"Свій циган", сусід та кум. Ким були і є роми для українців, пояснює історик

6851
27 вересня 2018

Стосунки між українцями і ромами завжди були напруженими? Конфлікт тривав століттями чи це щось, створене штучно?

Чому за останній рік відбулося аж стільки погромів і навіть убивство?

Ці питання привели нас до фахівця з ромських студій Наталії Зіневич. Вона вивчає цю культуру роками.

Дослідниця розповіла про взаємозалежність українців та ромів, а також про те, чому і коли це змінилося.

Наталя Зіневич, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства
ім. М. С. Грушевського НАН України. Фото Платформа

***

Зараз українці люблять казати, що роми мають нижчий статус. Це явище спірне.

Були часи, коли частина ромів мала більш привілейоване становище, ніж більшість українців.

Наприклад, вони могли кочувати, в той час як більшість сільського населення була закріпачена, прив’язана до землі. Для цих людей світ сільського життя був маленьким і тісним.

Чомусь вважають, що роми – останні кочівники Європи. І я так думала, коли не мала досвіду. Зараз впевнена, що слово "кочівля" романтизувало цю культуру. Це була не кочівля, а сезонна міграція, пов’язана з типом господарювання і соціальними стосунками.

Роми не могли кочувати від країни до країни. Це були окремі випадки – під час катаклізмів, наприклад, Першої світової війни, коли мільйони людей рухалися.

За часів Речі Постолитої роми зазвичай могли кочувати по території маєтків одного роду. Їм видавали права на певні дії.

Але в них були і обов’язки: під час воєн вони мали забезпечувати перевезення або на зиму залишатися в маєтностях і, скажімо, розважати під час церемоній еліту.

Українські роми, сер. 20 ст. Фото з архіву Миколи Бурлуцького

ЯК ВИГЛЯДАЛА МІГРАЦІЯ РОМІВ

Взимку роми залишалися у стаціонарних поселеннях.

Винаймали повністю будинки, або – найчастіше – жили разом в одній хаті з селянами.

Уявіть, скільки тисяч селянських родин ділили ночівлю, їжу впродовж кількох століть з ромськими сім’ями!

Хіба можуть культури-антагоністи жити в одному будинку?

Однак цієї пам’яті немає, бо пройшли дві світових війни, які викосили українців і ромів, які могли про це розказати.

За житло роми зазвичай платили гноєм – цінним добривом, і тим, що навесні орали грунт селянам, в яких зимували.

Роми починали кочувати у травні, після майовок. У цей час в селян перші покоси, і вже не потрібні коні для робіт на полі. Влітку роми мігрували, бо здебільшого не могли купити землю і займались торгівлею та ремеслами, які потребували зміни ринків збуту.

Мігрували лише роми? Ні. Були ще державні селяни (серед яких теж могли бути роми), що мали право на заробітки. Теж була форма закріпачення, більш м’яка.

На відміну від ромів, селяни рушаючи на заробітки зазвичай не брали з собою жінок і дітей, родини залишали вдома.

Роми були потрібними робітниками без землі. У роботі часто була задіяна уся родина. На похідній кузні жінки могли роздували міхи, діти, наприклад, збирали хмиз.

Є міф, що роми ніколи не мали документів. Це неправда. Вони інколи мали більше документів, ніж місцеві жителі, які нікуди не їхали і не мали потреби дозволи отримувати.

Роми зупинялися передусім в містах, де були ярмарки, які проводили на великі храмові свята. Якщо людина хотіла зупинитися на ярмарку, мала показати документ, сплатити податок і їй офіційно давали місце.

Тому те, що роми існували в світі поза законом – ілюзія, створена літературою і кінематографом, де не вважали за потрібне про це говорити.

Впродовж поколінь ті ж роми пересувались тими ж маршрутами. Ці родини добре знали, їх чекали.

 Кримські роми-музиканти (1865 рік); родина українських ромів-сервів (1890-ті роки)

Зазвичай вони брали дозвіл зупинитися у певному місці. І ці місця марковані в усіх населених пунктах.

На околицях, які зараз уже можуть бути майже центральною частиною міста, були місця, які називалися "Циганський вигін", "Циганська гірка", "Циганська балка", "циганське поле".

Таких мікротопонімів, маркованих конкретно цією культурою, в Україні дуже багато. Це круте явище. Не кожен народ залишає по собі таку кількість назв – при тому, що роми часто-густо не мали своїх стаціонарних приміщень, окрім ковалень.

Ці ковальські майстерні могли стояти порожніми і чекати на мандрівних ковалів-ромів, які прийдуть у певний період в готові кузні.

Черга стояла, бо в багатьох селах свого коваля не було. Ковалі-роми ставили своє клеймо як знак якості.

Розплачувалися зазвичай натуральним обміном: продуктами, речами, послугами. Для села це було надважливо, грошей там майже ніколи не було.

Було розуміння "свій циган". Це роми, які приходили сезонно. Зазвичай їх маршрут був приблизно 100 км навколо місця, де вони жили взимку.

Була й інша модель. У багатьох селах до середини 20-го сторіччя стаціонарно мешкали родини ромів-ковалів. Наприклад, на Волині. Ця модель дисперсного розселення залишалася і в повоєнні роки, хоча там мешкали вже зовсім інші роди.

Це була одна ромська родина, яка обслуговувала потреби місцевої громади на ремісничі вироби з металу, а не 10 ковалів, які один в одного б забирали замовлення.

УКРАЇНЦІ І РОМИ – КУМИ

Для українсько-ромських відносин впродовж кількох останніх століть характерне кумівство – разом хрестили дітей в церкві, так відбувалось родичання українських і ромських родин.

У Німеччині цього не можна уявити. Не в усіх регіонах Польщі таке було, а в українців це була норма.

Роми на українських теренах Російської імперії спілкувалися не мовою держави – російською, а говорили мовою сусіда – українською. Українці на побутовому рівні розуміли місцеву ромську говірку. Це досі збереглося в певних регіонах.

Чи були конфлікти? Безумовно, як і в українців між собою. Просто їх узагальнювати не можна, це не було нормою, не сприймалося, що всі такі.

Закарпатські роми-музиканти, поч. 20 ст.; родина одеських ромів, сер. 20 ст.

РОМИ І КАСТИ

На українських землях Закарпаття, що колись входили до складу угорської держави, роми не були рабами, але були дуже залежними, їх відділяли від усіх у компактні поселення, зазвичай розташовані навколо державних чи приватних мануфактур.

На теренах в складі князівств Волощини та Молдови (нинішній Буковині та Бессарабії). В цих державах понад 500 років більшість ромів перебували в статусі рабів (князівських, боярських, монастирських)омські родини спеціалізувались на виготовленні виробів з металу та дерева, мили золото, музикували, також вони робили меблі для маєтків, виготовляли саманну цеглу.

Ромів поділили на професії й так з'явився міф про касти: якщо твій прадід займався цією професією і не мав права перейти в іншу, мабуть, у нього це генетично і це каста.

Є ще одне джерело цього міфу.

Кажуть, роми несуть генетичний код з Індії, тому нібито "не такі". Але це штучно насаджені нам речі, бо те, що роми походять з Індії, з'ясували лише у кінці 18го – на початку 19-го сторіччя. А самі роми про це дізналися ще пізніше, адже науковими знаннями володіли одиниці: очільники якихось держав і їхня придворна еліта.

У Європі роми дуже різні не тому, що є представниками якихось каст, а тому, що жили в різних законодавчих, культурних полях, з якими взаємодіяли і змінювалися. В окремих державах ромам не дозволяли вільно пересуватись, в інших - оселятись у селах та містах.

Через це вони інколи змінилися настільки, що перестали сприймати один одного.

Ця сегментація ромських груп відбулася настільки серйозно, що іноді вчені кажуть, що це не один народ, а кілька.

І для елітарної частини ромської спільноти, міжнародного ромського громадського руху нині важливіше розуміти свою спільність, ніж роз’єднаність, і вони це транслюють на всю ромську спільноту. Бо наразі роми є найчисельнішою етнічною меншиною на європейських теренах, яка в багатьох країнах дефакто залишається в нерівному становищі у порівнянні з макробільшістю.

Є також міф, що у ромів не просто барони, а якась країна в країні, унікальне самоуправління, нібито секретне і ніхто не знає, як воно діє.

Ніби людину хтось мертвою рукою хапає і ніхто з-під цього управління не може вийти.

Насправді серед ромів Східної Європи досі найбільш поширеними інститутами звичаєвого права лишаються ради старішин (шанованих людей - шеро баро) та т.зв. ромські суди (кріс сходка), а не міфологізовані "барони", що акумулють владу в одних руках.

Внутрішнє самоуправління різних етнічних груп було притаманне всім країнам домодерного часу.

Ми зараз повертаємося до децентралізації і до запровадження інституту старост  – механізму локального самоврядування, при цьому говоримо, що від нього мають відмовитися роми.

Харківські ловарі (етнічна група ромів)

Злочинність за етнічною ознакою намагались маркувати завжди. Будь-яку групу з незрозумілою мовою і культурою зчитували як групу з поганими намірами і специфічними способами робити злочинність.

Якщо не вдається спільноту узалежнити, її починають демонізувати.

Самі правоохоронці кажуть, що є роми "безобідні", які ніколи в кримінал не полізуть, а є такі-то, але "ми з ними нічого не можемо зробити".

Чи були конфлікти з ромами раніше? Були.

Зазвичай напряму пов'язані або з кримінальними історіями, або з історіями міжродинних стосунків, коли кілька впливових родин починають мірятися впливами. Одна з них ромська, одна – ні. Вони до того навіть могли бути родичами.

Щось стається і кожен підіймає своїх і доходить до кризи, коли втручаються правоохоронці.

Раніше не було соцмереж, тому інформацію вдавалося локалізувати. Не було стрімів. Зараз будь-який випадок викликає бурхливу реакцію. І цим почали користуватися деякі політичні сили та групи впливу.

ЯК НА СТОСУНКИ УКРАЇНЦІВ ТА РОМІВ ВПЛИНУЛА ВІЙНА

Друга світова війна підкосила стосунки між ромами та українцями, розірвалися зв’язки. Перемішалося населення.

Роми знову почали вести нестаціонарний спосіб життя, рухатися в пошуку заробітків певними маршрутами. Це було вимушене явище, яке дозволило їм вижити і в роки Голодомору, і під час окупації та повоєнного голоду та розрухи.

У 1956 році в радянській державі була ухвалена Постанова (роми називають її Указом), яка заборонила "цыганам заниматься бродяжничеством", вони мусили усі примусово впродовж кількох місяців осісти, а якщо цього не робитимуть, спочатку діяла навіть стаття про ув’язнення до 4-х років.

В СРСР, з його з жорстким контролем пересування громадян, роми і їхня часта міграція сприймались владою як небезпека.

Їх прив’язали до певних місцин. Були випадки, коли ромські громади вдало осіли, а були такі, де від початку було конфліктно і незручно для усіх.

Майже всі роми стали законослухняними в якійсь мірі, молоде покоління в переважній більшості отримувало середню освіту.

І це не вписується в міф про ромів, які ніколи не працювали.

 Роми Галичини; котляр-лудильник мідного посуду

Офіційно не працювати роми не могли, бо був закон про "тунеядство".

Втім, навіть після 1956 року в СРСР і запровадження програми з соціалізації і перетворення ромів на пересічних радянських громадян, вони не мали доступу до багатьох професій, тому працевлаштовувались на "низові" роботи.

При цьому роми не жили з того, що були двірниками.

Узвичаєні поколіннями навички торгівлі, надання ремісничих та музичних послуг мали значний попит у тіньовій радянській економіці.

Наприклад, завдяки своїм зв'язкам отримували товар з підпільних фабрик з виробництва парфумерії та косметики, які не роми заснували. А потім ходили з будинку до будинку і пропонували. Вони розуміли, як перевезти, як знову замовити партію, як з усіма домовитися. Це стосувалося багатьох дефіцитних товарів.

Роми мали розгалужені родинні зв'язки між республіками, знали керівництво, бо співали для нього. І ось це вони використовували, адаптували певний свій досвід.

Завдяки існування системі неофіційної радянської економіки роми здебільшого були економічно успішними. Більш успішними, ніж звичайні радянські громадяни.

При цьому їм не потрібно було імітувати політичну лояльність. Запис в офіційній трудовій книжці дозволяв їм бути аполітичними. Достатньо було казати, що "ми за мир во всьом мірє" або що роми – вічні блукальці всесвіту.

Тут маргінальний статус в минулому був для них плюсом в рамках панівної радянської ідеології, бо інші приховували походження предків, майно, яке в них забрали під час советизації українських теренів.

Коли у брежнівські часи в СРСР з ромами періодично демонстративно для картинки починали боротися, це була спекуляція. Вони були корисні державі. Була політика "Вам чогось не вистачає? Давайте ми вам дамо" – їм дали роботу, а дітям школи – але при цьому була "скляна стеля" через графу "циган" в паспорті.

Це стосувалося і українців, зокрема тих, які були на окупованих територіях, жителів прикордоння, Західної України і представників малих народів, яких заклеймили як зрадників і депортували (наприклад, як кримських татар у 1944 році).

Неможливо було потрапити на певні спеціальності, посади. Втім, із правила були і виключення, коли на засекречених стратегічних виробництвах, та в конструкторських бюро працювали роми..

Втім, з ними домовлялись, що вони приховують свою ідентичність, не мають про це розповідати. Родини не знали, чим вони займаються. Чи це деформувало внутрішню ромську культуру? Чи навіювало комплекс меншовартості? Безумовно.

Ромські дівчата. 1928 та 1974 роки

Не всі родини знали про дискримінацію за графою "національність" в паспорті. Юлія, 1952 року народження, розповідала, що коли закінчувала 10-й клас, вчительки їй пропонували: "Вступай, але коли будеш паспорт оформлювати, не пиши, що ти циганка". У Бессарабії можна було записатися ким завгодно – болгарином, молдаванином…

У Юлії був шок: "Ми ж у Радянському Союзі, тут же дружба, мир". Вона не зчитувала дискримінацію щодо ромів, не відчувала її як дитина до цього моменту. Юлія записалася циганкою, не отримала вищої освіти, закінчила технікум.

Її чоловік чотири рази вступав до університету, йому щоразу відмовляли. Але зрештою вже в дорослому віці він зміг отримати вищу освіту в Києві.

Тому роми дітям розповідали: "Подумай, чи варто, коли ти йдеш на посаду, писати, що ти ром".

Зараз немає графи в паспорті, ром може переїхати в інше місто, отримати освіту і навіть нікому не казати про своє походження, коли не стане шанованою людиною.

Тому ми не бачимо зараз, наприклад, ромів-прокурорів, успішних бізнесменів, керівників підприємств тощо. А вони є.

Тому так складно ромів вмовити стати публічними, сказати: "Так, я головний лікар дитячої лікарні, і я ром".

Але якщо таких з’явиться 100-150, ми отримаємо потім у рази більше людей, які не побояться про це сказати. Або публічно розповісти про ромське коріння своїх предків.

ВІДСЕЛИТИ ЗА 10 КІЛОМЕТРІВ

У післявоєнний період також відбуваються інші паралельні процеси, українське селянство маргіналізують – воно було центром українського всесвіту, а його знизили до такого, чого почали стидатися самі українці.

За радянською політикою, бути селянином стає непрестижно. Головна рушійна сила руху до комунізму – робітники, селяни – тягар. Шалених темпів набула урбанізація, особливо після видачі з 1976 року паспортів селянам, до того фактично закріпаченим у колгоспах.

Вже за кілька десятиліть українці почали стидатися свого минулого, і взаємин з ромами, які були у ньому. Згадувати про ромів як про хороше стало некомфортно.

Плюс урбанізація відбувалася нерівномірно, провокуючи конфлікт старих міських мешканців і нових.

Частина ромів опинилася у категорії нових міських мешканців, "селюків", як їх сприймали, які не знають, як воду в крані включити.

Хоча "старі" містяни самі тільки 10 років як цього навчилися. Це вибудовує стіну? Безумовно.

Музичний анасамбль харківських ромів-ловарів

Але були випадки, коли цього не відбувалося. Досвід різнився від регіону і від передісторії. Наприклад, у містах Житомирщини нинішні роми з 1940-50-х років живуть майже в кожному місті. Довоєнне ромське населення було або винищене нацистами під час окупації, або мігрувало під час повоєнного радянсько-польського обміну населенням до Польщі.

Частина ромів, які опинилися в містах Житомирської області – вихідці з Києва, який після війни став особливим режимним містом як столиця.

Майже 90% ромам Києва, які до війни були офіційно зареєстрованими мешканцями столиці, мали будинки, професію – не дозволили повернутися.

Спочатку їх виселили у циганські колгоспи по селах. Людині, яка жила в місті, сказати "Зараз ти будеш селянином" – те саме, що селянину сказати "Завтра будеш городянином", тож експеримент за кілька років заглох.

Одиниці родин залишилися в селах, більшість переїхали за так звану санітарну зону – понад 100 км від Києва. В сусідні міста – Коростень, Малин, Житомир...

Там з середини 70-х роми змогли почати купувати квартири, офіційно влаштовувалися на роботу. Фактично до початку перебудови у столицю їм було заказано.

То чи була щодо ромів дискримінація? Так. Всередині ромської спільноти латентно існує штучно нав’язаний конфлікт. Одних ромів не чіпали, а інших не пускали. Наприклад, одні ромські ансамблі співали в найвідоміших ресторанах, інших ромів не брали на роботу в столицю.  

Коли починають на це натискати "хай роми між собою порозуміються", для них це  болюча тема.

Те, що зараз ромам доводиться ховатися, працює проти них.

У них самих є щодо себе стереотипи, з якими вони мають працювати, у них є дискусії – чи ти можеш чимось займатися, чи ні. Які традиції мають відійти у минуле, а які варто зберігати і передавати дітям.

Та, незважаючи на усі ці речі, радянський приклад інтеграції ромів був більш успішний, ніж політика щодо ромів в інших європейських країнах, бо там соціальні експерименти призвели до того, що роми не просто маргіналізувалися, так у певних країнах Західної Європи вони на 90% втратили свою ідентичність і стали або непомітною складовою більшості, або упослідженою соціальною групою.

РОМИ У 90-Х

Коли почалася перебудова, скасували закон про "тунеядство", багато ромів офіційно припинили бути найнятими працівниками СРСР.

Тоді більшість вважала, що це не норма, ромів почали сприймати як "що вони собі дозволяють".

Плюс роми почали показувати свої статки. Вони були серед перших в Союзі, хто зареєстрував свої кооперативи і легалізували свої мільйони.

Як це сприймала більшість? Нічого собі, які вони успішні.

Ромський музичний колектив під керівництвом Анатолія Кондура (Одеська обл., поч. 1990-х років); роми-заробітчани із Закарпаття у Львові

Певна заможна верства ромів не знала, куди витрачати гроші, не було вибору. Стався сплеск, вони почали розкошувати.

Цей стиль показових розкошів потім перейняла частина неромів, і він перейшов у бандитські 90-ті. Роми були їх частиною.

Циганські барони 90-х – один із стереотипів, з чим у нас асоціюються роми. Це велика травма. Завдяки поколінню, яке цього уже не пам'ятає, ми тільки зараз з цього виборсуємося.

Насправді в умовах вступу пострадянських країн до дикого капіталізму все було погано: накопичення капіталу, ігри без правил... До того ж, ромам насаджували наркотрафік, робили показові виселення.

Питання, чим для ромів були 90-ті – золотим часом, чи вони багато втратили?

Багато успішних родин припинили своє існування – наркоманія "з'їла" найкращих дітей ромів. Легкі гроші давали спробувати будь-що, вони не розуміли меж...

Це не лише ромський сумний досвід. У будь-якій культурі таке відбувається. Згадайте феномен "новых русских".

Найбільш маргіналізовані роми стали ідеальними радянськими громадянами: вони з вимушеною безпомічністю стали чекати на манну небесну від новоствореної незалежної української держави. Згодом, вже за часів Ющенка, жити на "дитячі" гроші, їх підсадили, бо легально працевлаштуватись частина тих ромських родин не могла.

Те, що їхню підприємницьку жилку в них видалили – їхня вина чи ні?

А в інших навпаки – вони спробували все і зрозуміли, що не те. І змінилися.

Всередині ромської спільноти купа таких процесів.

ЧИ Є В УКРАЇНІ КОЧОВІ РОМИ І ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ ТИМЧАСОВІ ТАБОРИ

В Україні кочових ромів уже немає.

Те, що ми бачимо влітку стихійні поселення в великих містах, це 90% людей з Закарпаття. Це роми із конкретних населених пунктів, які мають там свої будиночки, часто нелегалізовані. Вони в них зимують, а з настанням теплої пори року вимушено шукають заробітків у більш заможних регіонах та великих містах.

Чому вони стали помітними зараз?

По-перше, бо у радянський час вони такими примітивними не виглядали, адже багато хто і в українських селах жив із земляною підлогою, робітники у бараках.

Поетеса Рані Романі Раїса Набаранчук з братом Леонідом; поет і композитор Міха Козимиренко
з мамою (українські роми-серви, сер. 20 ст.)

По-друге, мовний бар'єр – значна частина закарпатських ромів, так склалося, угорськомовні.

По-третє, багатодітність, яка не лише притаманна ромам, а і є характерною традиційною ознакою Закарпаття.

По-четверте, втрата документів – зазвичай в роки перебудови і перші роки незалежності частина найбідніших ромів або втратила документи, або не могли офіційно зареєструвати свої будинки, переоформити радянські документи тощо.  

І, по-п'яте, вони стали безробітними. На Закарпатті закрили усі стратегічні підприємства, на 90% яких працювали і місцеві роми, які не мали бізнесових схем, а були правильними радянськими громадянами.

Хто міг – їхав на заробітки. Не в Київ, бо він був бідним, а в Підмосков'я і під Санкт-Петербург.

Їздили туди багато років, там народжувалися діти і там ще більше маргіналізувалася культура через те, що вона напряму була пов'язана з ментовською культурою криміногенних передмість російських столиць у 90-ті.

За таких умов страшенно знизився освітній рівень тих закарпатських ромів-мігрантів. Відбулася ще більша деградація.

Вони поверталися додому, перезимовували на Закарпатті і знову їхали на заробітки до Росії.

Далі Ющенко увів виплати по народженню дитини. Люди побачили шанс не мотатися в іншу країну, де все було принизливо. Проституція… Просто жах, що з ними робили. З 2004 року серед закарпатської громади ромів відбувся бебі-бум.

Коли закрився з часом російський кордон, ромів-заробітчан стало ще більше. Ці люди стали видимі в Україні.

При цьому важливо говорити, що у нас в Україні є роми, соціально інтегровані, на хороших посадах, які намагаються творити культурну політику, іміджеві речі. Їх небагато, але вони є в усіх регіонах України.

Загалом ромська спільнота не настільки видима, як в інших європейських країна, де їх живе значно вищий відсоток. Наприклад, на мільйонний Львів ромів мізерний відсоток – більше, ніж кримських татар, але мало.

Через те, що роми не укорінені, не мають освітніх інституцій, вони майже не представлені в регіональних наративах. Вони часто сприймають інших ромів, які жили у містах до них, як казочки, намагаються у більшості випадків їх від себе відмежувати. Це велика проблема.

СКІЛЬКИ В УКРАЇНІ РОМІВ

Ми наразі не маємо певної статистики, бо 47 тисяч – дані перепису далекого 2001 року. Влітку правоохоронці оприлюднили цифру в 3100 місць так званого "компактного поселення ромів"...

Чи дійсно  завжди це компактні поселення? Ті, хто видимі. Частина з них можуть вже не мати ромської ідентичності та бути принципово угорцями, але поліція буде продовжувати їх називати ромами.

Ромів у великих містах – Дніпрі, Запоріжжі – ви не порахуєте, там тисячі їх можуть залишатися "невидимими", бо, окрім загальнодержавних переписів, збір етнічної статистики у нас законодавчо заборонений, як і будь-який етнічний профайлінг.

Це можуть бути успішні роми і вони не будуть на вулиці, поліцейському або сусіду по будинку розповідати про своє походження.

Наприклад, в Ірпені ромська громада з 70-х років живе стаціонарно в будинках. Вони туди переїхали з теренів Молдавської РСР. Усі в місті знають, що вони роми. При цьому в переписі 2001 року вони дружно написали, що є молдаванами і відповідна інформація наразі розміщена владою як офіційна.

Насправді ж офіційної цифри, скільки ж в Україні мешкає ромів, не буде, поки не відбудеться перепис 2020 року. У будь-якому разі % ромів в Україні відносно загальної чисельності незначний. Регіонів з компактними громадами декілька.

Треба припинити сприймати ромів як проблему. Роми так само хочуть кращої долі для своїх дітей, вони є такими ж громадянами цієї країни, як будь-хто інший.

Очевидно, що видимість ромів можна змінити через культуру. Не ту, яку звикли сприймати – станцювати, заспівати і все.

Роми цікаві, тому що вони не розчинилися, незважаючи на те, скільки з ними робили соціальних експериментів в імперські періоди та під час панування тоталітарних та авторитарних режимів.

Незважаючи на відсутність власних освітніх закладів та офіційних інституцій, некодифікованість мови, вони є частиною українського культурного розмаїття, співтворцями історико-культурної спадщини європейського континенту, громадянами нашої країни.

Є надзвичайно багато інших етнічних культур, про які ми можемо прочитати тільки в книжці, а роми – ні. Роми серед нас.

Ірина Андрейців, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті