Творити вуллє: що таке бортництво і чому бджоли мають стати новою візитівкою України

6590
30 вересня 2018

Мешканці таємничого Полісся лагідно називають своїх поліських бджіл "пчолами".

Саме тут вже понад 1500 років безперервно існує найстаріша традиція бджільництва – бортництво.

Що таке бортництво і що значить бути бортником, на Поліссі знають, але для широкого загалу це ремесло стає відомим завдяки кільком ентузіастам, які захопилися культурою старовинного бджільництва.

Про бортництво розподає Максим Пчелов – графічний дизайнер і співзасновник ГО "Бортники України". Він уже не уявляє свого життя без поліських "пчол". 

Максим Пчелов, графічний дизайнер і співзасновник ГО "Бортники України"

ЗНАЙОМСТВО З БДЖОЛАМИ

В дитинстві Максим жодного разу не бачив пасіки. Його заповітною мрією була археологія, а головною метою після школи – вступ на історичний факультет. 

– Але з історією не склалося і я почав навчатися в аграрному університеті на зооінженерному факультеті.

Коли на другому курсі потрібно було вибирати спеціалізацію, в мене не було жодних стратегій.

Можна було займатися конями, коровами, птахами, генетикою… або бджолами.

Практично всі мої одногрупники зарання спланували свій вибір, а мій був абсолютно спонтанний.

Тоді я просто подумав, що бджоли серед цього списку найприкольніші, бо ніколи з ними раніше не мав справи.

Максимове знайомство з бджолами почалося з нуля

Жив у місті з дитинства і в мене навіть бабусі в селі не було, не кажучи вже про пасіку. Такий от собі герой асфальту (усміхається). Тому моє знайомство з бджолами почалося з нуля.

Навчання мені подобалося, було цікаво, але з часом постало питання додаткового заробітку. На останньому курсі я самотужки почав опановувати графічний дизайн і влаштувався працювати в журнальне видавництво.

Робота займала багато часу і до того ж мені поставили умову, за якої я мав перейти на фултайм. Обрав роботу – і не шкодую про це. Тоді подумав, що на старість заведу собі пасіку і таки повернуся до бджільництва.

ДО ВИТОКІВ БДЖІЛЬНИЦТВА

Минуло всього п’ять років і я зрозумів, що графічний дизайн і реклама – не те, чим мені дійсно хочеться займатися.

Я вирішив виїхати за місто, побудувати будинок і зайнятися бджолами.

Поставив звичайні рамочні вулики, навіть продавав мед зі своєї пасіки.

Максим виїхав за місто і зайнявся бджолами

Саме собою в мене виникло питання, який вигляд бджільництво мало раніше, ще за часів Русі.

Я знав, що тоді мед з наших країв експортували тоннами, і добували його прямо з дерев, де жили бджолині рої.

Але про саму технологію знань бракувало. Потроху почав шукати інформацію.

На той час я працював у Мистецькому Арсеналі і під час обідніх перерв почав ходити в історичну бібліотеку навпроти, і шукати відповідну літературу.

Під час обідніх перерв Максим ходив у історичну бібліотеку і шукав відповідну літературу

За п’ять років дізнався багато цікавого, але так і не знайшов відповідей на питання, які поставив на початку.

Про технологію не було жодних згадок. Лише згодом я випадково дізнався, що в Україні досі існує безперервна родова традиція добування меду з бортей.

І ця традиція існує вже протягом 1500 років.

Найстаріша традиція бджільництва – бортництво
Отак мед добувають вже протягом 1500 років

На відміну від сучасного бджільництва, бортництво має ще й культурну складову. З ним пов’язаний цілий ряд ритуалів, символів – і все це живе до сьогодні.

У 2013 році я вирішив, що треба їхати знайомитися із бортниками. Ми з дружиною сіли на мотоцикл і вирушили в село Селезівку в Овруцькому районі – це один із найбільших осередків бортництва.

У 2013 році Максим з дружиною просто сіли на мотоцикл і вирушили в один із найбільших осередків бортництва

Тоді ми не знали нікого з місцевих і просто розпитували у людей, прогулюючись селом. І ми таки знайшли, кого шукали!

Познайомилися з кількома бортниками, які нам показали борті, інструменти та розповіли як ними користуватися.

ПОШУК СОЮЗНИКІВ

Після повернення із Селезівки Максим почав досліджувати бортництво ще глибше і шукати тих, хто цікавиться цією темою. Каже, що мусив бути хтось, хто так само збирає інформацію і реконструює старовинний процес добування меду. Так він познайомився з етнографом Олексієм Нагорнюком.

– Виявилося, що в нього вже є повно інформації та матеріалів з Рівненщини. На той час в Україні нас було лише кілька осіб, хто цікавився і досліджував бортництво. Так ми фактично опинилися в одному човні.

На початку цього року я вирішив, що пора робити рішучі кроки.

Разом із Олексієм ми заснували громадську організацію "Бортники України".

Максим Пчелов і Олексій Нагорнюк заснували громадську організацію "Бортники України"

Це відкрило двері в ширший інформаційний простір, дало можливість офіційно подаватися на гранти, укладати договори про співпрацю і як результат – відкрило українське бортництво світові.

Наразі фактично всі знання про бортництво лишаються у тих самих поліських бортників. Наше завдання – систематизувати ці знання, творчо їх втілити і ознайомити з бортництвом Україну та світ.

Молодь на Поліссі починає цікавитися старими технологіями добування меду заради самого продукту, в той час як культурна частина відходить в минуле.

Ціль бортників – накачати якомога більше меду. А нас із Олексієм, окрім продукту, цікавлять ще і пов’язані з бортництвом ритуали, символи, прислів’я, легенди – тобто все, що доповнювало практичну частину.

Молодь на Поліссі починає цікавитися старими технологіями добування меду

ПОЛІССЯ – ЗЕМЛЯ БОРТНИКІВ

Найкращий регіон для бортництва – Полісся. Там досі збереглися найглухіші ліси і росте найбільша кількість старих дерев, придатних для заселення роїв.

Зараз бджоли поступово зникають із природи, бо все менше таких дерев, в які вони могли б заселятися.

З останньої моєї експедиції виявилося, що старі дуби з бджолиними роями лишилися не лише в лісі, але і на цвинтарях – їх там ніхто не чіпає вже багато років.

Лишається все менше дерев, в які могли б заселитися бджоли. Цікаво, що такі дуби є цвинтарях – їх там ніхто не чіпає

Планую виїхати в ліс на розвідку і промаркувати старі дерева, щоб їх не зрізали, і вони могли б у майбутньому слугувати домом для бджіл.

Існує два види бортництва: розведення рою у зрізаній колоді або безпосередньо у живому дереві.

Бджоли не шкодять дереву, оскільки воно продовжує постачати сік по зовнішньому шару камбію і може жити ще сотні років.

Бортники знаходили такі дупла, розширювали їх, виготовляли спеціальну дощечку, яка слугувала дверцятами, і доглядали за роєм.

Бджоли не шкодять дереву, оскільки воно продовжує постачати сік по зовнішньому шару камбію і може жити ще сотні років

Цей вид бортництва продовжує лише частково існувати в Білорусі і в нас на Поліссі.

Люди на Поліссі тисячу років жили по хуторах і лише останні 70 років у селах радянського типу. Цивілізація дійшла сюди найпізніше і місцевим жителям просто не потрібні були рамочні вулики.

Цей регіон найбільш автентичний – саме цим він такий цікавий.

До сьогодні тут поруч із християнством живуть традиції старого вірування.

Наприклад, на Рівненщині в одному селі росте величезне кількасотрічна сосна – вся вона завішана рушниками.

Місцеві вважають її захисницею села, ходять до неї молитися, а навпроти дерева стоїть капличка. Щоправда, ця сосна починає засихати і тепер лишається загадкою, що ж буде далі з цим селом.

Один із видів бортництва: розведення рою у зрізаній колоді
Ці колоди у майбутньому слугуватимуть домом для бджіл

ДИКИЙ МЕД

– Один мій викладач в інституті казав, що не існує свійської бджоли.

Бджоли від природи дикі, різниця лише в їхньому середовищі.

Для бджіл квадратна форма вулика – неприродна, оскільки в ній нерівномірно розподіляється тепло.

Навіть у власній хаті можна переконатися, що в кутах температура нижча. У круглому дуплі тепло навпаки може розподілятися рівномірно і це створює комфортні для рою умови.

Для бджіл квадратна форма вулика – неприродна, оскільки в ній нерівномірно розподіляється тепло

Різниця між медом із борті та за рамочного вулика доволі суттєва.

У сучасній технології для вулика використовується штучна вощина, яка містить парафін – відповідно певна частина потрапляє в продукт.

До того ж, від контакту з металом хімічний склад меду змінюється і це знижує його якість.

Різниця між медом із борті та за рамочного вулика доволі суттєва

РЕМЕСЛО БОРТНИКА

Бортники часто не мають бджолярської освіти, вони просто роблять так, як робили їхні діди – і так з покоління в покоління.

Зате в них є багато родових повір’їв. Часто ці повір’я суперечать науковим фактам, але, можливо, саме завдяки цьому бортництво і збереглося в такому автентичному вигляді.

За роями і деревами бортники доглядають впродовж цілого року.

Під наглядом одного бортника може бути навіть 100 колод із роями, а відстань між ними іноді сягає і 50 кілометрів.

За роями і деревами бортники доглядають впродовж цілого року

Взимку до борті навідується жовна – пташка, яка видовбує крихітні отвори і виїдає бджіл.

Потім приходять куниці або миші, які розширюють дірку і теж заважають спокійно жити рою.

Тому бортники час від часу мають латати ці дірочки.

Ранньою весною бортники шукають старі дерева або встановлюють вже готові колоди, зачищають дупла і готують їх для заселення бджіл.

Цей процес на Поліссі називається "творити вуллє". Дупла натирають пахучими травами і квітами або лишають цілі букети, які приваблюють бджіл.

Час від часу бортники мають латати дірочки в бортах

Решту свого часу бортники займаються господарством, збирають ягоди і гриби, яких на Поліссі повно.

Доглядають за бортями і деревами в парах, бо самотужки важко забратися на велику висоту з усіма приладдями – хтось мусить страхувати і допомагати.

Раніше ремесло бортника було ще складніше, оскільки на Поліссі жило повно ведмедів, які до всього ще й вміють добре лазити по деревах.

Зі зменшенням лісу ведмеді почали зникати, тому сучасні бортники почали вішати борті вже нижче.

Натомість активізувалися так звані "бджолодери" – ті, хто краде мед.

Це зробити нелегко, але злодію принаймні не потрібно дертися на вершечок дерева, бо борті тепер висять так низько, що достатньо лише приставити невелику драбину.

Борті тепер висять так низько, що достатньо лише приставити невелику драбину

Поліщуки кажуть, що з давніх-давен для таких злодіїв існує особливе покарання.

Якщо бджолодера застали на гарячому, він мусив стрибати на землю прямо з того місця, куди заліз.

Звісно, це закінчувалося смертю або каліцтвом. Такий звичай існує на Поліссі і до сьогодні.

Самі бортники не розуміють цінності продукту, який добувають.

Мед із борті часто продають за ціною меду з пасіки. Коли я це побачив, сам запропонував знайомому бортнику придбати його мед вдвічі дорожче – він дуже здивувався.

А саме це і є найважливішою підтримкою промислу. Це означає, що син чи онук бортника не поїде в Київ працювати менеджером, а зможе заробляти достатньо грошей за мед із колоди.

До того ж, для цього є всі умови, матеріали і вчителі. Зараз це заняття все рідше лишається родовою справою, бо бортництву вчать не дітей, а тих, хто зацікавився.

Самі бортники не розуміють цінності продукту, який добувають

РЕКОНСТРУКЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ

– Технологія виготовлення інструментів також зникає разом із носіями цих знань. Наприклад, жень (пристосування, за допомогою якого бортник залазить на дерев, щоб доглядати за роєм) уже ніхто не робить.

Останні такі інструменти були виготовлені ще кілька століть тому – ними ще досі користуються.

Тих, хто робив ці інструменти, вже давно немає серед живих, тому я планую відтворити процес виготовлення цього інструменту.

Тих, хто робив ці інструменти, вже давно немає серед живих

Хоча це непросто і до того ж не дуже естетично.

Для жені використовували шкіру лося або великої рогатої худоби. Лосів чіпати не будемо, обійдемося і воловою шкірою (усміхається), для жені їх потрібно взяти дві.

Бортники обробляли шкіру, замочували у воді, витримували в коров’ячому гної, сечі і  насамкінець різали на тоненькі смужки і обробляли дьогтем.

Така жень виходила м’якою і дуже міцною. В мене для зразку є два оригінали, яким уже більше, ніж сто років і вони досі мають пристойний вигляд.

Їм понад сто років і вони досі мають пристойний вигляд

БОРТНИЦТВО В СВІТІ

Бортництво було поширене на території України, Польщі, Білорусі, Литви, інших європейських країн та Башкирії – аж за Уралом. Наразі тема бортництва активно розвивається серед поляків.

– Польських дослідників підтримує і фінансує держава. Вони і до нас приїжджали, щоб зробити фотопроект "Останні бортники Європи".

У Польщі спільно з Білоруссю просувається робота із внесенням бортництва до списку спадщини ЮНЕСКО.

Разом вони довго працювали над цією ідеєю і навіть записали у бортників відео-дозволи.

Це ще одна умова: носії певної традиції мають погодитися з її занесенням до світової культурної спадщини.

Таких дозволів для польсько-білоруського проекту було записано 104.

Бортництво було поширене на території України, Польщі, Білорусі, Литви, інших європейських країн та Башкирії – аж за Уралом. Для збільшення натисніть на світлину

Цікаво, що білоруське бортництво абсолютно подібне до українського з етнокультурної точки зору – регіон поширення один і той самий.  

Але в той час, як робота над подачею до списку ЮНЕСКО почалася, в Україні дослідження бортництва лише зароджувалося.

Тоді не було кому виступити з пропозицією співпраці і Україна з живими традиціями бортництва лишилася осторонь.

Аби в українського бортництва з’явився шанс потрапити до списку ЮНЕСКО, я запропонував зареєструвати його до переліку культурної спадщини України.

У раді з питань нематеріальної спадщини при Міністерстві культури ідею підтримали і за пару місяців ми завершили роботу.

В українського бортництва з’явився шанс потрапити до списку ЮНЕСКО

Тепер бортництво має більше шансів зайняти свою нішу в інфопросторі, зацікавити ширше коло людей, які продовжать цю традицію. Для подачі в ЮНЕСКО це також необхідна умова, тому двері туди офіційно відкриті для України.

Бортництво може бути і буде ще одним напрямком для розвитку туризму, налагодження

культурних зв’язків із Польщею, Литвою, Німеччиною та Білоруссю.  Вже за кілька років всі вони приїдуть до нас, бо в Україні лишилися носії цієї традиції.

В Україні лишилися носії цієї традиції

МАЙБУТНІ ПРОЕКТИ

У планах Максима – музей просто неба, інтерактивні заходи, інсталяції, фотопроекти і навіть розміщення колод із роями у київських парках. Серед поточних завдань – зйомка першої повнометражної кінострічки про дослідження бортництва з робочою назвою "Ведмідь".

– Пропозиції для співпраці надходять вже з-за кордону. Остання – з Канади щодо спільного промислового виробництва меду в рамочних вуликах, але я відмовився. Мене цікавлять традиційні технології, а не лише готовий продукт.

Серед найбільших планів – заснувати осередок бортництва, куди можна буде приїхати на майстер клас із виготовлення колод чи свічок, скуштувати мед і дізнатися про старовинні технології бджільництва. Це буде база і для науковців, і для туристів.

Також ведемо переговори з парком "Беремицьке", де живуть дикі тварини поліського регіону.

Згодом там можна буде спостерігати за життям бджіл у їхньому природному середовищі.

Із кожним місяцем у нас з’являється все більше ідей та пропозицій від партнерів, пов’язаних із бортництвом – для їх втілення може не вистачити цілого життя (усміхається).

Зараз я потроху відходжу від графічного дизайну і вже готовий пірнути у бортництво з головою.

Саша Петраускайте, спеціально для УП.Життя

Для оформлення використані фото надані героєм та стоп-кадри із фільму Ведмідь

powered by lun.ua

Головне на сайті