Барон чи "барон"? Як зміна риторики впливає на сприйняття ромських громад

3365
10 серпня 2018

Уявлення про баронів – один із міфів про ромські спільноти, що міцно закріпився в суспільній свідомості.

– Коли мені дзвонять зі словами "пане бароне", відповідаю: "Ще раз так скажете – на цьому ми співпрацю завершимо, – так говорить Мирослав Горват, депутат Ужгородської міської ради та громадський активіст, що представляє інтереси ромських спільнот Закарпаття.

Хочеш бути бароном, пройдися мітлою, дай людям роботу, правову консультацію – тоді будеш лідером, матимеш авторитет, – продовжує Горват.

Та хоч найвідоміший представник закарпатських ромів і відхрещується від нав’язливого статусу "барон", мешканці ромських поселень на вулиці Тельмана та Радванці в Ужгороді називають його саме так.

– Наш барон – Мирослав Горват, – говорить Наталя, мати п’ятьох дітей. – Він допомагає: в когось немає метрики, з документами. Землю дає барон – стройтеся. Без барона би тяжко було.

Мешканка Радванки Наталя з дітьми

Наталя живе на Радванці понад 10 років – відколи вийшла заміж.

Її сім’я, як і багато в цьому районі, не мають паперів на свій будинок.

Чимало закарпатських ромів не мають і особистих документів: паспортів та свідоцтв про народження.

Таких, за словами Горвата, є сьогодні 175 з-поміж близько 6000 ромів Ужорода.

Допомагають пройти кола бюрократичних процедур оформлення документів такі люди, як Мирослав Горват – його офіс розташований тут же на Радванці, а також юристи і волонтери з-поміж активних ромів.

Ромське поселення Радванка, Ужгород

Про ромів здавна існують чимало міфів і стереотипів: від романтичних уявлень про "кочовий народ" до цілком приземних страхів на кшталт "заворожать і окрадуть".

Барон чи не барон – сьогодні це не лише про терміни, а про рівень освіти, соціальної відповідальності, усвідомлення себе і своєї громади в українському суспільстві.

Прості й, здавалося б, невинні слова тягнуть за собою смисли, нашарування яких освічені роми прагнуть позбутися, наче старої шкіри.  

– Нема такого поселення на Закарпатті, де мені двері не відкриють. Подивіться, які люди мене оточують! – Мирослав Горват обводить руками невеличке приміщення і чоловіків, що стоять поруч із ним.

Олександр Лацко, Мирослав Горват і пастор Степан у храмі в ромському поселенні на вулиці Тельмана

По його праву руку – староста вулиці Тельмана Олександр Лацко, по ліву – пастор євангельської церкви, збудованої ромами у поселенні, Степан.

Чоловіки слухають Горвата, не перебиваючи. Він дійсно користується тут неабиякою повагою.

Такі ромські поселення, як Радванка чи Тельмана, називають "компактними", та їхні мешканці доволі різноманітні.

Переважають бідні оселі, зроблені з пластику, дощок.

Важко повірити, що в таких маленьких хижах живуть досить великими сім’ями (в одній родині може бути по шестеро дітей).

Проте трапляються і добротні кам’яниці, мешканці яких явно досягли більшого добробуту.

Деяким вдається виїхати на роботу до сусідньої Словаччини чи Чехії, хтось працює в комунальних службах міста. Чимало й тих, хто не має постійної роботи.

Мешканці вулиці Тельмана

Соціальна диференціація відчутна вже на рівні риторики.

Ті роми, що живуть благополучніше й долучаються до громадського руху, у розмові щоразу вставляють слівця на кшталт "дискримінація" і "пріоритет".

Натомість ті, хто отримав лише початкову освіту чи не отримав жодної, не завжди дають собі раду з реаліями сучасного життя.

І тут криється одна з розгадок того, чому ж самі роми говорять про своїх лідерів як про "баронів", коли самі освічені лідери від цього статусу відхрещуються.

Дехто не може вимовити повністю посаду Мирослава Горвата, тож звичайному рому легше сказати, що він є гарна людина, "наш барон", – коментує Наталія Зіневич, старша наукова співробітниця Інституту української археології та державознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, дослідниця історії ромського народу.

Зіневич зазначає, що часто роми розповідають не-ромам реалії свого життя так, як звикли чути про себе від суспільства, бо так простіше.

Та й багато хто втомився пояснювати, що не є бароном. Часом легше сказати те, що від тебе хочуть почути.

У ромській мові існує слово "баро", в перекладі "шанована людина", пояснює дослідниця.

За співзвучністю, у слов’янських мовах виникло слово "барон":

– Але тих ватажків з інколи кримінальним шлейфом, якими уявляє суспільна свідомість "баронів", у ромів не було.

Звісно, в групах мандрівних ромів (які мігрували колективами через специфіку професій), був головний, який комунікував з місцевими владами. Але ці люди не мали тих функції, які приписують баронам

Ще одне пояснення також пов’язане зі співзвучністю, але цього разу – з угорською.

В угорській мові є слово "біров", що означає голову територіальної громадської одиниці, щось на кшталт довоєнного старости українських сіл. Тож біровами називають себе частина ромських лідерів на Закарпатті.

Ромське поселення Шахти, Ужгород

У ромському поселенні Шахта в Ужгороді основні питання вирішує староста Дарина Горват. Її обирає громада вже четвертий рік поспіль.

Староста – це сучасна форма лідерства, пояснюють нам тут.

Серед інших авторитетів громади – найстарша людина, що є у кожному селищі, і часто це жінка. До них бігають по поради, прислухаються тощо.

Дарина Горват, голова ромської громади поселення Шахти, Ужгород

Олександр Лацко є старостою (або головою) в поселенні на Тельмана.

Мій батько тут був 28 років бароном – головою, – розповідає чоловік. – Батько помер, і народ запропонував, щоб я продовжив. Так і живемо, помалу змінюємося, розбиваємо стереотипи циганські. В кожному таборі є голова.

Уявлення самих ромів про форми лідерства досить розмиті і різноманітні.

Голови територіальних ромських громад можуть бути виборними, але буває, що це право успадковують, каже Наталя Зіневич.

Вона пояснює, що бувають неформальні лідери, які одночасно є і релігійними лідерами, як-от пастори (на Закарпатті поширені протестантські релігійні громади).

В поселенні на Тельмана протестантська церква одночасно слугує приміщенням для зборів, а пастора іноді помилково називають "бароном", проте сам пастор від цього "звання" усіляко відхрещується.

Біля храму в ромському поселенні на Тельмана, Ужгород

– У 1990-ті, коли частина ромів, як і українців, криміналізувалися, існували неформальні лідери, які були одночасно і кримінальними авторитетами.

Але переносити це на все ромське суспільство некоректно.

Останні 25 років в Україні розвивається громадянське ромське суспільство, існують близько сто організацій, що мають своїх лідерів різного рівня: хтось є лідером для своєї громади, хтось авторитетом у певному регіоні, –  коментує Зіневич. – Окрім того, у 19 столітті титули "барона" надавали представникам ромських родин, які займалися певними мистецтвами або ремеслами, що мали стосунок до аристократичності.

Тоді ж література романтизму популяризувала образ "циганського барона".

Дослідниця переконана: поняття "циганський барон" на сьогодні є абсолютним міфом, котрий нерідко підживлюють самі представники ромських громад.

Міф живе у медіа ще й тому, що з неформальними лідерами зазвичай спілкуються представники правоохоронних органів, коли йдеться про владнання конфліктів:

Працівники поліції багато чого спрощують, через схеми та прив’язки до етнічної злочинності, або ієрархії етнічних кримінальних угруповань. І такі речі транслюються через журналістські хроніки або документи (наприклад, судові справи).

Якщо переглянути судові справи в архіві, складається враження, наче у нас тут одні барони, – каже Зіневич.

В ромському поселенні на Тельмана, Ужгород

Низький рівень життя, проблеми з освітою, працевлаштуванням, бідність, хвороби й відсутність доступу до медичного обслуговування на належному рівні, дискримінація – ці та інші проблеми ромських громад сьогодні на часі.

Ясна річ, сама лише зміна риторики усіх проблем не вирішить, але nomen est omen, і сприйняття спільнот ромів не як "циганських таборів із баронами", а саме як громади із лідерами, як рівноправної частини громадянського суспільства (яке в Україні віддавна є багатонаціональним) здатне задати інший, здоровіший і конструктивніший вектор розвитку як цих громад, так і суспільства загалом.           

Текст, фото: Дарія Гузенкова, Олена Максименко, Світлана Ославська, Богдана Фесенко, для УП.Життя

Матеріал підготовлено в рамках Школи етичної журналістики, яка проводиться Координатором проектів ОБСЄ в Україні за підтримки Міністерства Закордонних Справ Королівства Норвегія. В матеріалі висловлено виключно погляди авторів. Вони не обов’язково збігаються з позицією Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

powered by lun.ua

Головне на сайті