Як приборкати сором та дозволити собі бути не ідеальними
Одного разу через сором я ледь не втратила роботу.
Я прийшла працювати у компанію нового для мене напряму бізнесу і дуже соромилась, що не розуміюсь на ньому досконало. Чула від колег професійні терміни і просто впадала в ступор.
Знаєте, чим я займалась замість вчитися і активно запитувати?
Нічим! Щоб запитувати, потрібно було визнати, що я не знаю. Сором обіймав мене в тісних обіймах і міцно тримав. Я не могла навіть поворухнутися.
Подруга, яка спостерігала за цим усім, тоді просто мене запитала: "Наталю, ти дуже розумна і чарівна. Та чому, як тільки ти вирішуєш, що тобі важлива думка оточуючих, ти перестаєш бути собою?"
ЩO МИ ВТРАЧАЄМО ЧЕРЕЗ СОРОМ?
У боротьбі із цим підступним ворогом важливо усвідомити, яку ціну ми платимо соромлячись, і в яких саме ситуаціях з’являється це відчуття.
Мій товариш мав проблеми зі здоров’ям і зайвою вагою, бо на роботі харчувався всяким непотребом.
В офісі не було кімнати для прийому їжі, а їсти принесений обід в кабінеті з колегами соромився, "щоб не завдавати їм незручностей".
Він навіть не намагався прояснити у колег, чи насправді його обід завдасть їм "непоправної моральної шкоди".
Він готовий був платити власним здров’ям за фантазію про чуже "естетичне задоволення".
Ще один знайомий не наважувався піти у тренажерний зал, "бо будь-яка мінімально тренована дівчина може більше, ніж я. Як я виглядатиму?..."
Переконана, що такі приклади та ситуації відомі усім. Ми або знаємо про них, або є їхньою невід’ємною частиною.
Отже, що робить з нами сором:
Сором позбавляє нас можливостей
Ми боїмося невідомого, не пробуємо нове.
Не висловлюємо свою ідею, не змінюємо роботу.
Намагаємося уникнути помилок і поразок, але не здобуваємо досвіду і не розвиваємось.
Сором забирає наш час і часто є причиною прокрастинації
Ми не беремося за важливу справу, бо є шанс, що зробимо це не бездоганно.
Сором заважає нам проявити свої таланти
Ми хвилюємося перед важливою зустріччю, виступом, а тому робимо це гірше, ніж могли...
Сором підпорядковує собі наші цілі та керує вибором
Спонукає нас бути невдоволеними собою і своїм життям.
ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ІДЕАЛУ ТА ОТОЧУЮЧИХ
Ми соромимося, бо малюємо собі ідеальну картинку. Таку недосяжну, що ми реальні, якими б прекрасними не були, завжди будемо поруч з нею нікчемними.
Як тільки відчуваєте, що серце починає сильніше битися, а щоки червоніти, задайте собі кілька питань.
- Що з вами відбувається?
- Що саме викликало таке переживання?
- З ким або чим ви себе зараз порівнююте?
- Що то за ідеал?
- Звідки він взявся?
- З ким та чим у вас асоціюється?
- Він зараз вам допомагає чи шкодить?
- Що найгірше може статися у цій ситуації?
- Як би ви діяли якби сорому і страху не було?
Згадайте випадки, коли люди досягали успіху, не маючи усіх ресурсів чи компетенцій. Такий діалог з собою дозволить виявити природу сорому.
У моїй практиці залежність від думки інших – дуже частий запит на особистісний коучинг.
"Популярні" тренінги і низькопробні курси з розвитку кажуть нам: вийди за межі, "забий" на всіх... Усе ніби ок, але це така ж крайність, як і повністю залежати від інших.
По-перше, слід собі зізнатись, що людині потрібні визнання і підтримка інших. І це нормально. Проблемою це стає тоді, коли ми хочемо цього визнання від усіх.
Оберіть своїх людей. Чия думка є справді цінною для вас? Кого вартує прислухатись? Від кого ви готові почути навіть неприємні речі? Щодо решти голосів – "прикрутіть" звук. І продовжуйте робити свою справу.
[L]По-друге, працюйте над своєю самооцінкою. Ведіть "Щоденник успіху". Крок за кроком фокусуйтесь на своїх перемогах, навіть незначних.
По-третє, уявіть, що не відчуваєте страху.
Уявіть, як схвалюєте сміливіші рішення, рухаєтесь у напрямках, які раніше неймовірно лякали. Відкрито та з любов'ю проводите важкі розмови, публічно виступає або просто без хвилювань задаєте запитання тренеру на семінарі.
Уявіть, як ви не турбуєтесь за майбутнє, а більше довіряєте йому та в першу чергу собі. Як вам таке?
Я не перестала соромитись. Просто навчилась впізнавати підступного ворога ще здалеку.
Також постійно повторюю собі: я не досконала, і це не смертельно.
Навчіться відверто говорити собі та оточуючим: "Так я цього не вмію. Але якщо хочу – то обов’язково навчусь!".
Наталія Колядко, керівник відділу навчання та розвитку EPAM Lviv, організаційний коуч, спеціально для УП.Життя
Всі світлини від Depositphotos