кажу, щоб діти знали. А вона: "Це в житті не знадобиться".

Або у школі може бути так облаштовано, що пожежна машина не може заїхати, – розповідає Влад.

Наразі добровольці-рятувальники проводять тренінги "Вартові безпеки" для громад, які хочуть створити організацію добровольців-вогнеборців у регіонах.

За словами Андрія, часто там немає власних бригад, доводиться чекати допомоги від обласних центрів. А в пожежі дорога кожна секунда.

Поки фотографую хлопців, поруч зупиняється 6-річна дівчинка.

– Це мого тата друг, – пишається мала. – Він рятує людей і котиків.

Марія Марковська, журналістка, спеціально для УП.Життя

– В Україні потрібне нам нове авто коштує до 100 тисяч доларів. За кордоном за цю ціну можна придбати 10 таких авто.

А в ДСНС Борисполя стоїть кількадесят нібито непридатних автомобілів, – каже Олександр. –

З них можна склепати хоча б один гідний. А їх просто шматують і здають на метал. Вони могли б і по селах поїздити, де взагалі немає забезпечення.

У ДСНС Борисполя заперечують, що є непридатні автомобілі.

Мовляв, є резерв, де автівки незадіяні через ймовірність, що в один час може статись кілька пожеж.

– Ми також хотіли поставити мигалки, а не можемо, бо це приватна машина.

Оскільки в законі немає статусу "доброволець", ми до спецсигналів доступу не маємо, – продовжує керівник команди.

Форма добровольців – спонсорська допомога від канадських колег.

Каски лежать на складах митної служби, звідки їх не можуть забрати – не можуть розмитнити. Цим мають право зайнятись у ДСНС.

Втім, добровольці кажуть, що там їм тільки обіцяють, що займуться цим.

– З цієї ж причини не можна дістати ізолюючі протигази. Канадські колеги готові їх нам передати. Але ввезти їх до України і розмитнити – та ж ціна, що купити їх тут.

Не існує адекватного механізму передачі деяких видів майна добровільним пожежним бригадам.

Канадці готові подарувати й автомобіль, команда навіть готова купити його у Європі, але за встановленими екостандартами їх не можна завезти. Вони – не Євро-5. З 2016 року в Україні діє заборона на ввезення автівок нижче стандарту Євро-5.

– Якісний автомобіль, випущений у 2007 році, вже не можна завезти. Хоча, порівняно із нашими ЗІЛами, із вихлопної труби у таких авто менше шкідливих речовин виходить, – пояснює Ігор.