На коні: як створити школу верхової їзди. ФОТОРЕПОРТАЖ

1618
8 вересня 2018

Марія Бродська змалечку знала, що у її житті неодмінно будуть коні.

Була готова працювати у цирку дресирувальником чи конюхом, жити на фермі у селі біля Львова чи далеко від рідного міста, але обов’язково поруч з улюбленими тваринами.

У підлітковому віці довідалась про кінний спорт і відтоді вправляється у верховій їзді та навчає цьому мистецтву усіх охочих.

А віднедавна – у власній Школі верхової їзди Марії Бродської. Дівчина переконана, що для їзди верхи вік та матеріальні статки не мають вирішального значення, головне – бажання та захоплення цим видом спорту.

Марія Бродська змалечку знала, що у її житті неодмінно будуть коні

Крок або повільний рух

Дівчата розрізають кавун крупними скибками та роздають коникам.

Тварини нетерпляче фиркають та б’ють копитом об металеву загорожу денника (відгороджене місце в стайні для одного коня).

Годівниці наповнені їжею, однак усім хочеться ласощів та уваги.

 Усім хочеться ласощів та уваги
 Тварини нетерпляче фиркають та б’ють копитом об металеву загорожу денника
 

Марія підходить до коників, заспокоює та пригощає смаколиками, які вони обережно беруть з розкритої долоні.

– Мабуть, моє перше слово було "коник", – Марія усміхається та заходить у невелику комірчину, кожен сантиметр якої зайнятий вуздечками, сідлами, хлистами, жокейськими шапочками та плакатами із вершниками.

Навіть на столі серед склянок з чаєм та печива – іграшковий коник.

– Однак кінним спортом зайнялась лише у чотирнадцять років. Допоміг щасливий випадок.

Кінним спортом Марія зайнялась лише у чотирнадцять років. Допоміг щасливий випадок

Марія пригадує, як їхала з батьками на автовокзал і крізь вікно побачила коней, що паслись поблизу іподрому.

Тоді мало автобус не перевернула, так хотілось підійти до тварин.

Однак на заняття з їзди верхи потрапила через рік, коли з однокласницею прогулювала контрольну з хімії.

Подруги вирішили піти на іподром, запитали про дорогу у випадкової перехожої, яка виявилась зовсім не випадковою – дівчина уже декілька років займалась у дитячій школі верхової їзди. Вона і привела їх до тренера, який набирав групи для навчання.

– Тренер був невисоким, а я вже тоді мала метр сімдесят п’ять зросту. Він зміряв мене поглядом і сказав, що таких високих не приймає, – згадує Марія. – Мені пощастило, оскільки під його керівництвом дівчата більше падали, ніж вчились їздити.

Падали як грушки, по три-чотири рази з одного коня, обтрушувались та залазили знову. Мабуть, у ті роки у дитячих школах було багато неправильного і я тепер точно знаю, як не варто навчати людей їздити верхи.

 Марія точно знає, як не варто навчати людей їздити верхи
 

Марія закінчила дитячу школу кінного спорту "Буревістник", отримала свій перший спортивний розряд, займалась на іподромі.

Вступила до вишу, "зробила" заліковку і знову повернулась до улюбленого заняття. Цього разу – на Базі сучасного п’ятиборства (СКА), де у конюшнях тримають як державних, так і приватних коней.

– Тренер Степан Антонович мене "посадив" на коня, навчив багатьом нюансам їзди верхи. На СКА були державні коні, на яких ніхто не їздив, от ми і брали їх для занять та змагань.

Згодом мені довірили приватного коня та дозволили з ним виступати. Є навіть така професія – берейтор, фахівець, який навчає верхової їзди та об’їжджає верхових коней приватних власників.

Не кожен "приватник" може приходити та їздити кожен день, а кінь потребує руху та догляду. До того ж, моя подруга, з якою ми разом займались у дитячій школі верхової їзди, відкрила каретний двір. У вихідні дні коні працювали у каретах, а в будні їх забирала я – каталась сама та вчила охочих.

Є така професія – берейтор, фахівець, який навчає верхової їзди та об’їжджає верхових коней приватних власників

Рух риссю

Марія розповідає, що спочатку брала коней в оренду, а потім придбала для школи вісім тварин.

Чотири коника живуть на СКА, на них Марія тренує спортсменів та аматорів. Інші коні стоять на іподромі, на них дівчина їздить сама.

Днями, наприклад, брала участь у змаганнях з конкуру (коли вершник та кінь стрибають через перешкоди).

Друзі Марії Бродської допомогли оформити документи та зареєструвати Школу верхової їзди. У Марії вже були свої коні, багаторічний досвід у спорті, залишилось знайти охочих займатись.

У Марії вже були свої коні, багаторічний досвід у спорті, залишилось знайти охочих займатись

– Якщо хтось дуже хоче їздити верхи, я дам таку можливість. В Школі діє програма волонтерства: люди доглядають за кіньми, чистять їх, годують, а натомість отримують безкоштовні тренування.

Я сама була у схожому становищі, тому охоче допомагаю людям здійснити їх мрію та навчаю їздити верхи.

Марія каже, що її дивують люди, які просять навчити верхової їзди за три дні. Звичайно, за цей час можна опанувати певні навики, утім не буває такого, що тренер скаже чарівні слова і вершник впевнено поїде галопом.

По-перше – сидіти високо, по-друге – хилить у різні боки, а по-третє – невідомо, куди коник хоче бігти в конкретний момент.

Люди інколи просять навчити верхової їзди за три дні

Лише десята частина учнів Школи хоче займатись спортом, інші приходять заради власного задоволення, фізичного розвитку та спілкування з тваринами.

Спортом переважно займаються дівчатка з восьми до п’ятнадцяти-шістнадцяти років, потім їдуть на навчання або знаходять нове захоплення.

Доводиться розпочинати все заново, адже вершник та кінь – одна команда, і якщо немає злагоджених дій, не буде жодних перемог.

Вершник та кінь – одна команда

– Не можна зупинятись на досягнутому, інакше почнеш рухатись назад. У кінному спорті немає особливих обмежень за віком, яскравий приклад – перемога шестидесятирічного Майкла Вітакера на Олімпійських іграх, – окрім роботи тренером, Марія сама активно виступає на змаганнях з конкуру та виїздки (досконалість керування конем, виконання різних фігур).

– З кожним новим конем потрібно наново вчитись їздити: ці елементи виконувати не можна, бо м’язи не зміцніли, ці вправи вчити надто рано, бо ще немає злагоджених дій.

Вчити коня потрібно так само, як і учня. У Європі є практика, коли для дитини купують вже навченого коника, який також стає для неї вчителем. Утім, покупка такого коня – це ще не гарантія доброї співпраці. Потрібно витратити три, а інколи й п’ять років, щоб "зійтись характером з конем".

З кожним новим конем потрібно наново вчитись їздити

Насправді, усі коні добрі, просто потрібно вміти знайти до них підхід.

Марія каже, що проблеми виникають, коли людина веде себе зверхньо щодо коника. Яким би досвідченим не був жокей, не можна сісти на молоду тварину і вимагати від неї миттєвого результату.

Варто ставитися до коника як до особистості, допомагати йому.

Якщо виникають помилки чи непорозуміння, то у 99,9% – це провина вершника, а одна десята – все одно провина вершника, оскільки він не так пояснив.

Марія пригадує, що свого першого коника купила "по м’ясній ціні", оскільки вершник не зміг з ним справитись.

Варто ставитися до коника як до особистості, допомагати йому
 

Галоп

На полі для змагань розставлені бар’єри, на середину виїжджає вершник, вітається із суддями.

Дзвенить дзвіночок, кінь зривається на галоп і наче летить над перепонами.

Конкур – красивий та видовищний, однак перед першими у житті змаганнями потрібно регулярно тренуватись протягом щонайменше двох років.

– Була в мене конячка, яка на тренуваннях любила полінуватись та наче натякала, якщо тобі треба бігти швидше, то біжи сама, – усміхається Марія. – А на змаганнях, коли чула дзвіночок, нашорошувала вушка та робила усе як треба, головне – міцно триматись. Коні розуміють, що таке змагання, відчувають урочистий момент вручення нагород.

оні розуміють, що таке змагання, відчувають урочистий момент вручення нагород

Марія розповідає, що у знайомого спортсмена в конюшні висить плакат з написом – "Там де закінчуються знання, починається жорстокість".

Коли вершник б’є коня хлистом, наче розписується у своїй некомпетентності – не зумів попередньо навчити чи дати правильну команду під час змагань.

На змаганнях був випадок, коли коник відмовився стрибати через бар’єр і моя суперниця "увімкнула" хлист. Утім, дівчина неправильно підвела коня до перешкоди: не прямо, а під кутом – тварина бачила не перекладину, а боковий стовп, тому злякалась і відмовилась стрибати. Причину потрібно шукати у собі, мабуть, як і в багатьох інших випадках у житті, – каже Марія.

Коней варто утримувати в ідеальних умовах, щоб їм було легко і вони змогли допомогти вершнику на змаганнях.

Прийти вранці, погодувати, почистити, вивести на прогулянку…

Крім таланту, повинна бути дисципліна: якщо тренер сказав кожного дня по сім хвилин їздити без стремен, треба слухатись.

Така їзда покращує посадку і конику буде легше їхати.

Коники можуть працювати до двадцяти п’яти років, а потім варто подбати про їхню пенсію – не давати значних навантажень, випускати гуляти, годувати…

– Коні – великі та сильні тварини, ударом ноги можуть вбити вовка і для мене залишається таємницею, чому вони пускають людей до себе на спину та дозволяють собою керувати…

Текст та фото Катерина Москалюк

powered by lun.ua

Головне на сайті