Як український вчений досліджує китоподібних і де знайти гроші молодим науковцям

2324
14 серпня 2018

Дослідник китоподібних, який має один з найвищих наукометричних показників серед зоологів – спеціалістів з ссавців Павло Гольдін розповідає, як працюється вченому в Данії, де молодим вченим шукати фінансування на свої дослідження і чому він не хоче виїжджати з України.

Про роботу зоолога та власні дослідження

Я вивчаю морських ссавців, до них належать китоподібні, ластоногі і сирени.

Майже весь час роботи приділяю китоподібним.

 

Їхні сучасні представники – кити та дельфіни. Я займаюсь не лише сучасними, але й вимерлими китоподібними.

Головна сфера моєї роботи – еволюція китоподібних та її закономірності.

Еволюція захоплива, якщо дивитися на неї через зв’язки морфологічних особливостей видів з геномом.

Всередині передньої кінцівки кита – ласти – є всі ті ж кістки, що й всередині руки людини: променева і ліктьова кістки, зап'ястя і фаланги пальців.

У більшості ссавців у всіх пальцях, крім великого, по три фаланги (у великому – дві), а у кита у вказівному та середньому пальцях фаланг більше: від 5 до 14.

 

Виявилось, що в білку, який кодує регуляторний ген HOXD13 і відповідає за формування пальців, є ділянка з послідовності однакових амінокислот.

У всіх звірів цих амінокислот 15, а у китоподібних – 17 або 18.

З еволюційної точки зору багато фаланг китам потрібно, щоб підтримувати структуру довгої ласти.

У ласті немає м’язів, лише сполучна тканина, тому опорну функцію збільшує велика кількість фаланг, розташованих уздовж всієї ласти.

Якщо говорити дуже спрощено, при описі нового кита суть роботи вченого полягає в тому, щоб порівняти знайдені залишки з усіма відомими видами.

 

Для цього вчений має відібрати і правильно скомпонувати систему істотних ознак.

З цією метою ми використовуємо комп’ютерні програми, оскільки аналіз потрібних алгоритмів вимагає багатьох машинних операцій.

Як правило, кожному досліднику доводиться створювати для себе власну базу даних.

Іноді доводиться писати код, іноді цього можна уникнути.

Все залежить від софта, з яким працюєш.

Про реконструкцію еволюції вусатих китів

Впродовж року я жив і працював над проектом в Данії і спільно з колегою Медде Стееман (вона мене запросила) ми вивчали кита, якого знайшли в Данії 40 років тому.

Вивчали залишки, які на той момент вилучили і очистили від породи, в тому числі череп.

Череп – головна кістка, скелетна структура, на основі якої ми робимо висновок, до якого виду, роду і сімейства належить звір.

 

За черепом ми можемо відрізнити людину від шимпанзе, шимпанзе – від щура, і одного кита від іншого.

Для китів діагностичними кістками, які допомагають віднести їх до того чи іншого виду, є ще й вушні кістки, що містять внутрішнє і середнє вухо.

За 40 років вдалося очистити від породи череп і, уже в моїй присутності, частково очистити вушні кістки цього кита.

Коли ми проаналізували його діагностичні кістки, то виявили, що цей кит не належить до жодного з раніше відомих сімейств викопних вусатих китів.

Представників цього сімейства знаходили на Землі впродовж 200 років, але досі ніхто не об’єднував їх в єдине сімейство.

Нам вдалося скласти шматочки цього пазлу, описати нове сімейство і запропонувати нову схему походження родинних взаємозв’язків вусатих китів впродовж останніх 15-20 мільйонів років.

 

Про життя в Данії

У Данії, порівняно з іншими країнами світу, дуже хороша ситуація для вчених, бо це країна меритократії.

Там держава зацікавлена, щоб туди приїжджали працювати вчені.

Я отримував не лише належні мені надбавки за наявність вченого ступеню, але й платив удвічі менше податків, ніж людина з будь-якої іншої професії.

Але такого роду винятки рідкісні в світі.

Я жив у маленькому містечку Грам, де живе менше 2 тисяч людей. Там не було громадського транспорту взагалі. Я весь рік ходив пішки!

Найближчий бар і кінотеатр були за 20 км від мого містечка. В таких місцях дуже мало часу витрачаєш на розваги. Це дуже незвично.

Фото – NOAA (National Oceanic and Atmospheric Administration), США

Про фінансування науки

Хорошому вченому завжди потрібні гроші і їх завжди не вистачає.

Навіть якщо ти працюєш на передовій науки, десь у Гарварді чи ЦЕРНі, все одно зіштовхнешся з цією проблемою.

Постійно з’являються якісь передові методи і технології, можливості для найновіших відкриттів, і все це дуже дорого коштує.

Мозок –  дуже енергозатратний орган. У людини мозок забирає для свого функціонування більше 20% енергії.

Наука – аналог мозку у суспільстві. Дуже важливо, але коштовно.

І якщо в країні неблагополучна економічна ситуація, мозок задихається, суспільство гине, не розуміючи причин своєї загибелі.

Про роботу в Україні

Моя робота затребувана частково тому, що я працюю в тій частині світу, куди мало хто проникає.

Історично так склалось, що еволюцією китів займаються там, де знаходять викопних китів – в Італії, Бельгії та Данії (басейн Північного моря). І в тому числі в Причорноморському басейні.

Я можу поїхати в Тбілісі і працювати там з кавказьким матеріалом.

Але в себе на батьківщині я можу робити це ефективніше, бо можу розібрати етикетки, поговорити з живими людьми і з’ясувати якусь відсутню інформацію, я краще володію російськомовними джерелами.

Зрештою, краще розбираюсь в тих китах, яких у цій частині світу частіше знаходили впродовж останніх 200 років.

Мої знання найбільше затребувані тоді, коли я працюю з матеріалом місцевого походження. Тому я не хочу їхати з України.

Як і не хотів їхати з Криму. Але був змушений, бо після його окупації там не стало роботи, моє становище було тяжким.

Я писав усім у пошуках роботи, і ось данці, як і кияни, були одними з небагатьох, хто запропонував мені це.

Зараз робота є. Я описую залишки викопних китів, які знайдено і зберігаються в Молдові.

 

Плануємо почати польові дослідження матеріалу еоценової епохи (приблизно 40 млн років тому) в долині Дніпра.

Крім того, у Запорізькій та Одеській областях плануємо вивчати матеріали, які одного віку з тими, з якими я працював у Криму.

У нас з київськими колегами під описом також лежать матеріали з Дніпропетровської області.

На материковій частині досить багато матеріалу, але все ж більшість колекцій, на жаль, не такі багаті, як молдавські чи кримські.

Про можливості молодих вчених

Основа особистої свободи – це завжди фінансова незалежність, гроші, якими ми розпоряджаємося на власний розсуд.

Для молодого вченого найважливіше знайти, де взяти гроші.

Джерелом можуть бути міжнародні гранти, друга професія чи місцеві благодійники.

Зараз існує багато можливостей саме для молодих вчених.

Україна повністю відкрита до міжнародного фінансування. Ми підписали асоціацію з ЄС, але наразі мало хто навчився нею користуватися.

Постійно відбуваються різні конкурси, на які можна подаватися. Їх треба вміти шукати, і, чесно кажучи, цього мають вчити у кожному університеті.

На Coursera можна пройти курс з фандрайзингу і знайти фінанси на своє дослідження.

Є люди, які займаються пошуком фінансування професійно. Можна найняти людину, яка за відсоток від проекту знайде гроші на дослідження.

 

Всюди, де є гроші, є ринок. Фундаментальні розробки, які оформляють не у вигляді патентів, а у вигляді публікацій – теж свого роду ринок інвестицій. І в ньому діють свої економічні закони.

Звісно, є страшно дороге обладнання, яка може собі дозволити далеко не кожна країна, не кажучи вже про окремі інститути.

На світі є маленькі країни, де взагалі немає великих інститутів. І нічого, звідти також виходять талановиті вчені.

Щоб вирішити проблему коштовного обладнання, створюють всесвітні чи регіональні європейські центри на кшталт ЦЕРНу.

Ми зараз не можемо собі дозволити купити мікротомограф, хоч він потрібен нам для досліджень.

Але ми можемо звернутися до колег із західноєвропейської країни і купити час роботи на їхньому томографі.

Це уже коштує підйомну суму. Так, вона велика порівняно з нашими зарплатами, але для цього аспірант може написати заявку на грант на підтримку свого дослідження.

Те, що у тебе в лабораторії не стоїть супер-мегаобладнання у повній комплектації, не означає, що треба все кинути і кудись їхати.

Можна злітати у сусідню чи не зовсім країну і скористатися їхнім обладнанням. Я не бачу в цьому проблеми.

Наш час хороший тим, що щоб стати "більшим" вченим, необов’язково бути в Кембриджі чи Гарварді.

Ти можеш працювати у провінційному китайському університеті, але завдяки науковим зв’язкам і академічної мобільності отримати доступ до найкращих лабораторій світу.

Це у 19 столітті поїздка в Америку була як на той світ – квитком в один кінець.

А зараз цілком можна пересуватись і працювати у різних місцях, повертаючись при цьому додому.

Євгенія Дольська, в рамках проекту INSCIENCE, для УП.Життя

Фото: Максим Побережний

Передрук редакційних матеріалів "Української правди. Життя" без дозволу редакції заборонений.

Щоб отримати дозвіл, напишіть нам на lifepravda@gmail.com

powered by lun.ua

Головне на сайті