8 порад, як розмовляти з дітьми, навіть якщо їх у вас немає

Не питайте дитину, як пройшов день у школі. Це все одно що питати дорослих, що вони робили два роки тому.

Це стверджує авторка видання "The Guardian" Емма Джейн Ансворс.

Вона розповідає, як спілкуватись з дітьми, якщо їх у вас немає і вам через них трохи лячно.

Фото: EdZbarzhyvetsky/Depositphotos

"У мене немає дітей, – пише Емма, – але багато моїх друзів вже стали батьками. Не можу сказати, що спілкування з дітьми приносило мені багато задоволення. Я поводилась неприродно.

Це було щось середнє між вчителькою школи Вікторіанської доби та невпевненого в собі шибеника".

Авторка стверджує, що насправді любить дітей, просто ніколи не розуміла, як розслабитись в їх присутності.

Її головний висновок – діти не так вже й сильно відрізняються від нас.

І ось що Емма радить:

У дитинстві у розмові з дорослими Емму найбільше дратувала їх зверхність.

Вона наводить приклад свого друга, який поводиться з дітьми як з дорослими.

Навіть протягує руку для привітання і розпитує, що вони думають про останні новини.

Шестирічна дитина її іншого друга нещодавно розповіла, що найбільше в розмові з дорослими цінує дружність та ввічливість.

Під "дружністю" вона розуміє можливість потеревенити як друзі, на рівних. Найкраще, за словами дитини, це виходить у її бабусі й дідуся.

Завжди корисно вгамувати своє бажання задовольнити інших людей.

Частково заради здоров’я власної психіки, а частково тому, що діти відчувають нещирість.

Відчувають відчай, як собаки – страх.

"Мій племінник і пукнути не може без того, щоб всі це не схвалили.

Але іноді це так добре, коли тебе не помічають. Колись бачили, як кішка йде до того, хто її не кликав?

Це не так стресово. Всі знають, що на дитячих святах я буду тихо сидіти в закуточку та чекати, коли дітлахи підійдуть до мене.

Будьте впевнені, вони підійдуть і я несподівано для всіх стану королевою-аніматоркою.

А ще я знаю, як зробити запечену курку з паперової серветки. Це чарівництво неможливо недооцінити", – каже Емма.

"Під час відпустки з моїм племінником на Майорці я прозріла, –  згадує Емма. – Малюк 1-3 років хоче робити божевільні речі, наприклад, стрибати в басейн в одязі.

А іноді агресивно виражають свою прихильність до тебе.

Коли я зрозуміла це, справи пішли на краще. Увімкнула "Walk the dinosaur" (хіт 80-х – УП) і ми направили всю свою енергію на універсальну та експресивну мову танцю. І ґарчали!".

"Якщо ви не вважаєте, що діти – дурні папуги, можете спокійно вилаятись в їх присутності та розслабитись, коли це роблять інші, – стверджує авторка.

Поясніть їм різницю між лайкою на когось та лайкою, яка допомагає виразити розчарування або радість.

Розкажіть їм про силу та наслідки лайки. Але повна відсутність толерантності до цього – все одно що впадати в паніку, коли діти бачать людину з келихом вина.

Думати, що діти почують лайку і це їх шокує або вони почнуть бездумно матюкатись – маячня. Це життя, а не радіо під керівництвом BBC".

Так само як і невизначених.

За словами Емми, діти так часто казали їй "Не знаю", аж поки вона не зрозуміла, що задавала нудні питання.

Наприклад: "Що ти робив сьогодні в школі?".

"Шкільний день – це вічність, коли тобі 9, – зауважує Емма. – Це все одно що питати дорослого, що він робив у 2014. Я теж не згадаю.

Вибір полегшить справу: "Тобі подобається монстр з рожевими плямами або синій монстр-розбишака?".

Це можна використовувати на свою користь: наприклад, питати дитину, чи піде вона в ліжко о 9.01 чи 9.02. Так діти відчувають себе всемогутніми.

Думайте як Джедай, як комік.

Подумайте про неймовірні винаходи.

"Я іноді можу кинути вигадане слово. З моїм племінником це зараз слово "шеппі".

Вдаю, що це садова пташка, відома іншим як "шпак". Це більше для мого задоволення, але дитина в захваті, тому що слово "шеппі" незвичне, красиве та більше ніхто в садочку не знає його.

Коли він відкриє для себе Інтернет, чари розвіються, але поки – я джерело магічних знань.

Гумор – теж великий плюс. Шестирічний син мого друга каже, що любить смішні бесіди з дорослими, тому що:

• він впевнений, що на нього не сердяться;
• серйозні розмови складніші за веселі, легше розмовляти, коли ми сміємось.

Навіть якщо відношення розмірів Тата-свина до Мами-свинки – безглузде. Попри насадження архаїчних та марних стереотипів.

Навіть якщо рохкання свинок неправдиве, грубе та неемоційне.

Хоча машина ніколи не заїде на цей схил і це нахабне порушення законів фізики.

Всі ці балачки не мають сенсу.

Коли справа йде про свинку Пеппу – аргументи марні.

"Я згадую свою маму, коли вона намагалась пройти під планкою в кімнаті, де було повно дванадцятирічних, – каже Емма. – Здається, вона тримала тоді в руках гавайську піцу.

Вона в буквальному сенсі була на одному рівні з дітьми. Неймовірно!

Особливо якщо взяти до уваги, що у неї часто вилітають міжхребцеві диски.

Коли я намагаюсь розмовляти про Майнкрафт або Террарію, я розумію, що я моя мама номер два, що проходить під планкою.

Отож, я намагаюсь наслідувати її оптимістичний настрій.

Діти завжди граються. Тому це нормально бути мамою, що проходить під планкою. Дехто навіть скаже, що це норма життя.

Аж поки ти розумієш, яким йолопом ти виглядаєш та приймаєш це. Трошки боляче, але не страшно".