Демінери і демінерки: про тих, хто очищає землю від війни

1566
3 вересня 2018

Олексій сказав одягти бронежилети, заборонив курити і користуватися мобільними – щоб не спровокувати вибух, якщо раптом десь поруч міна.

– Якщо щось станеться – ніхто нікуди не біжить, всі стоять на місці – чекають на мою команду. Ясно? – попереджає він.

– Ясно, – киваємо.

***

Олексій Колбун, начальник групи з розмінування швейцарської гуманітарної організації FSD.

 

Місце, де працює його група з розмінування – селище Червоний молочар під Слов’янськом.

Звідси добре видно гору Карачун, де в 2014-му вели бої.

 Звідси добре видно Карачун

– Нещодавно ми очищували район бойових дій неподалік цього ж селища – 205 тисяч квадратних метрів. Там мали справу з наслідками артилерійської підтримки. Територія була забруднена в основному снарядами, що не розірвалися, – розповідає Олексій.

Зараз група проводить іншу операцію, яка називається технічне обстеження, або інженерна розвідка місцевості. Статус території "непідтверджена небезпека".

Колись тут стояли бойові підрозділи, а зараз демінери, як археологи, знаходять тут солдатські пайки, пляшки, особисті предмети.

– Навіть знайшли розтяжку та сигнальну міну, – каже Олексій.

Але все це – непрямі докази. Прямий доказ – робоча міна. Якщо такий прямий доказ знайдуть, будуть проходити цю територію сантиметр за сантиметром.

 

Зараз відбувається обстеження, під яке 10% території нарізали на смуги розвідувального очищення. На сленгу демінерів вони називаються "ісіелки", від ECL, exploring clearance lines.

Загальна площа посадки, яку перевіряють, 16 980 квадратних метрів. Група з розмінування має переконатися, що ці землі безпечні.

Якщо ми нічого не знайдемо, буде зроблено висновок, що тут відсутня мінна небезпека. Про це ми скеруємо рапорт до міністерства оборони, в якому запропонуємо вивільнити ці землі і передати їх власнику, тобто селищу, – розповідає Олексій.

Зараз у нього є достатньо підстав для оптимізму: поки що всі пробиті смуги показали нулі – нічого не знайдено.

За перший день ми розкопали 42 квадратних метри, – рапортує він. – На всіх 52 смугах фіксуємо цивільне сміття, військового спорядження – нуль. Наступний день 63 розкопи – той самий результат… Так ми працювали 21 день. Нуль військового.

ГОЛОВНЕ В РОБОТІ – ПРАВИЛА І КОМАНДИР

Це вже шостий об’єкт, над яким працює команда Олексія.

Поки в цій групі дві жінки. Христина та Катя.

Христині Пономарьовій 41 рік. Вона 8 років працювала на держслужбі, після цього мала власний бізнес – перукарню. У перукарні їй не подобалося.

Під час окупації Слов’янська, розповідає, було дуже страшно, а от зараз – ні.

– З командиром не страшно, – каже.

 

На її думку, на мінному полі спокійніше, ніж у перукарні. Бо люди не виносять мозок через дрібниці, а головне є відчуття, що займаєшся важливою справою.

Христина вважає, що демінер – хороша робота для жінки. Бо жінки акуратні.

Головне – правила, – наголошує вона.

А ще – перелічує – важливі ретельність. Витривалість. Ніякого авантюризму. Навпаки: готовність виконувати однотипну роботу впродовж шести годин.

– Христина займається марафоном. Коли я це дізнався, зрозумів, що вона має працювати з нами, – каже Олексій.

Олексій порівнює розмінювання з марафоном і гирьовим спортом. Бо він займався гирями.

 

– Всі ці речі вимагають колосальної витримки. А ще ти маєш не зламатися від того, що докладаєш зосереджених монотонних зусиль, а результат матимеш лише на виході.

Найскладніше у роботі демінера – повна екскавація: розкопувати смугу завширшки 1 м на глибину 15 см, вибираючи з ґрунту весь метал.

Протипіхотна міна встановлюється на глибину 5-7 см. Сама міна – 4 см, кришка над нею – півтора сантиметри, плюс півтора-два сантиметри – захисний шар.

Проте існує міграція предметів у землі. Її дає, наприклад, замерзання-відтаювання ґрунту. Є предмети, які уходять глибше, тому ми за найменшої підозри розкопуємо глибше, ніж 15 сантиметрів, – розповідає Олексій.

Якщо без повної екскавації, звичайна процедура, то досвідчений сапер проходить 10-12 метрів на день.

На початках Катя й Христина виконували по 4-4,5 метри, зараз вони проходять уже по 8 квадратних метрів.

Це багато, – каже Олексій, – бо це ліс.

Христина проходить свою смугу з міношукачем, і він починає огидно пищати.

 

– Маємо справу з високомінералізовними ґрунтами – земля насичена металами, – пояснює поведінку металошукача Олексій.

Команда Олексія використовує німецькі міношукачі. Вони розумні, хвалить техніку чоловік.

Ми якось працювали під лінією електропередач, так він в кінці дня перестав на неї реагувати. Відкалібрував! – захоплюється він.

ЯК СТАТИ ДЕМІНЕРКОЮ

В демінерки та демінери набирають за оголошенням.

Олена Кривова, прес-офіцер FSD, розповідає, що FSD працює у світі понад 20 років і дотримується принципів гендерної рівності, однак коли торік вони проводили перший набір в Україні, зіштовхнулися з тим, що набір жінок-демінерок суперечить українському законодавству.

Імовірно, йшлося про наказ МОЗ № 256, який визначав перелік заборонених для жінок професій.

Його скасували у грудні минулого року. Так уже з початку 2018 року у FSD проводили набір заяв і від жінок, і від чоловіків.

У групах НТО (нетехнічного обстеження місцевості), на думку прес-офіцерки FSD, саме гендерний баланс є запорукою ефективної роботи. НТО – це збір інформації про можливе замінування через інтерв’ю.

У нас в регіоні живуть різні традиційні ком’юніті – ромська спільнота, турки-месхетинці… Не завжди у них демінер-чоловік може вільно говорити з молодою дівчиною, приміром, чи навпаки наша працівниця – з чоловіком з цього ком’юніті, – говорить Олена.

Її слова підтверджує Юлія Кателик, 34 роки, переселенка з Донецька, керівник групи НТО FSD.

 

Під час інтерв’ю зі мною більш відверті чоловіки, особливо військові, а хлопці краще працюють з жінками, – розповідає вона специфіку роботи.

Робота, на її думку, надзвичайно цікава, проте саме з таких розмов приходить розуміння, як сильно люди схильні до пліток і перебільшень.

Я з нею погоджуюся. Теж часто зустрічаюся з фантазерами, які розповідають і про злодіяння, які примарилися, і про підриви, про які хтось чув, але невідомо хто, і про обстріли, яких ніколи не було…

На початку війни мене довго вели показувати обгорілі трупи. Трупів виявлено не було.

– Нам теж розповідають про купу підривів, а потім перевіряємо – ні, ніяких звернень не було – ні в поліцію, ні в лікарню, ні в сільраді ніхто не знає, – каже Юля.

Юля працює в FSD лише другий місяць. Вона 11 років пропрацювала у школі – вчителькою англійської мови, зараз офіційно у декретній відпустці. Її молодшій дитині – 10 місяців, старшій – 13 років.

У Юлі батько – демінер, чоловік теж демінер. Тому, коли Юля виходила на роботу, чоловіка більше хвилювало питання не про те, що демінування – це небезпечно, а з ким буде дитина.

Він просто не хотів, щоб я лишала малюка, – усміхається.

 

***

Крім FSD, розмінуванням на Сході займається британська гуманітарна організація HALO Trust (Hazardous Area Life-Support organization) і Датська група з розмінування (DDG).

Марина Лантух, офіцерка зі зв’язків з громадськістю HALO Trust, розповідає, що в HALO працює приблизно 40 жінок-демінерок з 200 працівників.

У HALO також почали набирати жінок в Україні не одразу, лише наприкінці минулого року.

Жінки дисциплінованіші і в них рідше трапляються проблеми з алкоголем, – каже Марина.

Говорить, що цього року буде ще чотири набори демінерів/ок, кожен по 30 осіб. Проте надаватимуть перевагу людям з сільської місцевості – безпосередньо з тих сіл і селищ, які поруч з територією розмінування.

Алісі Артюх – 28 років, вона з Маріуполя. Відпрацювала 5 місяців демінеркою в датській DDG. Коли закінчився контракт, новий не підписала. Каже, робота важка, щодня під пекучим сонцем, часто на колінах.

– Моя спина сказала: досить, – зізнається.

Про мотивацію, чому подалася на демінерку, говорить так:

– Пам’ятаєте обстріл Східного району Маріуполя в січні 2015-го? Я там була волонтеркою, – Аліса каже, що її життя в той день змінилося.  

Її 7-річний син дуже пишався тим, що мама розміновує поля і там буде рости хліб.

Він казав, що мама рятує землю і людям буде що їсти, – сміється жінка.

А ще каже, що неодмінно б лишилася на цій роботі, якби не здоров’я, проте моє запитання про хлопчик/дівчинка здається їй надуманим:

– Хлопці втомлювалися так само, як і ми: на мінному полі немає поняття, хлопчик ти чи дівчинка, головне – уважний ти чи ні, витривалий чи ні…

І ще каже: якщо жінки відчувають в собі сили, хай ідуть без вагань: це хороша робота – чистити землю від війни.

Леся Ганжа, для УП. Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті